3. Система китайського права

Європейському поняттю „право" відповідає кілька китайських термінів - „фа", „ксін", „цюаньлі" та „лю", які часто використовуються як синонімічні, хоча і мають дещо різні значення. Найширше значення має термін „фа^м, яким позначається право взагалі. У стародавні та середньовічні часи поруч із поняттям „фа" використовувалося поняття „ксін", яке буквально означає покарання. Відносна синонімічність слів „ксін" та „фа" показує, що китайці під кримінальним правом розуміли усе право. Як синонім слова „ксін", а іноді - і „фа" використовується поняття „лю" яке у формально-юридичному сенсі означає кримінальне право. Цікаво, що інше значення слова „лю" - музикальна гамма, гармонія. Не слід забувати, що ще з часів даосизму гармонія розглядається у Китаї як вища цінність, тому можна припустити, що метою кримінального права та системи кримінальних покарань також було досягнення гармонії.

Поняття „цюаньлі" нині використовується на позначення суб'єктивного права. Цей термін був запозичений у Японії в новий час, до цього в китайській мові не існувало будь-якого терміну на позначення поняття „суб'єктивне право", як власне, не існувало і самого цього поняття. За китайськими поглядами від суб'єктивного права не залежить гармонія в суспільстві. Більше того, суспільство розвивається спокійно і гармонійно, якщо жодний із його суб'єктів не ставить за мету захист виключно власних інтересів. Суспільство вважається здоровим, якщо воно гармонійно функціонує відповідно до дао. Конфлікт у суспільстві - показник його хвороби, яку необхідно лікувати, преш за все, за допомогою кримінальних покарань, а не захисту чиїхось суб'єктивних інтересів. Навіть легісти, які більше за інших займалися проблемами права і виступали за рівність індивідів перед законом, вбачали в „фа" насамперед покарання або нагороду і не порушували питання про які-небудь права підданих за законом. У питанні про співвідношення прав і обов'язків особи пріоритет віддається обов'язкам.

Традиційне китайське право, історія якого налічую майже чотири тисячі років, не виробило закінченої системи норм, хоча тенденції до структурування права спостерігаються уже за часів династій Цин і Хан. Зрозуміло, що для тогочасного права невідомим був поділ на публічне і приватне, оскільки Китай не контактував із західноєвропейською цивілізацію. Незважаючи на це, вже стародавнє китайське право виходить з різної природи відносин, які у Європі прийнято називати публічно- правовими та приватноправовими. Кодекси династій Цин і Хан, фрагменти яки збереглися до наших днів, містять норми лише кримінального та адміністративного права, приватноправові відносини'(перш за все, сімейні та спадкові) згадуються лише у зв'язку з кримінальним та адміністративним правом, зокрема, у зв'язку зі сплатою податків. Тобто можна говорити не про поділ традиційного китайського права на публічне та приватне право, а про поділ соціальних норм на правові, які регулювали публічні відносини (кримінальні, адміністративні, податкові), та традиційно-звичаєві, які регулювали приватні відносини (сімейні, спадкові, зобов'язальні).

Норма права у традиційному китайському праві норма розглядалася як форма вираження даосистсько-конфуціанського правила-ритуалу „лі". Так само втіленням „лі" розглядалися і звичаї, що регулювали приватні відносини. „Лі" визначається для кожної ситуації конкретно - для літнього і молодого, керівника і підлеглого. Воно регулює стосунки між батьком і сином, старшим і молодшим братом, чоловіком і дружиною. „Лі" являє собою поєднання моральних і правових норм, провідними серед яких є моральні. Для правителів це норми чесноти в управлінні, для підданих - норми моральності у поведінці. Основна чеснота підданих полягає у відданості правителю, слухняності і шанобливості до всіх старших.

Суттєві зміни у структурі китайського права розпочалися після революції 1911 р. та приходу до влади Гоміндану. Правова система почала розвиватися за романо- германським типом, беручи за основу німецьке, швейцарське і частково японське право. Правова норма отримала тричленну континентальну структуру (гіпотеза - диспозиція - санкція), право почало поділятися публічне та приватне, досить чітко оформилися основні галузі права - конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, трудове, цивільне, сімейне тощо. Після утворення КНР та переходу до соціалістичної моделі права його поділ на галузі, підгалузі та інститути зберігся. Після прийняття Конституції КНР 1982 р. активно почало розвиватися конституційне, цивільне, зокрема, зобов'язальне, трудове та екологічне право.