6. Генетична класифікація мов. Мовні сім’ї

Генеалогічна класифікація мов - вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (на основі спільного похо­дження від якоїсь прамови).

Генеалогічна класифікація базується на порівняльно-історичному методі, мета якого полягає:

1) у встановленні спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних форм;

2) у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку;

3) у встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов.

Ще в 1538 р. французький учений Г. Постеллус у книзі "Про спорідненість мов" намагався довести походженні всіх мов від давньоєврейської. Відтак у 1610 р. Юлий Цезарь Скалігер зробив першу класифікацію мов у праці "Думки про європейські мови". На основі дослідження слова Бог він виділив 11 груп мов: грецьку, латинську, тевтонську, слов'янську, албанську, ірландську, британську, татарську, угорську і баскську.

Однак справжнім поштовхом для порівняльне історичного методу стало відкриття європейцями санскриту. Італійський мандрівник Ф. Сассеті, який проживав в Індії у 80-х роках XVI ст., де й ознайомився з цією давньою мовою, у своїх листах у Європу висловив припущеня про спорідненість санскриту з італійською мовою.

У другій половині XVIII ст. англійці заснували в Калькутті інститут східних культур. В. Джонс (У. Джоунз) вивчивши санскрит, першим дійшов висновку про існування прамови: "Санскрит, яким би не був його вік, має надзвичайну структуру; він досконаліший від грецької багатший від латинської і перевершує ці мови за витонченістю. Однак його подібність із цими мовами, яка не могла виникнути випадково, настільки сильна, що жоден мовознавець при дослідженні всіх трьох мов не може не діїти висновку, що вони виникли з одного джерела, яке вже не існує". Так порівняльне вивчення мов трансформуйлося в порівняльно-історичне.

Німецький мовознавець Фрідріх Шлегель (1767—1841 у праці "Про мову і мудрість індійців" уперше порівнюв не слова, а морфеми (закінчення), що стало значним кроком у методиці порівняльних досліджень.

Так поступово склалося порівняльно-історичне мовознавство і його чи не основне досягнення — генеалогії класифікація мов.

За генеалогічною класифікацією мови світу поділють на сім'ї (максимальні об'єднання споріднених мов), сім'ї на групи (гілки), групи — на підгрупи, а вже в підгрупах виділяють конкретні мови. Ізольовану мову, генетичних звязків якої не вдалося знайти, вважають окремою сім'єю.

У наш час виділяють приблизно 200 сімей мов, із 22 — у Євразії, 20 — в Африці, інші — в Америці, Австралії, Новій Гвінеї. Найвідомішими і найпоширенішими мовними сім'ями є індоєвропейська, семіто-хамітська, кавказька, фінно-угорська, самодійська, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська, китайсько-тибетська, тайська, аустронезійська, аустроазіатська.

Індоєвропейська мовна родина — найбільша мовна сім’я, мовами якої розмовляють понад 150 народів, що становить половину населення Землі.

Існує 7 груп живих індоєвропейських мов і 3 окремі мови, до яких належать також відомі з історії близькоспоріднені з ними мертві мови, що були попередніми етапами розвитку сучасних мов або належали до відповідних груп як самостійні мови.

Найбільшу групу живих індоєвропейських мов становить індоарійська, якими розмовляє понад 770 млн. чол. До них належать мови хінді та урду (2 різновиди єдиної літературної мови в Індії і Пакистані), бенгалі, панджабі, маратхі, гуджараті, орія, ассамі, синдхі, циганська та ін., а також мертві мови — ведійська і санскрит, на яких збереглося багато письмових пам’яток.

До групи іранських мов належать живі мови — перська, таджицька, дарі (фарсі-кабулі), афганська (пушту), осетинська, ягнобська, курдська, белуджська, талиська, ряд памірських мов та ін. (всього 81 млн. носіїв) і мертві мови — давньоперська, авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, согдійська, хорезмійська, скіфська, аланська, сакська (хотанська). На підставі ряду спільних структур, ознак іранські мови об’єднуються з індійськими в індоіранські мови: є припущення щодо їхнього походження від колишньої мовної єдності.

Слов’янська група мов поділяється на 3 підгрупи (понад 290 млн. носіїв): східну (українська, російська, білоруська; див. Східнослов'янські мови), західну (польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька) і південну (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська); до західної підгрупи належала також полабська мова, яка зникла на початку XVIII ст.

Група балтійських мов складається з живих мов — литовської і латиської (4,3 млн. чол.) і мертвих — пруської, ятвязької, куршської та ін. З огляду на особливу структурну близькість балтійських мов до слов’янських припускається існування у минулому якогось виду балто-слов’янської мовної спільності (прамови, походження від близьких індоєвропейських діалектів, тривалого контактування).

До групи германських мов (бл. 550 млн. носіїв) належать живі мови: англійська — друга (після китайської) за поширеністю у світі, німецька, нідерландська, фризька, люксембурзька, африкаанс, їдиш, шведська, данська, норвезька, ісландська, фарерська і мертві — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська.

Романська група мов (576 млн. чол.) представлена живими мовами — французькою, провансальською (окситанською), італійською, сардинською (сардською), іспанською, каталанською, португальською, румунською (мова румунів і молдован), аромунською, ретороманською, рядом креольських мов. Усі романські мови розвинулися на основі латинської мови, літературна форма якої відома тепер за численними писемними пам’ятками і застосовується досі як мова католицької літургії та (обмежено) як міжнародна мова науки. Латинська мова разом з мертвими мовами оскською й умбрською утворювали групу італьських мов.

Кельтська група мов складається з малопоширених живих мов — ірландської, гельської (шотландської), валлійської, бретонської. У минулому кельтські мови були поширені на великій території Європи — від нинішньої Великобританії до Карпат і Балкан. У структурі кельтських мов є ряд спільних ознак з італьськими мовами, з якими їх звичайно об’єднують у більш загальну італо-кельтську групу.

Грецька мова (12,2 млн. людей) посідає серед індоєвропейських мов окреме місце на рівні мовної групи. В її історії виділяються давньогрецький (давньогрецька мова) і середньогрецький (візантійський) періоди.

Албанська мова (4,9 млн. чол.) генетично пов’язана з мертвими іллірійською та мессапською мовами.

Вірменська мова (понад 6 млн. чол.) вважається наступницею колишньої мови хайаса-арменів у складі держави Урарту.

Сино-тибнтська (Китайсько-тибетська) мовна сім’я

Велика мовна сім'я, поширена в Східній, Південно-Східній і Південній Азії (Китаї, М'янмі, Непалі, Бутані і на північному сході Індії). Група об'єднує близько 300 мов. Загальне число носіїв цих мов складає не менш ніж 1,2 млрд. чоловік (22 %), що робить її другою за числом носіїв мовною сім'єю у світі після Індоєвропейської.

Виділяють 2 гілки (підсім’ї): китайсь­ка - що складається з кількох китайських мов (які традиційно називають діалектами), у тому числі й мови бай, і тибето-бірманська (решта всіх мов сім'ї, понад 250 мов). Мовами китайсько-ти­бетської сім'ї розмовляє понад 1,2 млрд людей.

Нігеро-кордофанська або Конго-кордофанські мови — макросім'я африканських мов до якої входять більше 200 мов. Ними розмовляють 5,5% населення світу.

За класифікацією Джозефа Грінберга поділяється на 2 сім'ї:

• Кордофанські мови — поширені в східному Судані.

• Нігеро-конголезька - оділяється на 6 підсімей: Західноатлантична, Манде, Гур (вольтійська), Ква (гвінейська), Бенуе-конголезька, Адамауа-східна (адамауа-убангійська). Нігеро-конголезькі мови поширені на більшій частині Західної, Східної та Південної Африки,

Семітські мови гілка афразійської, або семіто-хамітської, макросім'ї мов. Складається з груп.

Семітськими мовами говорять близько 300 млн. осіб. Якщо найраніші пам'ятки арабської мови відомі з 4 ст. н.е., а сама мова набуває великого поширення у Пд. і Сх. Середземномор'ї у зв'язку з експансією ісламу від 7 ст., то письмові пам'ятки давньоєврейської мови сягають ще 12 ст. до н.е. Особливу роль відіграли семітські мови, зокрема, фінікійська, у виникненні й формуванні буквеного письма.

Арабська мова (понад 200 млн. мовців), одна з 6 офіційних і робочих мов Генеральної Асамблеї ООН, державна у 22 країнах Середземномор'я і Близького Сходу, у т.ч. в одній європейській країні – Мальті (де своєрідний різновид цієї мови - мальтійська - просякнутий численними романськими елементами і має пристосовану латинську писемність).

Іврит (понад 5 млн. мовців) - сучасне продовження давньоєврейської мови Старого Заповіту (12-3 ст. до н.е.). Офіційна мова Держави Ізраїль (поряд з арабською мовою) від часу її заснування (1947 р.).

Семітські мови представлені у Європі переважно невеликими, але важливими діаспорами івриту і арабської мови з несхожими історичними долями.

Уральська мовна сім'я, яка включає в себе близькі між собою мови двох гілок — фіно-угорські та самодійські мови.

Фіно-угорська група (угро-фінські мови) — сім'я споріднених мов, які разом з самодійськими мовами складають велике генетичне об'єд­нання — уральські мови. Поділяються на 5 гілок:

1) прибалтійсько-фінська — фінська, іжорська, карельска, вепсь­ка, водська, естонська, лівська мови; 2) саамська мова; 3) волзько-фінська (об'єднана за територіальною ознакою) — мокша-мордовська, ерзя-мордовська, марійська; 4) пермська — удмуртська, комі-зирянська, комі-пермяцька; 5) угорська — угорська і обсько-угорська, хантийська і ма­нсійська мови.

Алтайська макросім'я мов, яка включає мікроалтайську сім'ю: тюркські мови, монгольські, тунгусо-маньчжурські близько 66 живих мов, макроалтайську сім'ю, крім вище перерахованих також: корейську та японську мови (належність японської до алтайської мовної сім'ї є дискусійною) близько 74. Mікроалтайська сім'я має близько 348 мільйонів мовців, макроалтайська сім'я близько 558 мільйонів.

Поширена в Азії та Східній Європі на великій території від Балкан до Магаданської області і від Таймиру до Фарсу (Іран) і островів Рюкю (Японія). Генетична спорідненість складових гілок не є загальновизнаною: деякі вчені вважають її придбаною у результаті інтенсивних мовних контактів на рівні прамови.