4. Правовий режим земель оборони, їх склад, призначення та особливості їх законодавчої регламентації. Стаття 77 зку. Землі оборони

1.Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших війсь­кових формувань, утворених відповідно до законодав­ства України.

2.Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

3.Навколо військових та інших оборонних об'єк­тів у разі необхідності створюються захисні, охорон­ні та інші зони з особливими умовами користування.

4.Порядок використання земель оборони встанов­люється законом.

Землі оборони — це окремий різновид земель, які разом із землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення складають самостій­ну категорію земельного фонду України.

Оборона є однією з найважливіших функцій держа­ви і необхідним елементом її безпеки. Згідно чинно­му законодавству оборона України — це система полі­тичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, шформаційних, правових, організа­ційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. (Див.: Закон України «Про оборону України».— ВВР.— 1992.— № 9.— Ст. 106; 1993.— № 44.— Ст. 420; 1994.— № 45.— Ст. 410; 1995.— № 38.— Ст. 284).

Вона базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації Укра­їни, органів місцевого самоврядування, цивільної обо­рони України, національної економіки до переведен­ня, при необхідності, з мирного на воєнний стан та від­січі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Тому правовий режим земель, які обслугову­ють потреби оборони, характеризується певними спе­цифічними рисами. Ці землі мають суттєві особливос­ті щодо, зокрема, порядку надання їх в користування і подальшого використання, а також управління ними.

Стаття 77 ЗКУ визнає землями оборони землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних за­кладів, підприємств та організацій Збройних сил Укра­їни, інших військових формувань, утворених відповід­но до законодавства.

Військовим формуванням визнається сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управ­ління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, терито­ріальної цілісності і недоторканості.

Землі оборони включають земельні ділянки, які від­ведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення та функці­онування підприємств та установ, діяльність яких без­посередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатно­сті країни чи окремих оборонних об'єктів та ін. Крім того, до земель оборони відносяться землі, зайняті вій­ськово-морськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо. На цих землях можуть функціонувати і підсобні господарства війсь­кових частин.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використан­ням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання в необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших вій­ськових формувань (розміщення військових частин, установ та інших об'єктів, проведення вчень та інше); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і вій­ськової техніки (розміщення випробувальних полігонів тощо); створення запасів матеріальних ресурсів мобілі­заційного резерву (розміщення складів, сховищ та ін.).

Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює знаходження їх тільки в державній та ко­мунальній власності.

При цьому у переважній більшості випадків землі для потреб оборони є об'єктом права саме державної власності. Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватись в кому­нальну власність. Така можливість випливає із ст. 84 Земельного кодексу, згідно з якою до земель держав­ної власності, які не можуть передаватись у комуналь­ну власність, належать, зокрема, і землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культур­ного, виробничого та житлового призначення.

До військових формувань входять прикордонні війська України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та деякі інші. Зазна­чені формування в мережах своїх повноважень прийма­ють участь в обороні держави разом із Збройними Сила­ми України.

Земельні ділянки для вказаних цілей надаються головним чином у постійне користування. При необхідності тимчасового зайняття певної зе­мельної ділянки, наприклад, для проведення заходів, пов'язаних з потребами оборони, відповідна земельна ділянка, у землекористувача чи власника землі не ви­лучається (не викуповується). Використання цієї ді­лянки і приведення її у стан, придатний для викорис­тання за цільовим призначенням, а також відшкоду­вання збитків здійснюється в порядку, встановленому Земельним кодексом.

Згідно Закону «Про оборону України» (ст. 9) Кабі­нет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим форму­ванням у користування державного майна, в тому чи­слі земельних (водних) ділянок, інших природних ре­сурсів, необхідних для належного виконання покладе­них на них функцій та завдань.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, уста­нови, військово-навчальні заклади, підприємства та орга­нізації Збройних Сил України, інші військові формуван­ня, які функціонують як самостійні юридичні особи.

Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування, правовий режим яких закріплений ст. 115 Земельного кодексу. Створення таких зон тягне за собою для власників земельних ділянок і землекористувачів, земельні ділян­ки яких межують із землями оборони, певні правові наслідки. Зокрема, для цих суб'єктів встановлюється особливий режим землекористування. Названі влас­ники земельних ділянок і землекористувачі можуть бути обмежені в своїх земельних правах для забезпе­чення інтересів оборони країни, безпеки населення та належного стану довкілля.

Метою створення зон особливого режиму викорис­тання земель навколо військових об'єктів Збройних сил України, та інших військових формувань є забезпечен­ня належного функціонування цих об'єктів, збережен­ня озброєння, військової техніки та іншого військово­го майна, охорони державного кордону України, а та­кож захисту населення, господарських об'єктів і довкіл­ля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і по­жеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом зазначених зон є прикордонна смута. Згідно Закону України «Про державний кордон Укра­їни» вона встановлюється Кабінетом Міністрів Укра­їни з метою забезпечення на державному кордоні на­лежного порядку. Ця смута формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділян­ках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. У межах цієї смути діє особливий режим використан­ня земель. Наприклад, проведення робіт в її межах потребує отримання дозволу, який надають і здійсню­ють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ.

Захисні зони представляють собою території з особ­ливим режимом землекористування, який визначаєть­ся характером оборонного об'єкта. Захисні зони можуть встановлюватися як в межах земель, наданих для по­треб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних зе­мельних ділянках. У зв'язку з цим розрізняють внут­рішні і зовнішні захисні зони. Встановлення внутрішніх захисних зон пов'язане із забороною проходу чи проїз­ду через певні земельні ділянки для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, мо­жуть встановлювати на своїх земельних ділянках захи­сні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон повинен відповідати правилам утримання і експлуатації конкретних оборонних об'єктів.

Зовнішні захисні зони встановлюються виключно тими органами державного управління, які надавали земельні ділянки для потреб оборони. Вони ж визна­чають і зміст обмежень в цих зонах. Такі дії не вхо­дять до компетенції міністерств та відомств. В межах зовнішніх захисних зон, як правило, забороняється споруджувати будь-які будівлі і споруди, виконувати роботи, здійснювати прокладку ліній електропередачі, комунальних мереж, будувати нові або знищувати іс­нуючі дороги, переправи і насадження, осушувати во­доймища чи змінювати русла річок тощо. В залежно­сті від характеру оборонного об'єкта можуть встанов­люватися й інші обмеження. Наприклад, за погоджен­ням з місцевими органами влади і місцевого самовря­дування в межах захисних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купання тощо.

Земельні ділянки в межах територій зовнішніх за­хисних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використову­ються ними з дотриманням вказаних вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт в зазначених зонах повинні обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини.

Щодо охоронних зон, які у разі необхідності ство­рюються навколо військових та інших оборонних об'­єктів, то згідно зі ст. 112 Земельного кодексу вони повинні забезпечувати нормальні умови експлуатації вказаних об'єктів, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкіл­ля, суміжні землі та інші природні об'єкти.