Характеристики зорового аппарату Світлова чутливість

Світлова чутливість вимірюється величиною порогу сприйняття світлового подразника. Око має різну чутливість у різних умовах. При поганому освітленні, зір зумовлений чутливістю паличок. Такий зір називається скотопічним зором. Напротивагу, фотопічний зір - це зір при доброму освітленні, коли основну роль у світлосприйнятті відіграють колбочки.

Гострота зору

Здатність різних людей бачити великі або менші деталі предмету з однієї і тієї ж відстані при однаковій формі очного яблука і однаковій заломлюючій силі діоптричної очної системи зумовлюється відмінністю у відстані між паличками і колбочками сітківки і називається гостротою зору.

Прийнято вважати, що при граничному куті розрізнення рівному 1', гострота зору дорівнює 1. Якщо око дозволяє розрізняти 30", то гострота зору дорівнює 2 і т. д.

Бінокулярність

Розглядаючи предмет обома очима, ми бачимо його тільки тоді одиночним, коли осі зору очей утворюють такий кут збігання (конвергенцію), при якому симетричні виразні зображення на сітківках утворюються в певних відповідних місцях чутливої жовтої плями (fovea centralis). Завдяки такому бінокулярному зору ми не тільки робимо висновки про відносне положення і відстань до предметів, але й сприймаємо враження рельєфу та об'єму.

Відчуття руху  Рецептори кинестетических (рухових) відчуттів знаходяться в м'язах, сухожиллях і суглобових поверхнях. Ці відчуття дають нам уявлення про величину і швидкості нашого руху, про положення, в якому знаходиться та чи інша частина тіла. Рухові відчуття грають важливу роль в координації наших рухів. Виконуючи ту чи іншу рух наш мозок отримує сигнали від рецепторів, що знаходяться в м'язах і на поверхні суглобів. Якщо у людини порушені процеси формування відчуттів руху, то, закривши очі, він може йти, оскільки він не може підтримувати рівновагу в русі. Це захворювання називається атаксією, або розладом рухів. 

Дотикальні відчуття  Взаємодія рухових і шкірних відчуттів дає можливість більш детального вивчення предмета. Цей процес - процес поєднання шкірних і рухових відчуттів - називається дотиком. Дотик включає відчуття доторку і тиску в єдності з м'язово-суглобові відчуття. Дотик - це і екстеро-, і пропріоцептивна чутливість, взаємодія і єдність. Проприоцептивні компоненти дотику йдуть від рецепторів, розташованих в м'язах, зв'язках, суглобових сумках. При русі вони дратуються зміною напруги. У людини є специфічний орган дотику - рука і притому що рухається рука. Будучи органом праці вона є і органом пізнання об'єктивної дійсності. Відмінність руки від інших ділянок тіла полягає не тільки в тому, що чутливість до дотику і тиску на долоні й кінчиках пальців у такий-то разів більше, ніж на спині або плечі, але і в тому, що, рука здатна до активного дотику, а не тільки до рецепції пасивного дотику. Твердість, пружність, непроникність - основні властивості, якими визначаються матеріальні тіла, пізнаються рухається рукою, відображаючись у відчуттях, які вона нам приносить. Різниця твердого та м'якого розпізнається з протидії, яке зустрічає рука при зіткненні з тілом, що відбивається в ступені тиску один на одного суглобових поверхонь.  Дотикальні відчуття (дотик, тиску, спільно з м'язовими, кінестіческімі відчуттями), поєднуючись з різноманітними даними шкірної чутливості, відображають і безліч інших властивостей, за допомогою яких ми розпізнаємо предмети навколишнього світу. Взаємодія відчуттів тиску і температури дає нам відчуття вологості. Поєднання вологості з відомою піддатливістю, проникністю дозволяє нам розпізнавати рідкі тіла на відміну від твердих. Взаємодія відчуттів глибокого тиску характерно для відчуття м'якого: у взаємодії з термічним відчуття холоду вони породжують відчуття липкості. Взаємодія різних видів шкірної чутливості, головним чином рухається руки, відображає і ряд інших властивостей матеріальних тіл, як-то: в'язкості, маслянистості, гладкості, шорсткості. Шорсткість і гладкість поверхні ми розпізнаємо в результаті вібрацій, які виходять при русі руки по поверхні, і відмінностей у тиску на суміжних ділянках шкіри. 

Відчуття рівноваги  Рецептори відчуттів рівноваги перебувають у внутрішньому вусі, яке складається з трьох частин: присінка, півколових каналів і равлики. Рецептори рівноваги перебувають напередодні.  Переміщення рідини дратує нервові закінчення, розташовані на внутрішніх стінках напівкружних трубок внутрішнього вуха, що є джерелом відчуття рівноваги. Відчуття рівноваги ми отримуємо не тільки від названих рецепторів. Наприклад, коли у нас відкриті очі, то положення тіла у просторі визначається і з допомогою зорової інформації, а також рухових і шкірних відчуттів, через передану ними інформацію русі або інформації про вібрацію. У деяких, особливих умовах, наприклад, при пірнанні у воду, інформацію про положення тіла ми можемо отримувати тільки за допомогою відчуття рівноваги. Не завжди сигнали, що йдуть від рецепторів рівноваги, досягають нашої свідомості. У більшості випадків наш організм реагує на зміну положення тіла на рівні несвідомої регуляції. 

ВІБРАЦІЙНІ ВІДЧУТТЯ (від лат. vibratio — коливання) — один з видів шкірного відчуття; виникає при впливі переривчастих подразників: вібрацій камертона, переривчастого струменя стиснутого повітря тощо. В. в. широко використовуються глухими і глухонімими для сприйняття звуків мови.

10)Пороги відчуття. Чутливість

Крім якісних відмінностей між видами відчуттів, не менш важливе значення має їх кількісне дослідження або вимірювання.Людина здатна вловити лише дуже незначну частину з тисячі можливих сигналів, які нам посилає навколишнє середовище. Здатність наших органів чуття до збудження обмежена, і вони можуть розрізняти лише малу долю сигналів, які надходять з довкілля.

Людське вухо не здатне сприймати надто високих звуків, як їх, наприклад, чують собаки, дельфіни та кажани. Наші очі чутливі лише до невеликої ділянки спектра кольорів, хоча електромагнітні хвилі мають значно ширший спектр — від найкоротших (гамма-промені, рентгенівські промені) до найдовших (радіохвилі).

Отже, не кожне подразнення викликає відчуття. Щоб відчуття виникло, подразник повинен мати певну величину. Дуже слабка дія подразника не викличе відчуття, а дуже сильна може викликати біль і навіть призвести до руйнування певних органів чуття (наприклад, дуже слабкий звук людина не почує, а дуже сильний звук може призвести до втрати слуху). Для характеристики залежності між інтенсивністю відчуття та силою подразника у психології існує поняття поріг відчуття, або поріг чутливості.

Розрізняють два види порогів чутливості: поріг абсолютної чутливості і поріг чутливості до розрізнення. Поріг абсолютної чутливості у свою чергу поділяється на нижній та верхній абсолютний поріг чутливості.

Нижній абсолютний поріг чутливості—це найменша сила подразника, за якої виникає ледь помітне відчуття. Чим слабшим є подразник, який викликає відчуття, тим виша здатність органів чуття реагувати на ці впливи.

Верхній абсолютний поріг чутливості — це найбільша сила подразника, за якої ще існує відчуття даного виду, адекватне діючому подразнику. Подальше збільшення сили подразника викликатиме відчуття іншого виду (наприклад, больові).

Величина порогів абсолютної чутливості обмежує зону чутливості аналізатора до даного виду подразників. Наприклад, око здатне відображати хвилю довжиною, яка відповідає спектру кольорів від фіолетового до червоного, вухо здатне сприймати звуки від 20 до 20 тисяч герц. Дія подразників, які не досягають порогової величини, не усвідомлюється людиною, але може впливати на підсвідомість, змінюючи рухи та дії людини.

Таким чином, тільки подразник певної сили викликає відповідне відчуття. Крім цього, має значення ще й така характеристика подразника, як тривалість впливу, тобто той відрізок часу, протягом якого він діє на орган чуття. Існує залежність між силою подразника і тривалістю його впливу, необхідними для досягнення порогової величини: чим слабший за силою подразник, тим більше часу необхідно для того, щоб виникло відчуття.

Пороги абсолютної чутливості розвиваються в дитячому віці, досягаючи найвищого рівня в юнацькому віці.

Від порогів абсолютної чутливості слід відрізняти чутливість до розрізнення. Порогом чутливості до розрізнення називається той найменший додаток до сили діючого подразника, завдяки якому виникає ледь помітне розрізнення в силі або якості відчуттів.

У першій половині XIXст. німецький учений М. Вебер, досліджуючи відчуття ваги, дійшов висновку, що, порівнюючи об'єкти і спостерігаючи за відмінностями між ними, людина сприймає не відмінності між об'єктами, а відношення розрізнення величин об'єктів порівняння. У повсякденному житті ми постійно помічаємо збільшення чи зменшення освітленості, звуку, температури тощо. Так, зміни в освітленості кімнати людина помічає залежно від вихідного рівня освітленості. Якщо вихідна освітленість складає 100 люксів, то додаток освітленості, який людина починає помічати, повинен складати 1 люкс; при освітленості 1000 люксів додаток повинен складати 10 люксів і т.д. Подібні закономірності були виявлені і при дослідженні інших аналізаторів. Це дало змогу сформулювати такий закон: відношення додаткової сили подразника до основної є величина постійна для даного виду чутливості.