Діагностика:

• анамнестичні дані (скарги хворого на наявність крові в сечі, біль

у ділянці нирки);

• дані фізикального обстеження (наявність пухлини чи збільше­ної нирки при пальпації);

• цистоскопія (виділення сечі, забарвленої кров'ю, з правого чи лівого вічка сечоводів);

• оглядова рентгенографія сечовидільної системи;

• екскреторна або ретроградна урографія;

• УЗД нирок;

• комп'ютерна томографія.

Підготовка хворого до рентгенологічного та ультра­звукового обстеження сечовидільної системи полягає в ретель­ному очищенні кишечника від калу і газів. Для цього вилучають з раціону продукти, які сприяють газоутворенню (овочі, фрукти, мо­локо, сир, чорний хліб, бобові). При метеоризмі призначають акти­воване вугілля (5-6 таблеток), карболен - по 1 таблетці 4 рази на день. Напередодні ввечері та вранці за 2-3 години до дослідження призначають очисну клізму.

Для урографії застосовують рентгеноконтрастну речовину тріомбраст (верографін), який містить йод. Перед застосуванням препарату слід перевірити індивідуальну чутливість до йоду. Для цього за день до обстеження внутрішньовенно повільно вводять 1 мл тріомбрасту. При підвищеній чутливості (свербіння, кропив­ниця, нежить, набряки, нездужання) застосування препарату про­типоказане.

Лікування. Радикальним методом лікування раку нирок є нефректомія. За наявності збільшених регіонарних лімфатичних вузлів доцільна доопераційна променева терапія. В неоперабель­них випадках застосовують паліативну променеву і хіміотерапію.

Особливості догляду. При появі макрогематурії, особливо згустків крові, слід негайно повідомити лікаря. Хворому признача­ють ліжковий режим, вводять гемостатичні препарати (вікасол, ди-цинон, амінокапронову кислоту, хлористий кальцій тощо). Необхід­но визначити групу крові хворого, резус-фактор та підготувати все необхідне для гемотрансфузії.

Рак сечового міхура

Епідеміологія. Захворюваність на рак сечового міхура ста­новить 8,6-9,0 на 100 тис. населення. В структурі онкозахворюва-ності чоловічого населення рак сечового міхура складає 4,7 % (9 рангове місце), жіночого - близько 1 % (13 рангове місце). З віком ці показники значно збільшуються. Так, захворюваність на рак сечового міхура у чоловіків у віковій групі 60-80 років зростає до 60,3-126,8 на 100 тис. населення, відповідного віку, у жінок - 6,6-13,8.

Етіологія. До причинних факторів розвитку раку сечового міхура належать куріння, потрапляння в організм анілінових бар­вників (професійний рак), радіоактивне опромінення.

Більшість пухлин сечового міхура характеризуються екзофі-гним ростом (папілярний рак на ніжці). Інфільтруючі форми ма­ніть вигляд щільного вузла на широкій основі, які проростають інколи всю товщу стінки міхура.

За гістологічною будовою розрізняють перехідноклітинний, .пінпластичний, плоскоклітинний рак і аденокарциному.

Метастазує рак сечового міхура в лімфатичні вузли таза і; ідовж нижньої порожнистої вени. Гематогенні метастази спосте-рпають у печінці, легенях, кістках.

Клініка. Найхарактернішою ознакою раку сечового міхура є мікро- та макрогематурія. Вона може бути одно- або багаторазо­вою. Макрогематурія може бути із згустками крові або без будьких домішок.

З поширенням пухлини виникає інтенсивний біль внизу живота. Ємність сечового міхура зменшується, що спричинює дизурііо: сечовипускання частішає, з'являються тенезми.

При розпаді пухлини приєднується інфекція, сеча стає мутною і, з неприємним запахом.

У випадках поширення пухлини на вічко сечоводу відбувається його стиснення і, як наслідок, блокада сечоводу з порушенням уродинаміки на боці ураження.