3. Участь кредиторів у фінансуванні санації підприємства-боржника.

Фінансові ризики окремих кредиторів значною мірою залежать від політики, обраної ними щодо боржника, після того як стало відомо, що він опинився у фінансовій кризі. Кредитори можуть діяти одним із розглянутих далі способів.

1. Звернення до арбітражного суду із заявою про оголошення боржника банкрутом з подальшою його ліквідацією. Згідно з Положенням НБУ «Про кредитування», законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», іншими нормативними актами комерційні банки та інші кредитори зобов’язані щоразу, коли контрагент несвоєчасно виконав зобов’язання, вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення — порушувати в суді справу про банкрутство боржника, що, як правило, призводить до його ліквідації. При цьому кредитор втрачає, можливо, свого постійного клієнта (яким могло бути підприємство-боржник), а також ризикує, що отриманої виручки від реалізації ліквідаційної маси не вистачить для повного задоволення вимог. Під час провадження справи про банкрутство може бути також укладена мирова угода щодо відстрочення або списання заборгованості.

2. Мораторій. У такому разі кредитор не надає додаткових кредитів і протягом певного періоду не вимагає виконання грошових зобов’язань, строк сплати яких настав. Банк відстрочує погашення кредиту (з можливим підвищенням процентної ставки) у виняткових випадках, коли в позичальника виникають тимчасові фінансові труднощі, спричинені непередбаченими обставинами, і той вживає відповідних заходів, щоб їх усунути. Від­строчення має бути оформлене додатковим договором між позичальником і банком, що є невід’ємною частиною кредитної угоди.

3. Участь у санації боржника. Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так і комерційних); очікуваних доходів у разі успішного завершення санації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків участі в санації тощо.

Як уже зазначалося, неодмінною умовою участі кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника є оцінювання його санаційної спроможності. Поданий боржником план фінансового оздоровлення оцінює сам кредитор, а також незалежні експерти. Безперечно, на активну участь кредиторів у фінансовому оздоров­ленні можна очікувати лише тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства-боржника вони повніше задовольнять свої вимоги, ніж у разі його ліквідації.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може набирати таких форм:

1) реструктуризація наявної заборгованості;

2) зменшення або списання заборгованості;

3) надання санаційних кредитів.

Форма участі кредиторів у санації істотно залежить від характеру їхніх фінансових та господарських стосунків із боржником. Відповідно розрізняють такі групи кредиторів:

• банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданими позиками);

• постачальники предметів та засобів праці (за поставлену сировину, матеріали, комплектуючі, обладнання, устаткування тощо);

• споживачі готової продукції (за авансами одержаної);

• працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);

• державні органи (заборгованість щодо розрахунків із бюджетом та за позабюджетними платежами).

Участь кожної з цих груп у санації залежить від законодавчих обмежень щодо надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості, а також від мотивацій кредиторів.

Трансформація боргу у власність

Найбільший інтерес становить форма реструктуризації заборгованості, яка передбачає конверсію (трансформацію) боргу у власність. Це означає, що підприємства-боржники стимулюють кредиторів до придбання корпоративних прав в обмін на боргові вимоги. У результаті такої операції боржник досягає подвійної мети:

1. підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;

2. поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних і позикових коштів зазнає сприятливих для підприємства змін.

Конверсія боргу у власність може відбуватися шляхом емісії нових корпоративних прав; викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою їх подальшого обміну на боргові вимоги; емісії (обміну) конверсійних облігацій.

Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими кредиторами (скажімо, обслуговуючий банк), які повірили в санаційну спроможність боржника і очікують на його прибутки в майбутньому. Відповідну операцію можна розглядати як внесок кредитора до статутного фонду боржника. Це можуть бути як грошові кошти, так і матеріальні цінності.

Якщо кредитором є комерційний банк, то в разі конверсії боргу у власність банк має враховувати норматив інвестування, який характеризує використання капіталу для придбання часток (акцій, інших цінних паперів) акціонерних товариств, інших підприємств, а також недержавних боргових зобов’язань.

Зазначений норматив установлюється як відсоткове співвідношення між розміром коштів, що інвестуються, та загальною сумою капіталу комерційного банку. Максимально допустиме значення нормативу має не перевищувати 50%.

Конверсія боргу у власність може призвести до того, що колишні власники втратять контроль над підприємством. Зрозуміло, що колишній кредитор, ставши співвласником, братиме активну участь в управлінні підприємством та у виробленні загальної стратегії його розвитку.

Для кредитора такого роду операція пов’язана з ризиком повної або часткової втрати вимог, оскільки після того як боржник стане власником корпоративних прав, його вимоги погашатимуться нарівні з вимогами інших співвласників після кредиторів.

Пролонгація та списання заборгованості

Відстрочені (пролонговані) кредити — це кредити, за якими строк дії кредитного договору продовжений та змінені його умови з об’єктивних причин, які призвели до несвоєчасного повернення позики.

Списання заборгованості означає відмову кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржникові. Списати заборгованість можна в одній із таких двох форм:

а) повної або часткової відмови від своїх вимог;

в) відмови від кредитного забезпечення.

Списувати заборгованість, як і конвертувати борг у власність, можуть великі кредитори, які зацікавлені в збереженні довгострокових фінансового-господарських відносин з підприємством. У результаті списання заборгованості поліпшується структура капіталу підприємства, підвищуються його платоспроможність та ліквідність.

Зауважимо, що законодавці східноєвропейських країн здебільшого забороняють кредиторам списувати або відстрочувати борги своїх боржників. Нестягнення цих сум призводить, як правило, до появи різного роду об’єктів оподаткування. Це стосується й України. Вітчизняне законодавство розглядає списання заборгованості як безповоротну фінансову допомогу з усіма податковими наслідками, які з цього випливають. У результаті списання заборгованості підприємство-боржник отримує санаційний прибуток. Якщо одержувач санаційного прибутку має збитки за результатами своєї господарської діяльності, то цей прибуток підлягає оподаткуванню лише в частині, що перевищує збитки підприємства.

Зауважимо, що фінансова підтримка як відмова кредиторів від своїх вимог за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що в разі банкрутства боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом комітету кредиторів. Борги цьому кредиторові погашатимуться за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог решти кредиторів та членів трудового колективу. Крім того, сума заборгованості, яка залишилася непогашеною після закінчення строку позовної давності, розглядатиметься як безповоротна фінансова допомога, що надається за рахунок прибутку, котрий залишається в розпорядженні підприємства.

Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» підприємство, яке не виконало своїх зобов’язань щодо своєчасного повернення кредитів, оголошується неплатоспроможним. Тоді банк зобов’язаний повідомити про це клієнта, його засновників та головних кредиторів, а також орган, який зареєстрував статут підприємства. Крім того, банк публікує у пресі оголошення про неплатоспроможність відповідного суб’єкта господарювання.

До клієнта, оголошеного неплатоспроможним, банк може вжити таких заходів:

• вимагати дострокового погашення виданих кредитів та призупинити надання нових позик;

• змінити черговість платежів;

• спрямувати безпосередньо на погашення простроченої заборгованості виручку клієнта від реалізації продукції;

• передати оперативне управління діяльністю підприємства адміністрації, призначеній за участю банку;

• реорганізувати підприємство-боржник;

• ліквідувати підприємство-боржник та реалізувати заставлене майно.

У разі неповернення кредитів у визначені кредитною угодою строки банк, перш ніж звернутися із заявою до арбітражного суду, може вимагати від боржника вжиття конкретних заходів щодо фінансового оздоровлення зі встановленням строків поліпшення його фінансового стану.

Розглянувши запропонований план заходів, банк приймає рішення або продовжити ще на 3 місяці кредитні відносини із боржником, або, за браком перспектив погашення заборгованості, звернутися з письмовою заявою до арбітражного суду щодо порушен­ня справи про банкрутство боржника.

Санаційні кредити

Завдяки наданню санаційних кредитів підвищується платоспроможність боржника, оскільки залучаються ліквідні засоби. Проте структура капіталу погіршується та знижується рівень фінансової незалежності підприємства через зростання частки позичкового капіталу.

Використанню цієї форми фінансування перешкоджають дві обставини:

1. кредитори, щоб виправдати підвищену ризикованість, надають позики за максимальними ставками;

2. аби мінімізувати ризик неповернення позик, кредитори вимагають першокласного кредитного забезпечення.

За такої форми участі кредиторів у санації вони можуть або безпосередньо надавати санаційні кредити, або ставати гарантом повернення такого роду кредитів.

Санаційні кредити можуть бути лише середньо- або довгостроковими, оскільки лише за таких умов можуть фінансуватися капітальні вкладення, тобто санаційні заходи виробничо-технічного характеру. Короткострокові кредити, які надаються у разі тимчасових фінансових труднощів, не можна розглядати як фінансову базу для проведення санації підприємств.

Якщо банк надає кредит підприємству, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту укладення кредитної угоди, а інформацію про порушення такої справи було оприлюднено (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав), безнадійна заборгованість за кредит погашається з власних коштів кредитора.

Санаційні кредити надаються, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство; банком, що володіє пакетом корпоративних прав боржника або банківським консорціумом.

Загалом, комерційні банки можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої належності, статусу, форм власності, якщо ті мають реальні можливості та правові форми забезпечення своєчасного повернення кредиту і сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Вирішальним у наданні санаційного кредиту є позитивний висновок аудитора про санаційну спроможність підприємства. Кредитні стосунки між позичальником та кредитором регламентуються кредитною угодою, яка визначає взаємні зобов’язання й відповідальність сторін і не може змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Іноді, щоб акумулювати кредитні ресурси (як у національній так і в іноземній валюті) з метою кредитування значних за обсягом санаційних програм, зменшення кредитних ризиків, додержання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника, комерційні банки можуть об’єднуватися у консорціуми (санаційні консорціуми).

Банківські консорціуми — це засновані на паритетних засадах тимчасові об’єднання банків, створювані для координації дій під час виконання різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої та ризикованої угоди. Банківські консорціуми для надання санаційних кредитів сприяють об’єднанню кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтриманню ліквідності балансів окремих банків.

Консорціумні кредити базуються на тих самих принципах, що й інші види банківських кредитів, змінюються лише механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура надання кредитів.

Кількість учасників консорціуму не обмежується. Координує дії учасників консорціуму головний банк, який репрезентує інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, отриманих від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму головний банк крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати, отримує спеціальну винагороду. Як правило, банком-координатором виступає банк, котрий обслуговує клієнта, якому конче потрібні кошти для реалізації проекту санації. Кожен член консорціуму автономно оцінює ефективність проекту і визначає умови участі в ньому або пропонує свій варіант виконання тієї чи іншої операції, для якої створюється консорціум.

Основою правових стосунків членів консорціуму є зобов’язання, що виникають на підставі укладеного консорціумного договору. У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку (квоти, співвідношення власності), мета, представництво й керівництво консорціуму, обов’язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов’язання членів консорціуму щодо головного банку (сума внесків або відсотків та комісійних за організацію консорціуму). У консорціумній угоді можуть брати участь не лише кілька банків, а й кілька позичальників, причетних до заходу, що кредитується.

Банк (чи група банків) здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, виконанням плану фінансового оздоровлення. При цьому банк протягом усього періоду санації та терміну дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний перевіряти цілість майна, виявляти фактори, що можуть позитивно чи негативно вплинути на хід фінансового оздоровлення боржника. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням, порушень плану санації, виникнення нових обставин, що перешкоджають успішній реалізації запланованих заходів, банк має право достроково розірвати кредитний договір. Це є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитною угодою у встановленому чинним законодавством порядку.

Як уже зазначалося, кредитування санаційних проектів пов’я­зане зі значними ризиками. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках підприємства-боржника чи на великий пакет його акцій або сподіваючись отримати надійний ринок збуту своєї продукції (дже­рело постачання сировини для виробництва) тощо. Крім того, можна вжити ряд заходів щодо зменшення ризиків, пов’язаних із кредитуванням підприємств, що перебувають у кризі. Поряд із консорціумним кредитуванням вельми надійним засобом зменшення ризиків кредитора є призначення ним на період санації на керівні посади підприємства-боржника своїх довірених осіб або встановлення контролю над підприємством.