78. Охарактеризувати основні суб’єкти ринку праці, роль організацій працівників і роботодавців в його функціонуванні.

Суб'єкти ринку праці — працедавці та наймані працівники — суттєво відрізняються за їх відношенням до засобів виробництва. Працедавці є власниками засобів виробництва, а наймані працівники володіють здібностями до праці. Тому на попит на робочу силу, який формують працедавці, та на пропозицію робочої сили, яку формують наймані працівники, впливають різні чинники. Так, попит на робочу силу залежить від рівня продуктивності праці, технічного оснащення виробництва, рівня економічної активності — фази циклу. Пропозиція визначається рівнем заробітної плати, освіти й кваліфікації, умовами праці, профспілковим захистом, релігією, податковою системою, міграцією населення. Співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці визначає рівень зайнятості та проявляється у ринковій ціні робочої сили — заробітній платі. Організаціями роботодавців і працівників, і методом і відповідно до умов, встановлених національним законодавством або правилами чи національною практикою, повинні брати активну участь у підготовці, розробленні, прийнятті, застосуванні та перегляді трудових стандартів, у тому числі відповідних законів і положень.

79. Внутрішня трудова міграція: причини і наслідки

На тлі непростої економічної ситуації в країні, спровокованої світовою фінансовою кризою, спостерігається внутрішня трудова міграція. Так, у столиці стало менше роботи, і наймані робітники залишають Київ. Роботу знаходить той, хто шукає, стверджують у Державному центрі зайнятості. Якщо людина — професіонал своєї справи, то застосування вона знайде скрізь. Трудова міграція — внутрішня чи зовнішня — це гонитва за кращим заробітком. Це природна складова будь-яких ринкових відносин. І що глибша внутрішня міграція в країні, то краще. По різному можна оцінювати й наслідки, що їх спричинює внутрішня трудова міграція. Безумовно, позитивної оцінки заслуговує заповнення вільних робочих місць, більша зайнятість населення, можливості одержання людьми пристойнішого заробітку, ніж за місцем їхнього проживання. Проте трудова міграція має й негативні ознаки. Це передусім нелегальний характер трудових відносин, що ускладнює роботу багатьох державних установ, унеможливлює забезпечення конституційних норм соціального захисту населення.

80. Недостатньо конкурентоспроможні категорії і групи населення на ринку праці, державні засоби сприяння їх працевлаштуванню

Групами населення які є недостатньо конкурентоспроможними на ринку праці є молодь зразу після навчання без досвіду роботи також населення перед пенсійного віку яке вже не таке мобільне та працьовите, за позитивними і негативними ознаками в якості робочої сили соціально-демографічна група економічно-активних пенсіонерів, особливо в перші три—п’ять років після досягнення пенсійного віку. Недостатньо висока освіта багатьох пенсіонерів, наявність серед них більш високої питомої ваги жінок і майже нульова трудова мобільність звужують межі застосування праці пенсіонерів, знижують можливість їх перерозподілу як по галузях, так і професіях і роблять більшість з них неконкурентоспроможними на ринку праці. Однак працівники старшого віку стриманіше ставляться до негараздів у галузі оплати праці, неприйняття належних заходів щодо поліпшення умов праці, виконання малокваліфікованої і непрестижної роботи; через низький рівень життя бояться втратити робоче місце. Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.