3. Виробнича та експлуатаційна економічність

Велике значення при проектуванні одягу має її економічність.

Показники економічності відображають економічну ефективність витрат на розробку, виготовлення і експлуатацію продукції. Поняття «економічна модель» залежить від того, з якої позиції ведеться її оцінка: швейного підприємства, споживача або суспільства в цілому. Тому можна виділити виробничу і експлуатаційну економічність.

Експлуатаційна економічність одягу залежить, головним чином, від якості матеріалів, з яких вона виготовляється, а також від застосування різних обробок і хімічних просочень для поліпшення (облагороджування) властивостей тканин.

Показник виробничої економічності залежить, перш за все, від економного вико­ристання матеріалів. Тривалий час основні резерви економії матеріалів шукали тільки у розкрійному виробництві. Сьогодні доведено, що значні резерви економії матеріалів закладені в моделі й конструкції виробу.

Зниження матеріаломісткості виробів, в першу чергу, зв'язане з підвищенням рівня конструкторських рішень і загальнотехнічного рівня виробництва. Як відомо, основи} частину норми витрат тканини в одязі складає сумарна площа лекал деталей.

Зокрема, використання удосконаленої конструкції деталей, що розроблена ш основі більш точних методів конструювання розгорток деталей одягу у Чебишевській сітці для малоопераційної технології виготовлення (виключення зайвих швів в одязі, припуски на уточнення деталей тощо), дозволяє зменшити витрати матеріалу на верхній одяг з середньому від 1 до 3 % (рис. 8.2).

Розробка технологічних конструкцій одягу, що не потребують примусової волого-теплової обробки, відкриває можливості використання точного крою, що в свою чергу підвищує вимоги до форми деталей. Наприклад, легше і точніше можуть бути вирізані плавні лінії, ніж лінії з різкими переходами від однієї форми контуру до іншої. У конст­рукції допускається (у певних межах, без порушення зовнішнього вигляду виробів) перенесення плечових, бічних, ліктьових швів, що приводить до щільнішої розкладки та зменшення витрат матеріалів.

Прийоми відсікання використовують у конструкції підборта як у костюмних, так і в пальтових виробах. Горловина при цьому оформляється тупим кутом. У технологічних припусках відсікають кутики швів, що також покращує укладання деталей.

Приклад заміни ламаних ліній - конфігурація горловини на пілочці, підборті та зрізу стояка в комірі. Уніфікація криволінійних ділянок пройми, оката, горловини забез­печується методикою ЄМКО РЕВ. Криволінійність рельєфів, які починаються від пройми, також мають певні правила.

Розташування рельєфу нижче контрольних надсічок 352, 332 не є економічно обґрунтованим, умовний кут переходу через екстремальну точку грудей повинен бути в межах від 95° до 110°. Це забезпечує суміщення ліній при мінімальних затратах зусиль на з'єднання деталей.

Прикладом використання суцільнокроєних деталей є застосування прийомів підвищення технологічності. Це підборт, комір з невідрізною стійкою, відсутність бічних швів у штанах.

При конструюванні виробу та виборі конфігурації його деталей бажано завчасно враховувати необхідність наступної щільної розкладки лекал цих деталей. Іншими словами, бажано мати апріорні правила, котрі дозволяли б пристосовувати (адаптувати) конфігурацію лекал деталей виробу, що проектується, до рішення задачі мінімізації міжлекальних відходів. Ці правила були названі правилами адаптивного конструювання.

Задачу адаптивного конструювання можна сформулювати як оптимізаційну: потрібно сконструювати виріб із деталей такої конфігурації, щоб, з одного боку, задо­вольнити всі вимоги, що висуваються до конструкції виробу в цілому, а з другого -мінімізувати міжлекальні відходи при розкладці лекал деталей виробу.

Рис. 13 - Схеми розкладок костюма: а - існуючої конструкції; б, в - удосконаленої конструкції

Тема лекції: Типові покрої жіночого одягу.

План

1. Аналіз моделей-аналогів і оцінка їх конструкції.

2. Розробка нових моделей одягу на основі типових конструкцій

3. Критерії вибору відповідної базової основи.

Література до теми