Оповідання

Різноманітна проблематика оповідань Грінченка, і все ж серед них ви­діляються твори для дітей і про дітей. Впродовж майже двох десятиріч, починаючи з 1884 р., він написав низку оповідань, в яких талановито роз­крив духовний світ селянської дитини. Як правило, ці твори виникали на основі конкретних життєвих випадків. Письменник особливо болісно сприймав і переживав драматичну долю малолітніх сиріт, позбавлених ба­тьківської ласки, тепла родинного вогнища.

Термін "маленька людина" в літературознавстві означає не дитину, якій мало літ, а людину пересічну, звичайну, одну з тих, яких ми зустрічаємо в повсякденному житті на кожному кроці. Але при цьому мусимо зауважити, що "проста" людина далеко не проста, що у неї є свої ідеали, свої мрії, свої трагедії. Б. Гріиченко вводячи нас у світ "маленьких людей", змушує задумуватися над власними вчинками, вчить поважати, любити і бути милосердним у житті.

• «Сестриця Галя» (1885). Тільки дванадцятий рік пішов Галі, але вона замінила ще меншим братикові й сестричкам покійну матір. На­магаючись заспокоїти змарнілого від тяжких дум батька, пересилюючи власний душевний біль, дівчинка забавляє малюків, доглядає їх, готує їм страви. Власне, все оповідання становить низку епізодів, в яких розкрива­ється благородне серце дитини. Те, що змучена цілоденною працею, ви­снажена моральними стражданнями дівчинка шепче увечері свою молитву, благаючи про зміцнення своїх ще слабких сил, аби могла все робити, аби зуміла замінити Малятам матір, є цілком природним для поведінки дитини Старого села. Більше того, така ситуація надає розповіді саме тих реаліс­тичних подробиць, які передають дух часу.

• «Сама, зовсім сама» (1885), У ще скрутнішому становищі опинилася Марися, головна героїня цього з оповідання. Помирає наймичка, яка безпросвітними злиднями була раніше вигнана з села, і її шістнадцяти­річна дочка залишається одна-однісінька без будь-яких засобів до існуван­ня у великому, чужому, майже не знайомому їй місті. Читач знайомиться з Марисею, коли вже минуло два тижні від того страшного дня, як вона втра­тила матір. Письменник, ведучи об'єктивну розповідь про безвихідь, у яку потрапила дівчина, розгортаючи її переживання і роздуми, раз у раз непо-мітно наближує виклад до тієї грані, коли внутрішній стан сироти починає розкриватися ніби зсередини, крізь сприймання дійсності самим персона­жем. Такий художній прийом наповнює зображуване щирою повінню ліриз­му, що посилює емоційний вплив твору на читача.

Марисі здавалося, що в день похорону в могилу було покладено і її власне серце. Повернувшись з кладовища в ту халупу, яку мати наймала, вона у напівпритомності впала на ослін, гадаючи, що більше й не встане, впала, щоб умерти, настільки спустошеною й немічною почувалася. Та не вмерла, і змушена була піти попід будинками у пошуках якоїсь праці. Найжахливішим у цих мандрах було те, що нещасну ніхто й вислухати до кінця не бажав, звідусіль її проганяли та ще й волоцюгою обзивали.

Хворій, безпомічній, голодній Марисі безперервно вчувалися материні слова про те, що «на землі тільки горе, а щастя на небі». Марисі уже й жити не хотілося, її охопило єдине бажання піти до матусі, отже, зображе­не у фіналі самогубство підготоване логікою розвитку попередніх подій, ло­гікою саморозвитку образу.

• «Украла» (1891). Глибиною проникнення у світ дитини позначе­не оповідання «Украла». Твір буквально першою фразою вводить нас у суть конфлікту. Тільки вчитель зайшов до класу, як школярі оточили його, стали навперебій про щось голосно і сердито розказувати. Виявилося, що одна з учениць украла в іншої шматок хліба.

Так центр уваги переноситься на образ несміливої, затурканої, вічно голодної дівчинки Олександри. Психологічними портретними штрихами («сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл», «обличчя було біле, як крейда», «вхопилася руками за стіл, мов боялася, що її тяг­тимуть кудись силоміць»), репліками засоромленої дівчинки, спокійним, урівноваженим тоном розмови вчителя з школярами письменник забезпе­чує виховну спрямованість твору.

Обговорення оповідання

Б. Грінченко бачив трагедію своїх маленьких друзів-школярів на кожному кроці. В основі оповідань "Украла", "Дзвоник", "Ба­тько та дочка" лежать дійсні факти, сповіді учениць своєму вихо­вателеві. Село жорстоко осуджувало тих, хто посмів порушити народну мораль. Злодійство вважалося чи не найстрашнішим грі­хом, і тавро такого злочину людина мусила нести ціле життя, якщо навіть оступилася один раз. Безумовно, що не минула б лиха слава і Олександру, яка, не маючи сили терпіти багатоден­ний голод, украла в подруги скибку хліба.

1. Як зустріли діти звістку про крадіжку?

2. Як показані Олександра й Пріська в той момент, коли вчи­тель дізнається про крадіжку? Чому саме так? Чи змальо­вує автор переживання дівчат?

3. Чому діти вважали, що Олександру варто вигнати зі шко­ли? Чи були вони праві?

4. Чим зумовлений поганий вчинок дівчинки?

5. Чи знайшов вчитель вихід зі становища, щоб не образити і не дати на поталу маленьку злодійку? Який саме?

6. Як автор змальовує зміну в настроях дітей?

7. Чи можемо ми сказати, що в Олександри було добре роз­винене почуття гідності? Як про це говориться у творі?

• Оповідання «Дзвоник» (1897) за своєю темою і напруженістю розгортання конфлікту не має аналогів у нашій літературі. Йдеться тут про семирічну сільську дівчинку Наталю, яка опинилася в сирітському притулку великого міста. Вся увага автора зосереджена на показі моральних страж­дань дитини, їй нелегко жилося і вдома після смерті матері, бо батько-п'яниця, прогайнувавши господарство, не вилазив з шинку. Сирітка ходила боса і обірвана, ніким не доглянута. Тепер, здавалося б, усе змінилося на краще: вона нагодована й одягнена, спить у чистому, теплому ліжку, її не лають і не б'ють. І все ж дитині в притулку невимовно тяжко, бо відчуває себе самотньою, чужою, відчахнутою від звичного сільського побуту, бо глузування товаришок травмує її психіку. І не можна з цього пекла дитині вирватися, бо вона позбавлена найголовнішого - волі,

Новеліст уважно простежує поведінку дівчинки, з реалістичною пере­конливістю з'ясовує кожний її крок, вмотивовано показує, як щоденне цьку­вання може підвести дитину до біди.

За невміння користуватися виделкою за обідом її прозвали «ляпалом недотепним», «селючкою», глузували, що не розуміла російської мови. Сирітці хотілося виплакатися, але й сльози не бриніли на очах, а тільки не­рвово тремтіли вуста і болісно кривилося обличчя. Ховалася доти, аж поки голосно задеренчить дзвінок.

Дзвінок стає прокляттям для нещасної дівчинки. Наталя щоразу здри­галася від його несамовитого дзеленчання, адже вів несподівано обривав її думки, раптово вривався в спогади про село, затьмарював уявлювані ка­ртини щасливого, якій тепер здавалося, існування. Вдумливий аналіз вну­трішнього життя персонажа, здійснюваний новелістом, переконує: дівчинка не жила, а постійно страждала, чекаючи наказу теперішнього її повелите­ля. «Дзвоник будив її - вона вставала, кликав снідати - вона йшла, велів учитися - вона вчилася, впускав з класу після лекції і знову наказував сі­дати - вона слухалася».

Дівчинка зненавиділа дзвінок усією душею, всім серцем. Безсонними ночами вона думала, як позбавитися його тиску, його переслідувань, але ні знищити, ні втекти від нього не могла.

Прийом персоніфікованого одухотворення, майстерно застосований письменником, дав змогу глибоко і всебічно розкрити образ головного пер­сонажа. Загнана всередину зненависть дівчинки до свого «мучителя» (власне, до казарменого режиму притулку) починає переходити у чорний відчай. Не розуміючи чужої мови, того, про що йшлося на заняттях, дівчин­ка вчилася погано. Але ж вдома вона все розуміла, була жвавою і дотеп­ною в колі подруг, ніхто краще за неї не вмів співати чи розповідати казки. Так у творі проводиться важлива педагогічна ідея: якщо школа, вихователі нав'язуватимуть дитині свою волю, не прагнутимуть зрозуміти її душі, най­кращі наміри приречені на невдачу.

Безнадія пойняла всю істоту Наталі, в її душі визріває рішення через самогубство вирватися з неволі, і зрештою дівчинка просить у вихователь­ки дозволу втопитися в колодязі. Це прохання ніби акумулює весь розпач сирітки і стає завершальним акордом в історії моральних страждань дити­ни.

Оповідання «Дзвоник» - одна з вершин в українській дитячій літера­турі. Та, власне, Грінченко сягнув найвищого рівня світової реалістичної новелістики. І якби він не створив більш нічого, то цей твір прославив би його як талановитого прозаїка.

Обговорення оповідання

Але не тільки бідність, злидні, нестатки ламали дитячу душу. Раннє сирітство теж калічило діток. Батько маленької Наталі піс­ля смерті дружини запив, і село віддало дівчинку в сирітський притулок. Здається, це був найкращий вихід, адже Наталя там мала що їсти, чистий одяг, м'яке ліжко. Не мала тільки дівчинка волі, була скута режимом, надломлена знущанням однолітків.

1. Скільки разів на день дзвонив дзвоник у притулку? Чи всти­гала Наталя все зробити вчасно?

2. За що дівчинку обізвали Ляпалом? Як ставилася Наталя до нового прізвиська?

3. Чи правильно робила вихователька, коли давала дівчинці їсти окремо та ще й після того, як інші поїли? Чому Наталя майже ніколи не їла?

4. Чи все гаразд було з психікою маленької дівчинки, якщо її так лякав дзвоник? Хто в цьому винен?

5. Чи могло статися самогубство? Чому? Чи зможе Наталя знову стати веселою і кмітливою, як тоді, коли жива булла мама?

• «Екзамен» (1884). Типові грані життя народної школи відобра­жені в оповіданні «Екзамен». В ньому порушено кілька болючих питань на­вчання і виховання сільських дітей, праці народного вчителя, його залеж­ності від тих, хто, незважаючи на своє невігластво, заправляв справами ос­віти. Вражає реалістичними подробицями опис шкільного приміщення - з ямами, повибиваними чобітьми в земляній долівці, з обдертими стінами, перекособоченими партами, перехнябленим стільцем.

Викривальний пафос твору наростає з кожним епізодом. Стомилися діти, чекаючи на приїзд інспектора, що проводитиме екзамен. Картина ек­заменування характеризує не стільки школярів, як їхнього «екзаменатора» - обмеженого, тупого, але сповненого пихи чоловічка, що вибився в місько­го крамаря, а потім директора повітового банку. Повчаючи дітей, він де­монструє свою абсолютну неписьменність. Інспектор возив з собою задач­ник, де були відзначені завдання, розв'язок яких він знав. На екзамені пан Куценко суворо екзаменував учнів, ті з переляку плуталися, збивалися, один маленький хлопчик навіть розплакався та запросився додому. Все вирішили слова батюшки про те, що треба перекусити. Після обіду вдово­лений інспектор підписав протокол, у якому похвалив учителя та попа за гарну роботу.

Обговорення оповідання

Показані в творах Б. Грінченка умови життя дітей жахають. Але й навчання в школі для них та й для їх вчителів було ні меншим випробуванням, ніж побут, особливо, якщо перевіряти знання учнів приїжджали такі нікчеми, як злодій, хитрун і наха­ба Куценко, змальований в оповіданні "Екзамен".

1. Скільки годин учитель та учні ждали члена шкільної ради?

2. Чи підходив Куценко на роль інспектора? Чому?

3. Чи принижував Куценко вчителя й учнів? Як саме?

4. Поясніть підтекст кінцівки твору.

• «Батько та дочка». Маленька дівчина Марися залишилась без матері. Батько її був шахтарем і залишив дочку у своєї сестри. Але дівчинка не могла винести розлуки з батьком і впросила того забрати її з собою. Батько та дочка поселилися в землянці, котру дало їм керівництво шахти. Марися стала справжньою господинею, у свої вісім років виконува­ла всю хатню роботу. Одного разу батько не повернувся додому. Виявило­ся, що його та ще декількох робітників засипало в шахті. Три доби дівчинка не відходила від шахти. Врешті її батька відкопали. Він виявився живим. Можна сказати, що врятувала його сила доччиної любові.

Обговорення оповідання

Вчителюючи в школах, де вчилися діти шахтарів, Б. Грінчен­ко бачив трагедії іншого плану: безпросипне пияцтво, лихослів'я, раптову смерть годувальників під землею. Дуже милі стосунки між батьком і дочкою показані в оповіданні "Батько та дочка".

1. Чи був Максим з діда-прадіда шахтарем? Чому пішов на шахту?

2. Як жилося Марусі в тітки? Чи осуджує автор селянську сім'ю за те, що не дуже дбала про сирітку? Чому?

3. Чому Максим не міг взяти дитину в казарму? Зачитайте цитату.

4. Яку мету поставили батько й дочка, живучи в землянці? Чому вони хотіли повернутися в село?

5. Як саме і чому Маруся чекала Зеленої неділі? Який пода­рунок вона готувала батькові?

6. Розкажіть про трагедію і поведінку дівчинки.

7. Як ви думаєте, чи в тому, що Максим вижив, була й Мару сипа допомога? Обґрунтуйте.

• «Олеся» (1890). Високим патріотичним пафосом наснажене оповідання «Олеся», яке не раз видавалося за життя автора і було хрестоматійним у перші роки будівництва української школи на початку 20-х років нашого століття. Багатий пізнавальний зміст твору, світлий гуманістичний ідеал, втілений в образі юної патріотки, доступність художнього зобра­ження події минулого - це ті позитивні якості твору, які й сьогодні приваб­люють читача. Немеркнуче світло твору йде насамперед від образу юної героїні, яка зуміла відвернути хижий наскок напасників від мирних осель хліборобів.

Залишившись без батьків при одному з нападів кримчаків і знайшовши прихисток у доброї людини, що в молодості також натерпілася в татарській неволі, Олеся разом з названим братом Михайликом зростала у світі пере­казів про героїчні походи козаків проти ворога, про страшні випробування, які не раз випадали на долю рідного люду. Кожна історія входила в серце дівчинки, відкладалася в пам'яті, формувала характер. Та своїх пере­живань вона майже не виявляла, бувало, тільки зблідне-зблідне та в заду­маних оченятах спалахне вогонь. Та ще довго звучатимуть їй розважливі слова дідуся про священний обов'язок кожного боронити рідний край, від­дати за нього все найдорожче.

Зустрівшись віч-на-віч з кривавими розбійниками, Олеся не вагалась. Відіславши братика в село, щоб попередив людей про появу ворогів, вона завела ординців у непрохідні болота волинських пущ і піною власного жит­тя врятувала земляків.

• «Каторжна» (1888). В оповіданні «Каторжна» йдеться про дів­чину, вражену підлою зрадою, здавалось, найближчої людини, про її обду­маний намір помститися кривдникові. Автор уважно простежує причини, які привели Докію до неординарного вчинку. Зростаючи сиротою, вона тільки й чула на свою адресу глумливе прізвисько «каторжна», І в хаті, й на вули­ці дівчинку зустрічали глум та зненависть, і дорослі, і ровесники вважали її відлюдьком; як бачимо, доля Докійки дуже схожа на дитинство Чіпки з ро­ману Панаса Мирного та Івана Білика. Так і виросла в сльозах, нещасна. Тому коли до неї вперше заговорив по-людському парубок, вона потягну­лася до нього всім серцем. Тепер і світ в очах Докїі змінився, і побачила дивну красу природи, і жити їй захотілося. Та не зрозумів він глибоких по­чуттів дівчини, образив найсвятіші пориви її душі, і все єство Докії полони­ло жагуче бажання помститися кривдникові та всім, хто сміявся з неї. Але, підпалюючи хату, згадала, що там маленька дитина - єдина, яка її любила. Намагаючись загасити вогонь, Докія гине. В смертну годину з її вуст зри­ваються останні, сповнені гіркого болю слова: «За що? Господи, Боже мій! За що?». Власне, ця думка весь час звучить у підтексті твору, пробуджую­чи в нас співчуття до страдницької долі зацькованої людини.

Обговорення оповідання:

1. Чим саме вас схвилювало оповідання "Каторжна"?

2. Який зміст вкладала в слово "каторжна" мачуха?

3. Як вона знуща­лася з Докійки?

4. Чому батько не став на захист дочки?

5. Чи вживав він слово "каторжна" стосовно Докійки?

6. Чи можна сказати, що Докійка була доброю дитиною, поетичною на­турою?

7. Коли і як почала дівувати Докійка?

8. Чому дівчина і тіло, і серце віддала коханому?

9. Невже це сталося тільки з великого кохання? (Ні, це сталося тому, що Докійка не ма­ла тепла в батьківській сім'ї).

10. Яке слово з уст коханого най­більше впекло дівчину?

11. Підпал — злочин, але чи можемо ми назвати Докійку мало не вбивцею своїх ровесників? Чо­му?

12. Який підтекст у словах вмираючої: "За що? Господи, Боже мій! За що?"

Обговорення оповідання "Без хліба":

1. Чому саме занепало сімейне щастя в сім'ї Петра і Горпини?

2. Чи в наш час можливе таке дотримування народної моралі? Добре це чи погано?

3. Чим вас приваблює образ Петра? А Горпини?

Обговорення оповідання"Підпал":

Підпал і конокрадство в селі каралися найтяжче.

1. Чому ге­роїня оповідання Лукія зважилася підпалити май­но свекра?

2. Реалістичною чи наївною була мрія Лукії та Анд­рія Тищенка?

3. Чи виявився гідним Лукії Андрій? Осуджує­те ви чи схвалюєте його поведінку на суді?

4. Чому оповідання завершується сценою тяжкого ридання героїні?

Обговорення оповідання "Хата":

1. Чи справедливо суд відбирав оселю в бідної вдови Парас­ки?

2. Чому автор робить екскурс в ми­нуле героїні?

3. Чому вдова так довго вірила в справедливість, а потім знищила все нажите тяжкою працею майно?

4. Чи мучила Цупченка совість, що через нього померла люди­на?

5. Як ви розумієте слова оповідання: "Там, де жили цілі покоління чесних хліборобів, тепер стоїть гучний галас, чу­ти п'яні вигуки, лайку — це тепер там Цупченків шинок"? Чи є у цих словах глибокий зміст?

Сувора правдивість у моделюванні життя, утвердження високих гума­ністичних ідеалів, наснаження розповіді ліричною схвильованістю, що ха­рактеризує ставлення автора до зображуваного, велика художня майстер­ність - такі добрі якості новелістики Грінченка.

Засвоєння вивченого

1. Розповісти про дитячі роки Б. Грінченка.

2. Як ви ставитеся до конфлікту між батьком та сином у 1874 році?

3. Розповісти про творчий доробок зрілого письменника.

4. Що ви знаєте про Б. Грінченка як учителя ?

5. Розповісти про громадську діяльність письменника.

6. Якою постає школа і освіта, коли читаємо спогади про вчителювання Б. Грінченка?

7. Які твори про дітей і для дітей ви знаєте? Проаналізуйте їх.

8. Як ставиться письменник до своїх героїв ?

9. Порівняйте образ Наталі з оповідання "Дзвоник" з обра­зом Марусі з оповідання "Батько та дочка".

10. Чи є в цих творах ідея сім'ї як осередку щастя?

11. Чи є спільні риси в героїв Грінченкових оповідань "Каторжна", "Без хліба", "Підпал", "Хата"?

12. Чи можна назвати героїв цього письменника сильними на­турами? Всіх? Кого саме? Чому?

Домашнє завдання:

Вивчити біографію Бориса Грінченка, прочитати оповідання "Батько та дочка", "Екзамен", "Каторж­на", "Дзвоник", "Хата", "Підпал", "Без хліба", «Олеся», «Сама, зовсім сама», «Украла», «Сестриця Галя».

Написати невеличкий твір-роздум "Добро і зло в оповідан­нях Б. Грінченка".