2.Український національний характер у прозі та драматургії (19-поч.20ст.)

Проза.

Початком нової доби в укр. літ. було опублікування "Енеїди" І. Котляревського в 1798р. Основоположником укр. худож. прози був Г. Квітка-Основ'яненко. Його твори "Маруся", "Сердешна Оксана","Козир-дівка", "Щира любов" близькі до сентименталізму. А твір "Конотопська відьма" є зразком так званої химерної прози.

Тематичні і жанрові обрії укр. літ. 20—30-х р. збагатили своєю творчістю П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Боровиковський,А. Метлинський.

На світовий рівень підніс укр. літ. Т.Г.Шевченко. У творчості він поєднав національне і загальнолюдське, "став велетнем у царстві людської культури". Як народний подвиг Т. Шевченко оспівував боротьбу за волю, славу,націонал. самоутвердження ("Гайдамаки").До політич. історії звертався у містерії "Великий льох", у таких творах,як"Швачка", "Іржавець", "Заступила чорна хмара". Поет звертався до минулого, сучасного й майбутнього, до земляків "мертвих, і живих, і ненарождених ...", намагаючись звернути їхню увагу до проблем України.

Жанр реалістич.повісті розвинув І. Нечуй-Левицький. У його повістях відображено проблеми селянського життя ("Бурлачка", "Микола Джеря","Кайдашева сім'я").

З творчістю Панаса Мирного пов'язаний розвиток жанру соц.-психологіч. роману ("Хіба ревуть воли, як ясла повні?").

Серед представників укр. прози 70—90-х р. — письменники О.Кониський, Б. Грінченко, О. Пчілка, О. Кобилянська, Т.Бордуляк, О. Мако-вей, А. Чайківський

Помітний внесок у розвиток укр. поезії зробили П. Грабовський та В. Самійленко. У їхній творчості відображено національні й філософсько-психологічні проблеми доби.

Найвагоміші здобутки укр. літ. кінця XIX — початку XX ст.пов'язані з діяльністю І. Франка. Його творчість стала основою комплексного вивчення зв'язків української та світової культур.

Творчість І.Франка відзначається самобутністю і водночас споріднена з новими явищами в європ. літ. кінця XIX ст. Його "Галицькі образки" — приклад цікавого експерименту: введення оповідних форм у поезію.Самобутність худож.мислення І.Франка виразно виявляється у поезіях ліричного циклу. Характерна щодо цього його збірка "З вершин і низин","Зів'яле листя".

Укр. літ.на переломі XIX—XX ст. позначена новаторськими тенденціями. Поряд з відомими іменами (І. Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська) з'являються самобутні таланти(С. Васильченко, М. Вороний, А. Кримський, П. Карманський, О. Олесь, В.Винниченко). Утверджуються нові ідеї, теми, образи, форми худож. вираження. На оновленні літ. позначився вплив європ. модернізму, мотиви якого властиві вітчизняній культурі XIX ст.Першим з гаслами модернізму виступив укр. поет М. Вороний. У 1901р. він надрукував відозву до укр.письменників з проханням надсилати для задуманого ним альманаху "З-над хмар і долин" твори філософського спрямування.

Драматургія.

Важливим явищем для України був розвиток драматургії, що відображала об´єктивні потреби розвитку театрального мистецтва і насамперед - створення професійного українського театру. Спираючись на кращі традиції своїх попередників, насамперед І. Котляревського, Т. Шевченка, українська драматургія другої половини XIX ст. уславилася цілою низкою імен як драматургів, так і акторів, чий талант підніс українську культуру, сприяв розвитку національної свідомості та національно-духовному відродженню українського народу. Серед них Іван Нечуй-Левицький ("Маруся Богуславка"), Марко Кропивницький ("Дай серцю волю, заведе в неволю"), М. Старицький ("За двома зайцями", "Сорочинський ярмарок", "Різдв´яна ніч"), Іван Карпенко-Карий ("Наймичка", "Безталанна", "Сто тисяч", "Мартин Боруля’’).

Значним був драматургійний доробок П. Мирного ("Лимерівна", "Повія"), І. Франка ("Украдене щастя", "Учитель", "Кам´яна душа"), Б. Грінченка ("Степовий гість", "Ясні зорі"), Л. Українки ("Лісова пісня", "Бояриня"). Починаючи з першої аматорської трупи у 60-хроках в Єлисаветграді, українські актори створили високо професійні театральні колективи, яких на початок XX ст. в Україні було близько 20, а разом з аматорськими - майже 300. Біля витоків українського професійного театру стояли видатні українські актори М. Кропивницький, М. Садовський, І. Тобілевич, Л. Квітка, М. Заньковецька, М. Старицький, П. Саксаганський. Завданнями українського театру були: боротьба проти русифікаторства; формування шанобливого ставлення до українського народу та його культури; порушення соціально значущих питань; торувати нові шляхи сценічного мистецтва. У 1864 р. у Львові було засновано український театр "Руська бесіда", який очолив О. Бачинський. Його репертуар, що ставився в містах Східної Галичини та Північної Буковини, складався з творів наддніпрянських та західноукраїнських письменників, кращих зразків європейської драматургії.

З драматургією В. Винниченка передові театральні сили пов´язували надію на вихід українського театру на європейську сцену. Проте його твори, як і драматургійні етюди О.Олеся (1878-1944), за висловом Д. Антоновича, "не могли увійти до театрального репертуару, бо були не під силу для виконання українським побутовим акторам".