36. Прапороносці» о Гончара в контексті прози кінця 40-х років, виявлення у романі-трилогії зовнішньої та внутрішньої композиції.

Зовнішня композиція Прапороносці – роман-реквієм, це – гімн на честь полеглих. Основна проблема роману: людина на війні. У творі змальовано біль утрат. Майже кожна сім'я утратила на фронті батька чи сина, дочку чи матір, а багато з них шкандибали на милицях.    Автор писав, що він хотів поєднати високий дух романтики з "проривом "до правди, до зображення війни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров'ю, з її тяжкою солдатською героїкою". твір, у якому Олесь Гончар зображує національний характер солдата-українця – скромного, працьовитого, чесного трудівника війни, що живе надією на повернення додому, до сім'ї, до своєї праці, готовий на самопожертву, який сумлінно виконує свій солдатський обов'язок і вірить у перемогу. Один із головних героїв роману, Юрій Брянський — найпривабливіший позитивний герой у літературі про Велику Вітчизняну війну. Цей реалістично виписаний характер привертає увагу моральною красою й чистотою, високим духом патріотизму і гуманізму. Духовним спадкоємцем, продовжувачем справ Юрія Брянського є молодший лейтенант Черниш. їх єднає любов до Вітчизни, почуття військового обов'язку, тонка організація внутрішнього світу, інтелігентність. В умовах війни вони продовжують розвиватися та самовдосконалюватися. Образ Ясногорської в романі розкривається в основному в інтимному плані. Проте через взаємини дівчини з Юрієм, а потім з Чернишем ставиться і правильно розв’язується одна з важливих морально-етичних проблем — проблема вірності близькій людині, проблема чистоти світлого людського почуття. Після загибелі Брянського в Шури виникло бажання накласти на себе руки. Та коли Воронцов розповів їй легенду про лебедів і закінчив її реплікою про те, що людина відрізняється від птаха перш за все тим, що вона людина, дівчина переосмислила сутність життя.

Внутріня компощиція Але надмірна ідеалізація героїв, прикрашення жорстокою воєнною дійсностію, плакатніст, потужний соц. Рад пафос

37. Роман А.Головка "Бур’ян": елементи соцреалізму та справжні мистецькі риси.

Восени 1926 р. А.Головко готувався до написання роману, тема і зміст якого – непримиренна соціальна боротьба, що стала наслідком непу і тих утисків державної, зокрема й щодо села, політики, які вже починали даватися взнаки. В основі сюжету – сукупність характерних для «глухих» сіл поч..20х рр. обставин. Колишній червоноармієць, демобілізувавшись, повертається до рідної Обухівки, де «кріпкі селяни» (Гмиря, Губаренко, Огир), котрі діють під орудою комуніста, голови сільради Матюхи, «звили собі гніздо» та ще й заручилися підтримкою районного керівництва. Дуже показовим є те, що Головко вже тоді побачив тенденцію до зрощення сільської «радянської» верхівки з партійними керівниками.

Твір відзначався нещадною правдивістю в змалюванні цинічного нехтування правами людей уже в часи «нової» влади, що лише номінально була народною. Давид Мотузка виступає як захисник засад людяності, гуманності, соц..справедливості, свої власні інтереси він свідомо пов’язав з інтересами середовища, в якому зростав, тому й відчуває відповідальність перед людьми. Мотузка класичний соцреал.герой, абсолютно позитивний, «несе» партію в село. Чітке протиставлення Мотузка-Матюха. Матюха – теж комуніст, але він партизан, ворог під маскою партійця (портретні зображення підкреслюють негативні риси: пика). У Матюха в руках влада, тому Давид передусім - народний заступник перед злочинною політикою партії і держави, тою згубною метаморфозою яка вже тоді ставала типовим явищем.

«Бур’ян» , попри політично-класові наголоси, від яких не була вільна вся тогочасна худ.творчість, може бути названий дзеркалом соціальної дійсності 20х років.