4. Формування ціни робочої сили

Ціна робочої сили є грошовим виразом фонду життєвих благ, необхідного для відтворення робочої сили. Це - та сума грошей, яку найманий працівник отримує за виконану роботу. На практиці ціна робочої сили відхиляється від її вартості (на 30-60 % нижче). Вартість робочої сили визначає роботодавець, який не тільки сплачує заробітну плату, а й несе значні витрати, пов'язані із законодавчо встановленими нормами виробництва, відрахуваннями до державного бюджету, підвищенням кваліфікації, поліпшенням умов праці та ін.

Вартість робочої сили відповідно до вказаної методики визначається за такими складовими:

• пряма оплата;

• оплата за невідпрацьований час;

• премії та нерегулярні виплати;

• заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги;

• допомога в натуральній і грошовій формі;

• витрати підприємств на оплату житла працівників;

• витрати підприємств на соціальне забезпечення працівників;

• витрати на професійне навчання;

• витрати на утримання громадських служб;

• витрати на робочу силу, не віднесені до інших груп.

5. Вартість робочої сили та ціна робочої сили характеристика та відмінності

Вартість роб сили – це сукупність витрат підприємця, пов”язаних з використанням робочої сили, забезпеченням необхідного її відтворення.

Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості.

Ціна робочої сили насамперед залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи відповідні коливання в ціні.

Нині попит на робочу силу в країнах з ринковою економікою завжди менший її пропозиції, тобто постійно існує безробіття.

Ціна робочої сили регулюється і контролюється державою і профспілками. Створюються певні закони, трудові (тарифні) угоди профспілок і роботодавців тощо. На ціну робочої сили впливає її якість. Чим вищий освітній рівень працівника, тим вища якість праці, а отже, й ціна тобто заробітна платня.

Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в ринковій економіці має виконувати такі функції:

• відтворювальну;

• стимулюючу;

• регулюючу;

• соціальну.

6. Монопольні ринки праці

Монополія являє собою ринкову структуру, яка характеризується наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників для даного товару, існуванням бар'єрів для входу конкурентів на ринок. Відповідно, підприємство в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст, -- монопольним ринком. На ринку праці можуть виникнути три ситуації монополії– монополія продавця; монополія покупця (монопосонія) та двостороння монополія. Монопсоніст, порівняно з конкурентним ринком, наймає менше робітників і за нижчою ставкою зарплати. Монопсонія призводить до неефективного використання ресурсів суспільства: воно одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати не на рівні їх продуктивності, а на рівні середніх видатків на ресурс, що збільшує прибуток монопсоніста. Монополія профспілок на ринку праці, якщо вона об’єднує всіх робітників, може призвести до значного підвищення зарплати, але наймачі при цьому скорочують чисельність найнятих робітників. Якщо профспілка ставить своїм завданням максимізувати зайнятість робітників у галузі, вона погодиться на ставку зарплати, яка відповідає рівню конкурентної. У випадку двосторонньої монополії, сторона, яка має більшу силу і ефективнішу стратегію, може добитись ставки, ближчої до тієї, яку запропонувала вона. Головна особливість ринків капіталу і землі полягає у тому, що ці ресурси є товарами довготривалого використання. Процес ціноутворення на монопольних ринках праці та капіталу відбувається аналогічно ціноутворенню на аналогічному ринку землі.