7. Dante Gabriel Rossetti. Preface to The Early Italian Poets.

Недоліки поетичного перекладу не завжди є наслідком роботи перекладача. Вони також витікають з обмеженості тем, що є предметом такого перекладу, постійній неясності та двозначності змісту художнього твору, монотонності використання римування та художніх прийомів. Але саме таким творам надається висока естетична цінність.

Перекладачі ранніх італійських поетичних творів стикалися з діалектичним мовленням та недосконалими зворотами мови, які вони змушені були перекладати шляхом транскодування та використовуючи складні синтаксичні структури. Переклад на цьому етапі більше нагадував коментар.

Основним принципом перекладу римованих творів був наступний: «не перетворити гарний вірш на поганий». Основним мотивом такого перекладу було збереження краси поетичного мовлення.

Коли перекладачеві вдавалося поєднати буквальність (не правильність) перекладу зі збереженням витонченості поетичних рядків, результатом був вдалий поетичний переклад. Важливим при перекладі поезії також був вдалий підбір назви твору, що, за правилами перекладу, повинен був бути «незвичайним» та відображати художню цінність всього твору.

Складність процесу перекладу поетичних творів також полягає у створенні кінцевого продукту, який не залишить байдужим читача. Саме вона та небажання читачів заглиблюватися у глибини поетичних рядків є одними з проблем створення поетичного перекладу.

Дуже часто перекладач використовує яскраві образи при перекладі, намагається передати художню цінність та яскравість слів. Але саме така витонченість і стає причиною того, що читачі часто не замислюються над естетичною цінністю твору, залишаючи роздуми про прекрасне іншим.

Вісім Фрідріх Ніцше «Про проблему перекладу» (вторая половина) Вони(поети) здається запитують в нас: «Чи маємо ми не відновлювати давнину, щоб це підходило нашим особистим цілям и чи варто нам самим не почувати себе комфортно у цій новоствореній реальності?». Такі поети - перекладачі не знали як отримувати насолоду від історичної диспозиції.

У минулі часи переклад дійсно означав підкорення – не тільки в тому сенсі, що історичний аспект можна було б опустити, а також у сенсі, що можна було б додати натяк на сучасність у матеріалі, що перекладається та у сенсі, який стоїть понад усіма – у сенсі того, що перекладач міг видалити ім’я автора та вставити своє власне.

Що є найважчим при перекладі так це передавання стилістичного ритму поета. Існує багато перекладачів з добрими намірами, які мимовільно узагальнюють при перекладі оригінал. Це стається через те, що їм не вдається перекласти сміливий та бадьорий ритм мови оригіналу. Дев’ять Уолтер Бенджамін «Завдання перекладача» Чи призначається переклад читачам, які не розуміють оригінал? Проте жоден переклад, який має на меті виконувати передавальну функцію не може передати нічого окрім інформації – отже, щось несуттєве. Це є відмітною ознакою поганих перекладачів. Переклад це спосіб. Щоб зрозуміти його як спосіб потрібно повернутись до оригіналу, бо він містить правила, які будуть керувати перекладом: переводимість тексту. Переводимість є суттєвою якістю певних робіт, що не означає той факт, що вони обов’язково мають бути перекладеними, а скоріш що особливе значення , притаманне оригіналу проявляється у його перекладі. Переклад зрештою слугує метою вираження центральних взаємовідносин між мовами. Він можливо власно і не виявляє або не створює ці скриті зв’язки, але він може відображати їх у зародковій або глибокій формах. Це представлення скритого значення через зародкові намагання зробити їх видимими має настільки рідку природу, що вони рідко зустрічаються поза межами лінгвістики. Мови не є між собою чужими, але вони є апріорно та на віддалі від усіх історичних відносин, взаємопов’язаних з тим, що вони мають на мети виразити. Очевидна тенденція літературного стилю письменника може у час зникнути тільки щоб надати поштовх іманентним тенденціям літературної творчості. Те, що звучало свіжим колись може стати банальним пізніше. У той час як слова поета витримані у його власному стилі мови, навіть найвеличніший переклад приречений стати частиною розвитку мови та зрештою бути поглиненим її оновленням. Переклад настільки віддалився від того, щоб бути просто чистим прирівнюванням двох мов, що з усіх літературних форм тільки він має особливу мету спостерігання за процесом дозрівання мови оригіналу та муками його народження. У індивідуальних, не доповнених мовах, значення ніколи не виявляється у відносній незалежності так, як в окремих словах або реченнях.. Воно скоріш знаходиться у постійному стані руху допоки не стане можливою поява чистої мови з гармонії всього розмаїття способів. Якоюсь мірою усі переклади є тільки чимось на зразок умовного шляху договору з не носіями мови (іноземцями). Швидке та остаточне, а не тимчасове рішення цієї проблеми залишається недосяжним для людства. Завдання перекладача складається з пошуку, який передбачає ефект на мову перекладу, яка є відлунням мови оригіналу. Це є особливістю перекладу, яка по суті відрізняє переклад від чистої роботи поета, бо зусилля, які витрачаються на роботу поета ніколи не спрямовуються на мову як таку у цілому, а спрямовуються безпосередньо на лінгвістичні контекстуальні аспекти. Сам по собі переклад не стоїть у центрі лінгвістичного лісу , але знаходиться зовні з видом на лісистий гірський хребет лінгвістики.