8. Релігійні конфлікти

Релігійні конфлікти виника­ють у духовній сфері життя поряд з ідеологічними, науковими, моральними та деякими іншими поглядами. Вони відбуваються у духовній діяль­ності і стосуються питань, віри та духовних цінностей. Як ідеологічні, моральні, релігійні конфлікти належать до групи конфліктів цінностей і поглядів, тому, коли йдеться про ці конфлікти, об'єктом аналізу стають релігійна свідомість, релігійні уявлення і форми релігійного життя соціокультурних спільнот людей.

В сучасному світі йде інтенсивний процес модернізації релігії через повернення її до людини, загальнолюдських цінностей.

За багато тисячоліть свого існування релігія істотно змінилася, набула найрізноманітніших форм. Сьогодні ми бачимо велику кількість релігій, які сповідають люди і народи в різних країнах світу, на різних мовах, за своїми традиціями. Кожна окрема релігія має свій релігійний досвід, власні імена Божеств, свої молитви, культи, форми богослужіння, церковні організації, жертви і таємниці, на­решті, такі принципи організації суспільного життя, які тією чи іншою мірою грунтуються на релігійних засадах.

Різноманітність проявів культового життя у різних релігіях, різні рівні розвитку релігій, різні форми релігійних уявлень, розбіжності у тлумаченні релігійних догматів та багато чого іншого у релігійній сфері іноді призводять до релігійних конфліктів. Крім того, до жит­тя повертається і низка специфічних релігійних «витрат», до числа яких належить в першу чергу релігійна нетерпимість.

Релігійні конфлікти — це зіткнення і протиборство (протидія) між носіями релігійних цінностей (від окремих індивідів (віруючих) до конфесій), що обумовлені відмінностями в їх світос­прийнятті, уявленнях і ставленні до Бога, різним становищем та уча­стю в релігійному житті.

За своїми типологічними характеристиками релігійні конфлікти є перш за все соціальними, оскільки сама релігія є первинною, глибинною підставою людського суспільства, що ви­никло в межах спільної релігії як усвідомлення людьми їх певної спільності. Крім того, релігія створює первинні засади громадсь­кості, наприклад, солідарність, тобто почуття спільної причетності людини до якогось цілого, «ми», що породжується єдиним зв'язком між усіма людьми та Богом; у ній вони вперше почувають себе роди­ною, спільнотою, народом, не втрачаючи при цьому в цій причетності своєї людської особистості. Соціальність релігії проявляється також у формах релігійного життя — культах, молитвах, жертвопринесен­нях, догматах, церковних переказах тощо, які присутні майже в усіх релігіях, але у різних віруваннях ці форми розрізняються у своїх кон­кретних проявах, що нерідко стає підґрунтям для релігійних конфліктів.

Будь-яка релігійна група пев­ною мірою відчуває себе обраною, згідно зі своїми переконаннями во­на вважає, що відрізняється від основної маси людей. Часто з цього відчуття виростає віра в те, що дана група знаходиться у згоді чи єдності з Богом. Звичайно, що втручання в релігійні уподобання і ритуали віру­ючих, спроби нав'язати їм несумісні принципи організації суспільно­го устрою, взаємовиключні культурні стереотипи тощо викликають контрдіі, тобто опір тієї сторони, проти якої спрямовані перелічені дії. Виникає конфлікт як реалізація намірів і разом з тим подолання опо­ру, який неминуче присутній в процесі цієї реалізації. Кожна з про­тидіючих сторін — суб'єктів відіграє свою роль у релігійному конфлікті, «сценарієм» якого стають його предмет і об'єкт, джерело, причини та умови виникнення, динаміка перебігу та шляхи розв'язання.

Залежно від характеру цінностей і поглядів, які стикаються в релігійних конфліктах, вони можуть бути - антагоністичними І неантагоністичними, явними, таємними, зовнішніми, внутрішніми.

Суб'єктами релігійних конфліктів можуть бути:

♦ Індивід - індивід;

♦ індивід - соціальна група;

♦ Індивід - суспільство;

♦ суспільні інститути - релігійні нетрадиційні організації;

♦ держава - церква.

Окремо взятий індивід та його внутрішній світ можуть стати достатньою умовою релігійного конфлікту, а відтак, і суб'єктом, що­до якого цілком доречно говорити про проблему протиборства про­тилежних підстав, цінностей тощо.

Новоутворення, що протистоять традиційній церкві, виникли і поширилися у 60-ті роки XX ст. у США. а згодом і у європейських країнах. В Україні в останні роки були поширені сумнозвісне «Біле братство». «АУМ-сінрікьо». Більшість складу цих організацій становлять юнаки і дівчата, часто досить освічені. Характерним для сект є наявність лідера як особливого неповторного Спасителя, небесного обранця (земного втілення Христа чи Будди). Нарешті, особливостями цих культів є також намагання духовно і фізично ізолювати членів общини від зовнішнього світу, відвернути їх від колишніх цінностей і уподобань (при цьому їх майно або пра­ця, як правило, використовується для збагачення общини чи її ліде­ра), паралізувати особисту свідомість, що досягається різноманітни­ми засобами психічного впливу. Отже, ці досить ефективні засоби експлуатації молодих людей викликаю невдоволення головних верств населення і створюють конфліктну ситуацію, яка за відповідних умов може перетворитися на релігійний конфлікт між різними інсти­тутами суспільства, з одного його боку, держави або традиційної для даного соціуму релігії з відповідними їй формами організації, а з іншого —релігійних організації нетрадиційного типу.

Не зайвим буде згадати діяльність в Україні «Білого братства» (вчення «Юсмалос»), яке очолювали Юрій Кривонос («пророк Юоан Свамі») і Марія Цвігун («Марія Деві Христос»). Їх вчення поля­гало в повному відкиданні сучасного світу «безбожників» і програмі перетворення світоустрою; шляхом цієї перебудови вважалися відмо­ва від усіх людських цінностей, загибель людства і «кінець світу». В секту, залучалась здебільшого молодь, при цьому використовува­лися методи гіпнозу і психічного тиску. Але «кінець світу», призна­чений на листопад 1993 р., не відбувся. Через вчинення хуліганських дій та скривджений святинь Софійського собору лідери «Білого брат­ства» були заарештовані, а рядові братчики затримані та відправлені на лікувальну реабілітацію.

Ольстерские конфлікт

Як відомо, 6 ірландських графств ще на початку 20-го століття після тривалих сутичок увійшли до складу Сполученого королівства, а 26 графств утворили власне Ірландію. Населення Ольстера чітко розділене не тільки за етнічною ознакою (ірландці - англійці), але і за релігійною (католики - протестанти). Аж до сьогоднішнього дня питання Ольстера залишається відкритим, оскільки католицька громада страждає від нерівності, створеного урядом. Хоча в останні 20 років поліпшилося становище з житлом, освітою та іншими сферами, але зберігається нерівність у сфері роботи. У католиків більше шансів залишитися без роботи, ніж у протестантів.

Тому лише в 1994 р. припинилися збройні сутички між Ірландською республіканською армією і напіввійськовими організаціями під назвою «Британська армія». Жертвами зіткнень стало більше 3800 осіб; притому, що населення острова складає приблизно 5 мільйонів чоловік, а Північної Ірландії - 1,6 мільйона чоловік, це значна цифра.

Міграція умів аж ніяк не припиняється і на сьогоднішній день, і ще один чинник - цивільна поліція, яка до цих пір на 97% складається з протестантів. Вибух, що прогримів у 1996 році поблизу однієї з військових баз, знову посилив недовіру і підозрілість у членів двох громад. Та й громадська думка не готове поки остаточно до того, щоб покінчити з образом ворога. Католицькі та протестантські квартали розділені цегляними «стінами світу». У католицьких кварталах на стінах будинків можна побачити величезні картини, які свідчать про насильство з боку англійців.

Релігійні конфлікти не схожі один на інший, тому достатньо проблематично говорити про стандартизовані способи їх вирішення. На жаль, на сучасному етапі залишилася більшість об'єктивних причин, які у минулому породжували релігійні конфлікти. В той же час, саме життя дає приклади, як вирішувати релігійні конфлікти і уникати розколу церкви. Прикладом може служити так званий ойкуменський рух в християнському світі і не тільки.