23.Загальні ознаки наукового знання.

Наукове пізнання орієнтоване на об'єктивну істинність, на дослідження об'єктивних законів функціонування і розвитку об'єктів пізнання. Науковому пізнанню властиві сувора доказовість, обґрунтованість отриманих результатів, вірогідність висновків. Наука формує особливу мову, що відрізняється від повсякденної мови більшою однозначністю, строгістю і чіткістю. Істотною ознакою наукового пізнання є його системність, логічна організованість. Результати наукового пізнання мають універсальний характер. Крім того, часто відзначають і такі особливості наукового пізнання як:- тенденція до відтворювання результатів;- скептичне відношення до авторитетів;- інтелектуальна самостійність і автономія;

- проблемна установка дослідження (на противагу установці на чудеса і таїнства, а також практичні інтереси);

- опора на досвід і розум (а не на віру, переконання, думку). Таким чином, наукове знання переступає межі повсякденного знання. З іншого боку повсякденний розум або здоровий глузд завжди активно бере участь у процесі мислення вченого.

Важливим моментом у науковому пізнанні є його критичний характер, наукове знання відкрите критиці

24.Організація суб’єктів наукової діяльності

Суб’єкти наукової діяльності – вчені, наукові працівники, установи – наукові організації, ВНЗ в 3-4 рівнем акредитації, значне коло людей, які займаються науковою діяльністю – дослідник, науковець (має відношення до науки і виробляє нові знання); вчений це фізична особа, яка проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження з метою здобути науковий результат; науковий працівник-вчений, який за основним місцем роботи відповідає до контракту професійної зайнятості наукою та має певну кваліфікацію, що підтверджується атестацією; можуть об’єднуватись у певні групи та колективи.

25.Система управління наукою та законодавство України про наукову діяльність.

Держава надає пріоритетну підтримку розвиткові науки як визначального джерела економічного зростання й невід'ємного складника національної культури та освіти, створюючи необхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечуючи використання досягнень науки і техніки для розв'язання соціальних, економічних, культурних та інших проблем. Згідно зі ст. 54 Конституції України держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Суб’єктами державної науково-технічної політики є органи державної влади та державного управління. Верховна Рада України є суб’єктом державної науково-технічної політики. ВРУ формує науково-технічну політику на основі щорічного звіту Уряду України. До державних органів, які здійснюють науково-технічну політику належать: - Уряд України, який для здійснення державної науково-техн. політики створює відповідні організаційні структури. - Міністерства, відомства та ін. центральні органи держ.управління Укр., місцеві органи держ. влади і управління беруть участь у здійсненні держ. науково-техн. політики в межах своїх повноважень, передбачених чинним законодавством. - Організації, установи та підприємства (організації науково-техн. експертизи, інформації, сертифікаційні служби) можуть брати участь у здійсненні державного впливу в науково-техн. сфері. - До самоврядних наукових організацій, що фінансуються державою належать Академія наук України та Українська академія аграрних наук. Ці організації залучаються до фундаментальних досліджень, розробки і втілення наук.-техн. політики, експертизи важливих наукових та народногосподарських проектів. - Держ. органи здійснюють наук.-технічну політику за участю громадських наукових та наук.-техн. об’єднань.