6. Стратегія організації. Основні види стратегій.

В основі стратегічного планування лежить стратегія. Стратегія – це план досягнення цілей організації, набір правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності.

Під загальними стратегіями Портер має на увазі стратегії універсального застосування чи виведені з деяких базових Постулатів. У своїй книзі «Стратегія конкуренції» М. Портер Наводить три види загальних стратегій, спрямованих на Підвищення конкурентоспроможності:

• лідерство в зниженні витрат;

• диференціація;

• фокусування.

Лідерство в зниженні витрат найбільш характерна з усіх трьох загальних стратегій, означає, що компанія прагне ста­ти виробником з низькими витратами виробництва та реалізації своєї продукції. Поставки, які здійснює компанія, відрізняються великим різноманіттям та обслуговують багато сегментів галузі. Така масштабність часто є ключовим фактором лідерства в зни­женні витрат. Природа переваг такого роду залежить від структу­ри галузі, це може бути економія на масштабах виробництва, передова технологія чи доступ до джерел сировини.

Як правило, ці переваги отримуються, коли виробляється то­вар масового попиту, коли компанія має добру організацію виробництва і сильні канали збуту. Маркетинг при такій стратегії не дуже розвинутий.

Компанія, яка завоювала лідерство у зниженні витрат, не може собі дозволити нехтувати принципами диференціації. Якщо споживачі не вважають продукцію в порівнянні з продукцією конкурентів прийнятною, лідер буде змушений робити знижки цін, щоб послабити своїх конкурентів та не втрачати при цьому своє лідерство.

Диференціація означає, що компанія прагне до унікальності в будь-якому аспекті, який вважається важливим для більшості клієнтів. Вона обирає один чи декілька таких аспектів і веде себе таким чином, щоб задовольнити потреби споживачів. Ціною такої поведінки є більш високі витрати виробництва.

Параметри диференціації специфічні для кожної галузі. Дифе­ренціація може виявлятися в самій продукції, в методах достав­ки, в умовах маркетингу чи в будь-яких інших факторах. Фірми, що реалізують цей тип стратегії, повинні мати високий потенціал для проведення НДДКР, добру систему забезпечення високої якості продукції, а також розвинуту систему маркетингу. Компанія, що робить ставку на диференціацію, повинна віднайти шляхи для підвищення ефективності виробництва та зниження витрат, ос­кільки в іншому випадку вона ризикує втратити конкурентоспро­можність через відносно високі витрати.

Різниця між лідерством у цінах та диференціацією полягає у тому, що перше може бути досягнуто тільки одним засобом - шля­хом встановлення ефективної структури витрат, у той час як ди­ференціацію можна досягти різними шляхами.

Зміст фокусування полягає у тому, щоб обрати сегмент галу­зевого ринку та обслуговувати його за допомогою стратегії краще і ефективніше, ніж конкуренти. Оптимізуючи свою стратегію для обраної цільової групи, компанія намагається досягти конкурент­них переваг стосовно вибраної групи.

Існують два види стратегії фокусування. Компанія в межах обраного сегмента або намагається досягти переваг у зниженні витрат, або посилює диференціацію продукції, намагаючись виді­литися серед інших компаній, діючих у галузі. Можливе і поєднання цих двох підходів. Таким чином, вона може досягти конкурент­них переваг, концентруючи увагу на окремих сегментах ринку.

За Портером, будь-який з трьох основних видів стратегії може бути використаний як ефективний засіб досягнення та збережен­ня конкурентних переваг.

39