9.Основні теорії походження Київської Русі.

В історичній науці склалося декілька теорій щодо утворення Київської Русі. Найбільш поширеними вважаються:

> Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без допомоги зовні заснувати могутню державу.

Норманську теорію започаткували німецькі історики Г.Баєр та Г.Міллер, які працювали в другій пол. XVIII ст. в Росії.

> Теорія природньо-історичного (авто­хтонного) походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою державу, бо:

> для цього у східних слов 'ян існували всі необхідні внутрішні соціально-еконо­мічні передумови;

> процес державотворення розпочався у східних слов 'ян ще до приходу варягів;

> варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули підпоряд­кувати дніпровський торговельний шлях (так званий "шлях із варяг в греки"), об­класти даниною місцеве населення.

Цю теорію сповідували видатні україн­ські історики XIX - поч.ХХ ст. М.Косто­маров, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Багалш та інші.

Антинорманської теорії дотримується і сучасна українська історіографія.

Дійсно, держава виникає лише тоді, коли стає історичною необхідністю - на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку зна­ходилися східні слов'яни у УІП-ІХ ст.

10.Перші київські князі. Їх внутрішня та зовнішня політика.

1 період:

охоплює князювання Олега (882-912р.) Ігоря (912-945р.) Ольги (945-964р.) Святослава (964-972р.)

Це період швидкого територіального зрос­тання Русі і поступової консолщаціїдержави.

Князі об'єднали майже всі східнослов'ян­ські племена, підпорядкували собі найваж­ливішу торговельну артерію по Дніпру. Кон­солідації племен сприяла боротьба з кочо­виками і Візантійською імперією.

Син Ольги, Святослав здійснював надзвичайно активну зовнішню політику, приєднавши території Дунайської Болгарії та Північного Кавказу (пізніше ці території були втрачені). Свято­слав розгромив Хозарський каганат, але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги.

II період

Охоплює князювання Володимира Великого (980-1015рр.) Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)

Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності.

Володимир забезпечив захист Русі від пе­ченігів, зміцнивши прикордонні землі сис­темою валів та укріплених містечок.

Надзвичайно важливим було запрова­дження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене такими причинами, як необхідність укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією.

Прийняття християнства сприяло розвитку. Син Володимира Ярослав, прозваний у народі Мудрий.

Завдяки підтримці Ярослава зростала цер­ква, стрімко розвивалася культура. Він зас­нував Києво-Печерську Лавру, збудував ба­гато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв'язки з київ­ською династією. Правління Ярослава Мудрого було апо­геєм могутності Русі.

III період

Період феодальних усобиць, які розгортаються після смерті

Ярослава Мудрого. Найбільш відомі князі -Володимир Мономах (1113-1125 рр.) Мстислав (1125-1132 рр.)

Це період поступового політичного ослаб­лення Київської Русі. Русь роз­палася на окремі князівства.

Брати спільно ви­рішували державні справи (видавали закони, хо­дили в походи, переміщали молодших братів із одного уділу в інший). Після поразки 1068 р. на річці Альті у битві з половцями тріумвірат розпався, що при­звело до посилення міжусобної боротьби.

> Талановитий та досвідчений політик, Во­лодимир Мономах зумів тримати удільних князів у покорі, ліквідувати гостроту соці­альних суперечностей у суспільстві.

Син Володимира Мономаха - Мстислав -продовжував централістичну політику бать­ка, та після його смерті Русь вступає в смугу роздробленості.

IV період (1132-1237-1241 рр.)

Це період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо-татарської навали 1237-1241 рр.

Саме Волинське та Галицьке князівства поступово почали відігравати роль консо­лідуючого центру давньоруських земель. Історія Галицького і Волинського князівств буде розглянута далі, а зараз зазначимо, що волинський князь Роман Мстиславович

у 1199 р.об'єднав Волинь і Галичину, створивши сильне Галицько-Волинське князівство. У 1202 р. до своїх володінь він приєднав Київ, поширив кордони князів­ства від Карпат до Дніпра. Смерть Романа Мстиславовича під час походу у 1205 р. при­звела до розпаду його держави і зруйнувала плани князя об'єднати під своєю владою всю Південну Русь.

Сину Романа Мстиславовича -Данилу Галицькому - вдалося у 1238 р. відродити могутнє Галицько-Волинське князівство і відновити процес консолідації давньорусь­ких земель.

* Та все ж таки, Давньоруська держава так і не змогла вийти із кризи, її еволю­ційний розвиток був насильно перерва­ний монголо-татарською навалою 1237-1241 рр.

Монгольські полчища Батия захопили землі Русі (безпосередньо українські землі були захоплені впродовж 1239-1241 рр.), На тривалий час руські землі потра­пили під владу Золотої Орди-держави мон-голо-татар.

* Монголо-татарська навала призвела до остаточного зруйнування Київської Русі.