2.2. Види і форми розселення

Сьогодні в Україні можна визначити два основні види розселення :

Міське - обумовлене виникненням і розвитком міст та селищ міського типу;

Сільське – обумовлене розвитком різного роду сільських поселень (сіл, селищ, хуторів тощо).

В Україні у міських поселеннях у 2009 р. проживало 31,6 млн. чол. (68,5%), у сільських – 14,5 млн. чол. (31,5%)

В Україні прийнято розрізняти дві основні форми розселення:

- автономну, яка формується при значних віддалях між поселеннями і слабкому розвитку транспортної мережі. При цьому окремі поселення розвиваються майже ізольовано, без стійких

функціональних зв’язків між ними.

- групову, яка формується при наявності стійких пов’язань між сусідніми поселеннями у сфері виробництва, праці, побуту і відпочинку..

2.3. Агломерації, конурбації, мегаполіси

2.3.1. Агломерації

Міською агломерацією ( лат. agglomero – нагромаджувати, приєднувати) називають компактне скупчення поселень, переважно міст і селищ міського типу, що місцями територіально злилися, об’єднаних у складну динамічну систему інтенсивними виробничими, транспортними та культурними зв’язками.

Агломерації - моноцентричні (сформовані навколо одного великого або найзначнішого міста-центру, наприклад Берлінська, Московська, Київська чи Львівська),

- поліцентричні (що мають декілька міст-центрів, наприклад, міжнародна „агломерація двох столиць” Відня (Австрія) і Братислави (Словаччина), агломерації Рурського, Верхньосілезького чи Донецького регіонів.

Межі агломерацій в Україні - згідно наступних критеріїв (за І. Фоміним, М. Кушніренко):

• чисельність міського населення понад 110 тис. осіб, при мінімальному розмірі центрального ядра 100 тис. осіб;

• витрати часу на регулярну доступність центру головного міста (до вокзалів – 2 год.);

• індекс агломеративності (частка населення міських поселень зовнішньої зони в загальній кількості міського населення агломерації) – 10 %;

• кількість поселень у зовнішній зоні агломерації (мінімум – 3);

Агломерації - найважливіші елементи сучасного розселення, один з закономірних етапів урбанізації - якісно нове явище. Сучасна урбанізація характерна зростаючою просторовою мобільністю населення, яка є вагомим чинником способу життя і сприяє зростанню можливості вибору місця праці, житла, відпочинку і т.п.

Агломерації належать до нових форм розселення. - протиріччя між концентрацією населення та його діяльності, з одного боку, і просторовим „розповзанням” урбанізованих територій – з іншого.

2.3.2. Конурбації і мегаполіси

Конурбаціями називаються складні і великі за територією і кількістю населення системи розселення, які складаються з кількох агломерацій, розташованих по сусідству.

Конурбації називають також поліцентричними агломераціями, процеси їх формування характерні для розвинутих країн.

Дальше зростання агломерацій та конурбацій все частіше приводить до утворення гігантських систем розселення, які мають назву суперагломерацій або мегаполісів ( грецьке – величезне місто).

В європейських агломераціях транспортна доступність до центрального ядра визначається в межах 45 хв їзди. Цей показник належить до найважливіших при визначення меж окремої агломерації.

У Японії налічується 13 конурбацій. Найбільші - Токійська, Осакська і Нагойська.

На базі цих трьох конурбацій вздовж тихоокеанського узбережжя Японії у ХХ ст. сформувався

урбанізований пояс довжиною 800 км - мегаполіс Токайдо - 33 агломерації від Токіо до Хіросіми. Спорудження швидкісної залізничної магістралі Сенкансен з швидкістю руху понад 200 км/год, що дозволяє подолати шлях від Токіо до Осаки (550 км) майже за три години.

У США найбільший мегаполіс на північному сході країни -Бостваш (в нього входять Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Балтімор, Вашингтон), довжина урбанізованої смуги становить майже 650 км, тут проживає біля 25 млн, осіб. Більшість міст у цій смузі сформувалися у ХУІІІ- ХІХ ст. і за американськими поняттями є пам’ятками містобудування, однак ХХ ст. перетворило їх у щось зовсім особливе – мега - місто, метрополіс або метрополію.

Саме у цьому мегаполісі сталася подія, яку прийнято вважати пунктом переходу від “економіки виробництва” до “економіки обслуговування”, тобто від індустріального до постіндустріального суспільства. Тут у 1975 р. вперше площа новозбудованих поза середмістями (тобто у передмістях, т.зв. “субурбіях”) конторських приміщень (офісів) перевищила площу аналогічних приміщень, побудованих у середмістях (тобто центральних частинах) міст.