Лекція 5. Правове регулювання паювання земель в аграрному секторі економіки

1. Етапи реформування земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах та організаціях

Реформування земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах та організаціях України відбувається у контексті загаль­нодержавної земельної реформи, яка розпочалася з прийняттям поста­нови Верховної Ради Української РСР «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р. № 563-ХІІ. Рішенням Конституційного Суду визнаються неконституційними окремі положення N 5-рп/2005 ( v005p710-05 ) від 22.09.2005.

Цим нормативно-правовим актом орган законодавчої влади УРСР постановив, що з 15 березня 1991 р. усі землі Української РСР стають об'єктом земельної реформи.

Одним з основних напрямів реформування земельних відносин у агропромисловому комплексі України було здійснення приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій, тобто пере­дача їх із державної власності у приватну власність громадян. Таким чином, дотримувався головний принцип реформування земельних від­носин у сільськогосподарській сфері: передача землі у власність тим, хто її обробляє. Однак здійснення приватизації земель сільськогоспо­дарських підприємств та організацій не передбачало безпосередню пе­редачу цих земель у приватну власність громадян. Законодавством бу­ло встановлено поетапний процес приватизації земель підприємств та організацій АПК.

На початковому етапі реформування земельних відносин було прийнято низку нормативно-правових актів: закони України «Про фор­ми власності на землю» від 30 січня 1992 р., «Про колективне сільсько­господарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. та «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР» від 13 берез­ня 1992 p., з якими було пов'язане законодавче закріплення в Украї­ні колективної та приватної власності на землю. Запровадження цих форм власності на землю призвело до забезпечення участі в процесі приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій великої кількості суб'єктів.

Наступним етапом у процесі забезпечення приватизації сільсько­господарських угідь було здійснення паювання земель сільськогоспо­дарських підприємств та організацій. Нормативну базу цього процесу склали: Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо при­скорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського вироб­ництва(окрім ст.3)» від 10 листопада 1994 р. № 666/94, Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р. № 720/95, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвер­дження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)» від 12 жовтня 1995 р. №801, наказ Держкомзему України «Про затвер­дження Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і орга­нізаціям» від 20 лютого 1996 р. (втратив чинність на підставі наказу Держкомзему України від 8 листопада 2005 р.) та ін.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогоспо­дарського виробництва» місцевим Радам народних депутатів за участю Держкомзему України рекомендується вжити заходів щодо приско­рення передачі безоплатно у колективну власність земель колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським коопе­ративам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому чис­лі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподар­ських підприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержа­ти землю у власність. Згідно з п. 1 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільсько­господарським підприємствам і організаціям», паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колек­тивним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у то­му числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств.

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподар­ських підприємств здійснювалося після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачало ви­значення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприєм­ства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).

На третьому етапі приватизації земель сільськогосподарських під­приємств і організацій передбачалося виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості), яке здійснювалося відповідно до п. 4 Указу Пре­зидента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земель­ної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 лис­топада 1994 p., пунктів 6, 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподар­ським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 p., наказу Держ­комзему України, Міністерства сільського господарства і продовольст­ва України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 p., яким затверджувалися Методичні рекомендації щодо порядку переда­чі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності чле­нам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій.

Встановлювалося, що кожний член колективного сільськогоспо­дарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сіль­ськогосподарського акціонерного товариства мав право безперешкод­но вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що засвідчується держав­ним актом на право приватної власності на землю. Власникам земель­них ділянок було надано право добровільно створювати на базі належ­них їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, акціонерні товариства, інші кооперативні підприєм­ства і організації, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обміню­вати, здавати під заставу, надавати в оренду і продавати громадянам України без зміни цільового призначення земельних ділянок.

Разом із тим, встановлювався граничний розмір загальної площі земельної ділянки, що може бути у приватній власності громадянина, який не повинен перевищувати норм, установлених З К України для селянських (фермерських) господарств. У разі виходу власника земель­ної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонер­ного товариства за його заявою здійснювалося відведення земельної ділянки в натурі і видавався державний акт на право приватної власно­сті на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертався до районної державної адмі­ністрації.

Протягом 1992—1999 pp. майже всі сільськогосподарські підприєм­ства України отримали землю у колективну власність, а їх члени - право на земельну частку (пай). Відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 p., виданого з метою забезпечен­ня реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власнос­ті, переважна більшість таких підприємств була реорганізована у сіль­ськогосподарські підприємства ринкового типу (приватні підприєм­ства, товариства з обмеженою відповідальністю, фермерські господар­ства), які здійснюють діяльність на засадах приватної власності. Згідно з вищезазначеним актом, громадянам та селянським (фермерським) господарствам надається право вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкош­товно). Реформування колективних сільськогосподарських підпри­ємств на засадах приватної власності на землю та майно, відповідно до підпункту а) п. 1 вищезазначеного акта, мало бути проведено шля­хом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приват­них (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) гос­подарств, господарських товариств, сільськогосподарських коопера­тивів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній влас­ності.

Норми Указу Президента були спрямовані на досягнення пріори­тетної мети в сільському господарстві — становлення реального та пов­ноправного власника землі та засобів виробництва, а також на запрова­дження ефективних форм господарювання на засадах приватної влас­ності на землю і майно. З прийняттям Земельного кодексу України 25 жовтня 2001 р. права на земельні частки (паї) поряд із землями в межах території України та земельними ділянками й правами на них були віднесені до об'єктів земельних відносин.

На сьогодні набули право на земельну частку (пай) 6,91 млн. грома­дян, з яких 6,82 млн. (98, 6%) отримали сертифікати на земельну частку (пай). Усього оформлено та видано державних актів на право власнос­ті на землю 6,19 млн. сертифікатів, що складає 91% від числа громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай).