Висновки

Становлення та розвиток міжнародних фінансів відбувалися в тісному взаємозв'язку з процесом формування держав, розвитком міжнародного поділу праці та світової торгівлі, утворенням світового ринку. Посилення економічних зв'язків держав стародавнього світу об'єктивно привело до формування системи міжнародного обміну з відповідними їй інструментами та інституціями (гроші, платіжні документи, банки, біржі, митно-тарифні фінансові механізми і т. п.).

Унаслідок еволюції світового господарства сформувалася і була юридично закріплена міжнародними домовленостями світова валютна система як інституційно-функціональна форма організації міжнародних валютно-фінансових відносин.

Головними завданнями світової валютної системи є регулювання сфери міжнародних розрахунків та валютних ринків, опосередковування платежів за експорт і імпорт товар і в, капіталів, послуг та інших видів міжнародної господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці.

Основні терміни і поняття

золотий стандарт Бреттон-Вудська валютна система

золотозливковий стандарт тема

золотомонетний стандарт

золотовалютний стандарт

Ямайська валютна система

Розділ 5. Формування європейського . Валютного союзу

• Інституціоналізація валютної інтеграції в Західній Європі

• Критерії валютно-фінансової інтеграції

• Роль євро в міжнародній валютно-фінансовій системі

Інституцюналізація валютної інтеграції в західній європі Валютна інтеграція в Європі: історичний аспект

Європейські валютні союзи мають тривалу історію: вони створювалися як у давні часи, так і за доби Середньовіччя. В середині XIX ст. — першій чверті XX ст. в Європі існувало два класичні типи валютних союзів:

1) які виникли в результаті політичного об'єднання (уніфікації) окремих невеликих суверенних держав, кантонів, провінцій, князівств та вільних ганзейських міст у національну державу та делегування їй повноважень щодо проведення єдиної грошової політики;

2) які постали внаслідок централізації грошової політики незалежних національних держав.

З правового погляду ці два типи суттєво відрізняються один від одного. У випадку політичної уніфікації відмова від регіонального грошового суверенітету є остаточною, відновлення його означає припинення політичної уніфікації та розпад національної державності. У середині XIX ст. окремі малі держави, відмовляючись від своїх суверенних повноважень, мали одночасно делегувати їх інституції, яка виникала в результаті політичної уніфікації. Рішення про вихід або вступ до такого валютного союзу мало прийматися лише централізовано, а не окремими його членами. Приклади валютних союзів першого типу: Швейцарська конфедерація (1848—1927), Італійське королівство (1861—1926) і Німецький рейх (1871-1909).

У другому випадку відмова від грошової незалежності мала добровільний характер, вона не закріплювалася в міждержавних актах, грошовий суверенітет за бажанням члена валютного союзу міг бути в будь-який час відновлений. Кожний член союзу мав право вступати або виходити з валютного союзу, а також порушувати закріплені договором зобов'язання. Приклади: Німецько-Австрійський валютний союз (1857—1867), Латинський валютний союз (1865—1927), Скандинавський валютний союз (1872—1931).

Характерним для обох типів валютних союзів було те, що в договорах про їх утворення не передбачалося формування наднаціонального регулятивного органу у вигляді національного балку або валютного інституту. Грошово-кредитна компетенція делегувалася союзові, який мав знеособлений та неформальний характер. Таким чином, рішення з грошової політики ухвалювалися окремими членами валютного союзу.

Усі валютні союзи другого типу, які є прототипами Європейського валютного союзу, розпалися, на противагу валютним союзам, що виникли в результаті політичного об'єднання.