2. Перехід до мирного будівництва
Вже у 1943—1944 роках почалася відбудова народного господарства України. Аж до Перемоги 9 травня 1945 року економіка України була повністю підпорядкована фронту. Відбудовані підприємства, залізниці, колгоспи працювали на забезпечення радянської армії всім необхідним для успішного завершення війни. До останнього її дня в рядах діючої армії продовжували перебувати кілька мільйонів жителів України. Вони внесли важливий вклад у перемогу держав антигітлерівської коаліції. Із 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам Радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України. Україна у цій війні втратила п'яту частину населення — 3 млн. на фронтах і 5,5 млн. у зоні окупації.
Основні напрямки програми відбудови були викладені в законі про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства УРСР на 1946—1950 pp. За законом, обсяг капіталовкладень в економіку України становив понад 65 млрд. крб., що перевищувало відповідні капіталовкладення за 3 довоєнні п'ятирічки. В Україну направлялись кадри, надсилалась техніка й устаткування. Відродження промисловості фактично розпочиналось з нуля.
Незважаючи на прогнози західних експертів, які пророкували, що для відновлення економіки СРСР потрібно не менше 20—25 років, обсяг продукції промисловості України в 1950 році уже перевищував рівень 1940 року на 15%. Була закінчена відбудова шахт, Дніпрогесу, таких промислових гігантів, як "Запоріжсталь", "Азовсталь". На кінець п'ятирічки в Україні більше, ніж до війни, добувалося вугілля, залізної руди, вироблялося електроенергії, цементу, продукції машинобудування тощо. Освоювався у промисловому плані західний регіон України.
Певною мірою цьому сприяли можливості централізованої командно-адміністративної системи.
Іншим, ніжу промисловості, було становище у сільському господарстві. Селянство, як і раніше, залишалося найбільш обездоленою категорією населення. Вироблена колгоспами продукція державою не закуповувалась, а фактично вилучалась методом продрозкладки. Всіляко обмежувалося ведення особистого підсобного господарства. Виснажене війною українське село в 1946 році вже в котрий раз почало переживати новий страшний голод. В цілому в 18 областях України у 1946 році від голоду померло 282 тис. чоловік, у 1947 році — понад 520 тис. чоловік. І це тільки ті смерті, що були зареєстровані органами ЗАГСу. В січні — червні 1947 року в Україні зареєстрували 130 випадків людоїдства, 189 — трупоїдства. Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. П'ятирічка у сільському господарстві виконана не була, виробництво зернових не досягло навіть довоєнного рівня. Відбудова економіки проходила в умовах зовнішньої ізоляції СРСР, викликаної початком "холодної війни".
Правові основи включення Криму до складу Української рср
На відзначення 300-річчя возз’єднання України з Росією Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 р. прийняла Указ „Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР”, а 26 квітня 1954 р. прийнято відповідний Закон Союзу РСР. Передача Кримської області обґрунтовувалася спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими і культурними зв’язками між Кримською областю та Українською РСР.
Ще у квітні 1783 року після приєднання Криму до Російської імперії, тут було утворено Таврійську область, до складу якої входили три повіти південноукраїнських степів. У листопаді 1917 р. Центральна Рада проголосила про входження Криму до складу УНР. У 1918 р. на зазначеній території була утворена Радянська Соціалістична Республіка Таврида. В жовтні 1921 р. – Кримська АРСР у складі РСФРР. У травні 1944 р. сталінським режимом було застосовано геноцид проти кримськотатарського народу у формі насильницького переселення із забороною повернення до Криму. Влітку 1945 р. автономію Криму повністю скасовано і надано статус звичайної області у складі РРФСР.