83. Особливості підходу до проблеми знання та мови у філософії!

Проблема знання, мови.   Однією з провідних течій сучасної світової філософії, безперечно, є позитивна філософія, що своїм джерелом має класичний позитивізм XIX ст., представлена неопозитивізмом та постпозитивізмом. Неопозитивізм (або третій позитивізм) виник у 20-х роках XX ст. і розвивався як течія, що претендувала на аналіз філософсько-методологічних проблем, висунутих у процесі науково-технічної революції. Неопозитивізм як напрямок включає різноманітні логіко — філософські школи.   Віденській гурток сформувався у 1922 році. Представники: Моріц Шлік, Отто Нейрат, Рудольф Карнап, Ганс Рейнхенбах, Альфред Айєр та ін. Незважаючи на деякі розбіжності в поглядах, представників Віденського гуртка об'єднує спільна мета — звести філософію до логічного аналізу мови науки, а також піддати філософське і наукове знання критичному аналізу з позицій принципу верифікації, сформульованого Моріцем Шліком, який виходив із того, що все наукове знання є узагальненням і ущільненням чуттєво-даного і робив висновок, що все справді наукове знання має бути редукованим до чуттєво-даного. На основі таких ідей австрійський філософ Рудольф Карнап сформував модель наукового знання, за якою в основі знання лежать абсолютно достовірні протокольні (такі, що утворюють емпіричний базис науки) знання, які виражають чуттєві переживання суб'єкта. Усі інші знання мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Ті знання, для яких процедура верифікації виявляється неможливою, не мають змісту і мають бути усунуті з науки. Функція філософії полягає в тому, щоб за допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених змісту псевдознань. Методологічні проблеми, висунуті і вирішувані представниками Віденського гуртка, сприяли формуванню адекватних уявлень про розвиток філософії науки.   Львівсько-Варшавська школа — одна із шкіл аналітичної філософії, представлена Костем Гайдукевичем, Яном Лукасевичем, Альфредом Тарським, Тадеушем Котарбіньським та ін. Для школи характерне різко негативне ставлення до ірраціоналізму, прагнення до зближення філософських і наукових досліджень, надання філософським міркуванням логічно точного статусу. Ян Лукасевич вважав, що метою логічних досліджень є розробка точних методів аналізу філософських міркувань, висунув ідею логічного плюралізму, суть якого полягає в тому, що різноманітні логічні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії Ян Лукасевич, Кость Айдукевич та інші представники Львівсько-Варшавської школи — прихильники раціоналізму, специфічною рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки і філософії, що сприяло усуненню не точностей та двозначностей, якими живляться ірраціоналі стичні філософські концепції. Філософія лінгвістичного аналізу відображена у вченнях Джорджа Едварда Мура, Людвіга Вітгенштейна, Джілберта Райла, Пітера Стросона, Джона Остіна та ін. Ця течія відмовляється від жорстких логічних вимог, вважаючи, що об'єктом аналізу має виступати природна мова. Традиційні філософські проблеми, на їх думку, можуть подаватися у вигляді дилем, що вирішуються через лінгвістичний аналіз, а в уточненні значення слів полягає суть філософської течії. На думку Людвіга Вітгенштейна, філософія не може втручатися у фактичне вживання мови, а може лише описувати її. Незважаючи на суперечливість поглядів представників філософії лінгвістичного аналізу, основне завдання філософії лінгвістики полягало у розробці систематичної теорії значень мовних виразів, що є одночасно теорією розуміння. Течія лінгвістичного аналізу справила значний вплив на сучасну логіку та лінгвістику, сприяла їх розвитку, удосконаленню.