30.Дослідить неокласичні і кейнсіанські моделі економічного зростання.

Кейнсіанська теорія (з 40-х рр. ХХ ст.). Засновники економісти Р.Харрод і Є.Домар. Вважали, що головну роль в економ. зростанні відіграють інвестиції як компонент сукупного попиту і засіб нагромадження капіта­лу та збільшення в-чого потенціалу економіки.

В моделі Харрода-Домара джерелом інвестування є заоща­дження, що залежать від доходу (ВВП) і норми заощаджень, тоб­то S = s * Y. Обсяг інвестування визначається попитом на інвес­тиції, який ставиться в залежність від приросту продукту та його капіталомісткості (K_Y). Остання обчислюється за формулою К_Y = ΔК / ΔY  тобто показує, на скільки оди­ниць збільшується капітал у разі зростання продукту, вироблено­го з використанням цього капіталу на одиницю. Оскільки I = ΔK, а ΔK = ΔY * К_Y, то попит на інвестиції визначається I = ΔY * К_Y.

Припущення моделі Харрода  Домара:

1) капіталомісткість є незмінною внаслідок негнучкості цін в короткостроковому періоді та нейтральності технічного прогресу;

2) норма заощаджень у довгостроковому періоді також має тенденцію до стабільності;

3) інвестиції дорів­нюють заощадженням (I = S).

Звідси рівновагу між інвес­тиціями та заощадженнями дорівнює: ΔY * K_Y = s * Y

Поділимо обидві частини рівняння на Y: ΔY / Y * K_Y = s. В цьому рівнянні вираз ΔY/Y відображує темп економ. зростання, що визначається за формулою ΔY / Y = s / K_Y.

Оскільки в рівнянні норма заощаджень (s) і капіталоміс­ткість (К_Y) є постійними, то і темп економ. зростання має бути постійним. Такий темп Харрод назвав «гарантованим». Крім «гарантованого» Харродом уведено й поняття «природного» те­мпу зростання, який досягається в умовах повної зайнятості.

Необхідність забезпечення зазначених темпів економ. зростання кейнсіанці не ототожнювали з ав­томатичною можливістю їх досягнення. Вони визнава­ли, що фактичні темпи зростання економіки можуть відхилятися від бажаних. При цьому відхилення фактичних темпів від «гаран­тованого» породжує певні диспропорції в економіці, а відхилення «гарантованого» темпу від «природного» викликає рецесію або інфляцію.

Особливість  висновок про необ­хідність держ. регулювання процесу нагромадження капі­талу з метою підтримання в довгостроковому періоді стійких темпів зростання економіки. При цьому головним об'єктом дер­ж. регулювання мають бути інвестиції.

З сер. 50-х років ХХ ст. з'явилася неокласична теорія. Основу її склали такі положення:

1) вартість продукту створюється факторами в-ва, і передусім працею (L) і капіталом (K);

2) ціни в-чих факторів (зарплата і прибуток), дорівнюють їхнім граничним продуктам;

3) зв'язок між збільшенням факторів в-ва і зростан­ням продукту описується за допомогою в-чої функції (приклад: в-ча функція Кобба-Дугласа):

де А — продуктивність факторів в-ва за наявної техно­логії; а — частка капіталу у виробленому продукті; 1-а — частка праці у виробленому продукті.

Виробнича функція Кобби-Дугласа має дві властивості:

1) постійна віддача від масштабу  у разі збільшення кількості праці та капіталу на певний %, обсяг в-ва збільшується на такий самий %;

2) вона є нелінійною і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу, згідно з якою кожна додаткова одиниця капіталу забезпечує виробництво меншого обсягу продукту, ніж попередня. Отже, чим більше за­ стосовується капіталу, тим нижчою є його гранична продуктив­ ність.

Розвиток неокласичної теорії економічного зростання зумовив необхідність внесення певних змін у політику економ. зро­стання.

По-перше неокла­сики головну увагу приділяють потенційно можливим темпам зростання економіки і чинникам, від яких вони залежать.

По-друге, використання апарату виробничої функції в процесі аналі­зу стат. інформації поклало початок дослідженням, внеску окремих факторів в-ва у приріст продукту. При цьому мова йде про вплив на зростання продукту не лише кількісних змін у факторах в-ва, а й якісних, які є результатом удосконалення технології в-ва.