27.Розкрийте сутність державного боргу та причини виникнення, види, методи управління, можливі наслідки. Проблеми державного боргу в Україні.

Дефіцитне фінансування держ. бюджету, що спирається на держ. запози­чення, називається борговим фінансуванням. “+” боргового фінанс.  воно не є інфляцій­ним, але “-“  воно створює держ. борг, який з часом необхідно повертати та ще й спла­чувати %.

Згідно з БюджК, держ. борг — це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випу­щених і непогашених боргових зобов'язань уряду, включаючи й ті боргові зобов'язання, що виникають у результаті виданих гарантій за кредитами, та інших зобов'язань, які бере на себе уряд. Тому в Україні розрізняють державний прямий борг і гарантований борг.

Оскільки державні позики є внутрішніми і зовнішніми, то і дер­жавний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу. Внутрішній держ. борг  заборгованість уряду домогосподарствам і підприємствам даної країни, які володіють держ. борговими зобов'язаннями (ОВДП). Зовнішній  це заборгованість уряду перед іноз. громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими ор­ганізаціями.

За 2000—2003 pp. держ. борг України суттєво не змінився. Його утворення та нарощування відбулося в кризовий період. Але абсолютний обсяг державного боргу не може повною мірою відображати рівень боргового тягаря держа­ви. Здатність держави нести борговий тягар залежить і від масш­табів нац. економіки, які проявляються через обсяг ВВП.

Державний борг україни

Показник	Рік
	2000	2001	2002	2003
Державний борг, млн грн	77 020,4	74 629,7	75 729,1	77 533,5
Державний борг, у % до ВВП	45,3	36,5	33,5		29,4

Держ. борг України не є високим в міжнародному порів­нянні. Він набагато нижчий і за визначений Бюджетним кодек­сом України критичний рівень, (60 % ВВП). Але, незважаючи на це, % платежі, пов'язані з обслуго­вуванням держ. боргу, переобтяжують держ. бюджет, оскільки відносяться на його видатки.

Джерелом фінанс. бюджетних дефіцитів є грошова емісія. За цим способом фінанс. бюджетного дефіциту здійснюється за рахунок того, що уряд продає свої боргові зобов'язання не суб'єктам приватної економіки, а ЦБ, тобто іншій держ. інституції. Для купівлі боргових зобов'язань ЦБ просто продукує додаткові гроші, що не забезпечені товарною масою. Наслідком є випере­джання сукупним попитом сукупної пропозиції, що породжує інфляцію. За цих умов уряд отримує емісійний дохід, що дістав назву «сеньйораж», сума якого дорівнює реальній вартості грошей, емітованих ЦБ. Грошова емісія прискорює інфляцію з відповідними нега­тивними соц.-економ. наслідками. Тому в багатьох країнах конституцією закріплюється незалежність нац. банків від уряду. В Україні грошова емісія викорис­товувалася для фінанс. бюджетного дефіциту протягом три­валого кризового періоду. На теперішній час згідно з БюджК емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом дефіцитного фінансування.

Держ. запозичення є менш загрозливим для економіки джерелом дефіцитного фінансування. Але й вони можуть спри­чинювати негативний вплив на економіку. 1) як­що держ. борг досягає великих обсягів, то може виникнути «вибухове» збільшення % платежів, пов'язаних з його обслуговуванням. У такому випадку видатки пов'язані з обслуго­вуванням держ. боргу, можуть стати надто завеликими, що перетворить їх в обтяжливу статтю видатків держ. бюдже­ту й обмежить вплив фіскальної політики на економіку. 2) запозичуючи кошти, уряд стає вагомим «гравцем» на гро­шово-кредитному ринку. Якщо його попит на цьому ринку дося­гає значних обсягів, то це спричинює зростання процентної став­ки і викликає певний ефект витіснення приватних інвестицій.

Безболісних джерел фінанс. бюджетних дефіцитів не існує. Ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати видатки свого бюджету з урахуванням змін в його доходах, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони стратегіч­но обґрунтовані, тобто здатні в прогнозному періоді створювати джерела для їх окупності.