Найкращий ритор усіх часів і народів

Шановні друзі! Якщо б вас колись запитали, хто є найкращим ритором усіх часів і народів, що б ви сказали? Упевнена, що кожен із вас перед тим, як дати відповідь на запитання, задумався. Але… навіщо?! Невже студенти навчального закладу, який носить ім’я видатного діяча церкви, освіти і культури, з яким ми кожного ранку зустрічаємося, але не завжди помічаємо, забули про Петра Могилу? Звісно, що ні!

Його ім’я носить ціла історична епоха – епоха культурного і духовного відродження в Україні. День його народження відзначає весь світ! А ми?! Ще 1996 р. цей день було внесено до календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО. Петро Могила відкрив двері до країни науки і мистецтва, заснувавши 1632 року Києво-братський колегіум, який згодом перетворив на вищу школу університетського типу – відомий у всій Європі центр освіти, науки і культури. Саме тут уже вивчали риторику разом з богослов’ям, філософією та піїтикою.

Митрополит ще за життя зажив гучної слави. Його поважали сучасники як чудового оратора і вправного полеміста. Володіючи одинадцятьма мовами, він вступав у полеміку з ученими, діячами культури того часу. Петро Могила брав участь у релігійній полеміці, що розгорнулася після виходу у світ книжки Касіяна Саковича “Перспектива заблуджень…”.

Він був українським патріотом усе своє життя. Залучав до цього інших, плідно працював. Петро Могила рекомендував виголошувати промови лише українською мовою, проповіді – церковнослов’янською для народу. Митрополит був безжальним до ворогів, і це є цілком виправданим. Отож у ньому панували дві стихії.

То хто ж все-таки найкращий ритор усіх часів і народів? Звичайно, той, про кого знають в усьому світі. Могилу знають… і знають, який внесок він зробив у розвиток науки, культури та освіти. На цій основі зійшла ціла культурно-історична епоха, прозвана Могилянською добою. Тож проходячи щодня повз кам’яну статую, згадайте про цю людину, згадайте, що вона зробила для України. І обов’язково не забудьте привітатися!

(Н. Андреєва, напрям підготовки “Історія”)

Чи вважаю я себе патріотом?

Ще зі школи в серці дитини намагаються виховати почуття патріотизму, прищепити їй любов до Батьківщини. Але ж

Набридло чути знову і знову порожні балачки,

пафосні розмови. Мова калинова, пісня солов’їна –

Ще трохи побалакаємо – зникне Україна.

У чому ж полягає сенс патріотизму? У тому, щоб бити себе в груди і кричати: “Я патріот! Я українець!” і бути при цьому нестерпним націоналістом, зневажати культуру інших народів? У тому, щоб обізвати своїх співгромадян “москалями” тільки за те, що людина спілкується російською мовою? Це патріотизм? Ні, від цього більше тхне фанатичним націоналізмом. Але

Як просто насправді змінити життя,

Просто вийти на вулицю, прибрати сміття... .

Це ж так! Я впевнена, що насправді патріотизм починається з простих, елементарних речей: поваги до себе і батьків, своєї родини й любові до землі. Якщо людина навчиться цій повазі, то її теж поважатимуть. Але хотілося б зазначити: не треба цього робити заради того, щоб називатися патріотом, зробіть це для того, щоб відчути себе патріотом, усвідомити себе досконалою особистістю. Чи вважаю я себе патріотом? Хочу думати, незважаючи на те, що я не носила помаранчевої стрічки під час революції, не стояла на Майдані, як тисячі моїх співвітчизників.... Але не мені судити, патріот я чи ні. Хай мої вчинки визначать це. У моєму серці, як і в серцях десятків мільйонів таких, як я, живе любов і повага до України, я відчуваю радість від злетів, біль від падінь Батьківщини...

Можливо, ще не настав мій час, а можливо:

“Я не хочу бути героєм України,

Не цінує героїв моя країна”.