82. Сцієнтизм та анти сцієнтизм зміст та співвідношення понять!

Сцієнтизм (від лат. scientia — знання, наука) — тенденція до витлумачення філософського і соціологічного знання у світлі принципів і методів, властивих природничим наукам. Маючи гносеологічним джерелом різке зростання ролі й суспільної цінності природознавства в XIX—XX століттях, сцієнтизм виявляється насамперед у тенденції витлумачення природничонаукового знання як найвищого вияву науковості; звідси — провідна ідея сцієнтизму про винятковість природничої науки, яка нібито єдина здатна пояснити весь суспільний прогрес.

Окремі елементи сцієнтизму є ще у філософії класичного періоду (впевненість філософів-просвітників XVI—XVIII століть у тому, що розвиток науки і техніки забезпечить процвітаннясуспільства), проте найяскравіше сцієнтизм виявився у спробах представників вульгарного матеріалізму і бігевіоризму звести зміст філософських категорій — матерії, свідомості,причинності тощо — до їх природничого аспекту.

Антисцієнтизм (англ. antiscientism) - філософсько-світоглядна ідейна позиція, яка полягає в критичній (аж до ворожої) оцінці науки та її ролі в системі культури і наукового пізнання як фактора відношення людини до світу. Концепції, вчення і діяльність радикальної антисцієнтистської спрямованості носять узагальнену найменування «антинауки» (англ. antiscience)

Ступінь критичності по відношенню до науки досить значно варіюється в різних видах антисцієнтизму. Помірний Антисцієнтисти виступає, скоріше, не проти науки як такої, а проти агресивного сцієнтизму, прагнучого абсолютизувати роль науки, принижуючи при цьому культурну значимість мистецтва, моралі, релігії, філософії, буденної свідомості, емоційно-особистісного ставлення до світу і інших форм діяльності та орієнтації людини в світі. Такий Антисцієнтисти пов'язаний з гуманізмом, тому що він відстоює необхідність різноманітності форм людського досвіду і відношення людини до світу.

Більш радикальні варіанти антисцієнтизму переходять до критики науки взагалі. У крайніх своїх проявах вони розглядають науку з екзистенціалістські-персоналістичної позицій (наприклад, у Н. А. Бердяєва або Л. А. Шестова). Наука постає в якості сили, що протистоїть людській свободі. Релігійний Антисцієнтисти відкидає можливості світоглядної незалежності науки, наполягає на необхідності релігійної мотивації наукового пізнання.

Сцієнтизм — антисцієнтизм Перша з названих альтернатив пов'язана з усвідомленням ролі науки у людському житті. Що є наука: добрий чарівник, здатний вирішити всі соціальні проблеми, чи злий демон, джин, необережно випущений із пляшки, який загрожує знищенням людству? Залежно від відповіді на це запитання представників сучасної філософської науки умовно можна поділити на тих, хто беззастережно вірить у могутність науки — сцієнтистів, і тих, хто розглядає її як соціальне зло — антисцієнтистів. Як перші, так і другі вважають експансію науки в усі сфери суспільного життя однією з визначальних характеристик сучасності. Проте наслідки такої експансії вбачаються діаметрально протилежними. З точки зору сцієнтистів, проникнення науки в життя робить його організованим, керованим, раціональним, доцільним. Саме ці якості розглядаються як основне надбання "сцієнтизації" суспільства. Науково-технічний прогрес не лише звільняє людину від природної залежності, але й створює передумови для її "інтелектуального звільнення" (Ж. Фураст'є). Світоглядно-методологічною засадою сцієнтизму є впевненість, що лише за допомогою науки можна досягти раціоналізації життя. Звідси — абсолютизація ролі науки в усіх сферах людської діяльності; розгляд наукового знання (яке зводиться до "точного" знання, що його отримують за допомогою кількісних методів) як єдино необхідної й достатньої засади світогляду; елімінація із філософії — світоглядних, а з науки — філософських, "метафізичних" проблем. На противагу цьому, антисцієнтисти переконані, що вторгнення науки у життя згубно впливає на традиційні цінності та ідеали, культивує бездуховність, міщанство, конформізм. На їхню думку, наука поступово відвойовує чимдалі значнішу частину "життєвого світу", тим самим позбавляючи його "автентичності", причетності до насущних світоглядних проблем людського буття. Статус автентичності мають лише емоційно забарвлені процеси. Так само, як сцієнтисти шукають "чисті" форми свідомості, антисцієнтисти прагнуть віднайти "чисті" форми переживання. Саме останні можуть врятувати людину від надмірної сцієнтизації, раціоналізації суспільства, від втрати людиною своєї особистості. Нівелювання людської особи, на думку автора концепції "одномірної людини" Г. Маркузе, — це прямий трагічний наслідок раціоналізації життя, що запроваджує наука.