1. Економічна необхідність, суть, роль і значення страхування

Страхування є економічною категорією і входить до складу фінансової системи держави. Як і фінансові відносини в цілому, страхування зумовлене рухом грошових коштів у процесі розпо­ділу і перерозподілу грошових доходів і нагромаджень усіх суб'єк­тів виробництва й обміну. Разом з тим, для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів і кош­тів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності тощо).

Як економічна категорія, страхування — це система економіч­них перерозподільчих відносин, що охоплює:

• утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів;

• його використання для відшкодування майнових збитків внаслідок стихійних лих та інших випадкових явищ, а та­кож для надання громадянам допомоги у різних ситуаціях в їх житті.

Офіційне визначення терміну страхування наведено в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (від 4 жовтня 2001 p.), згідно з нормами якого страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інте­ресів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що форму­ються шляхом сплати громадянами та юридичними особами стра­хових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Характеристика ринкового змісту страхування як системи перерозподільчих відносин ґрунтується на виділенні таких його спе­цифічних ознак як:

• наявність у страхових відносинах не менше двох сторін і збіг їх інтересів;

• страхування породжує грошові перерозподільчі відносини, специфікою яких є те, що вони виникають між учасника­ми, котрі пов'язані з солідарним розподілом величини збит­ку одного із них на всіх. Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій;

• страхування передбачає розподіл збитку від настання стра­хових подій як за територіальною (просторовою), так і за ча­совою ознаками;

• страхування передбачає поверненість страхових платежів, внесених до страхового фонду та цільове використання стра­хових резервів (фондів) винятково на покриття заздалегідь визначених збитків, які можуть трапитися в тих чи інших випадках.

При цьому виникає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що збитки мо­жуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів само­го суб'єкта (юридичної чи фізичної особи). Однак, це спричи­нює їх відволікання від основного призначення — забезпечення життєдіяльності й безперервності виробництва. Наслідки тако­го відволікання залежать від обсягів збитків і призводять до скорочення обсягів виробництва та масштабів життєдіяльності, або до припинення діяльності взагалі. Такий варіант — дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — страхових фондів, які виступають матеріальним втіленням сис­теми страхового захисту, для створення яких спрямовується частина ВВП.

Страховий фонд створюється у формі резерву матеріальних і гро­шових засобів для покриття збитків, спричиненими несприятли­вими чи ризиковими подіями. Він є невід'ємною частиною, скла­довим елементом будь-якого суспільства. Тому розмір і структура фонду, що використовується з метою страхового захисту юридич­них і фізичних осіб, залежить від багатьох чинників, серед яких виділяють:

• теоретико-методологічні концепції формування фонду;

• стан розвитку економіки;

• співвідношення між формами власності;

• методи залучення коштів для реалізації соціальних програм;

• традиції населення;

• міжнародні відносини тощо.

Чим більший потенціал суспільства, тим більшим має бути страховий фонд.

На сьогодні суспільна практика, залежно від суб'єктів власно­сті, на ресурси, якими виступають держава, окремі суб'єкти гос­подарювання та страховик, виробила три основні організаційні форми існування страхового фонду (рис. 6.1).

1. Централізовані резерви держави утворюються за рахунок загальнодержавних ресурсів. Основне призначення — відшко­дування збитків і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі розрухи і призвели до значних людських жертв.

Рис. 6.1. Організаційні форми існування страхового фонду

Резерви формуються як у натуральній, так і в грошовій формі. На­туральні — це постійно оновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Вони є стра­тегічними запасами держави, що знаходяться у підпорядкуванні спеціалізованого державного відомства — Державного матері­ального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У гро­шовій формі — це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпоряд­ником цих коштів є Кабінет Міністрів України.

2. Фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) — це організаційно відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як у натуральній, так і в грошовій формах. При­значення цих фондів — оперативне подолання тимчасових усклад­нень у процесі господарювання. В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюються насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають за мету пом'якшити або усу­нути негативний вплив природно-кліматичних умов на результа­ти господарювання. В ринковій економіці значно розширені ме­жі самострахування, так як суб'єкти господарювання прагнуть захистити себе від постійно змінюваного середовища, забезпечи­ти собі можливість працювати без будь-яких зривів. З цією ме­тою, згідно з чинним законодавством України, кожен суб'єкт господарювання створює резервний фонд за рахунок розподілюваного прибутку в розмірі 15—25 % від статутного капіталу.

Недоліком системи самострахування є те, що змушує суб'єктів відволікати свої оборотні кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, у свою чергу, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінан­сових ресурсів.

3. Найбільш універсальною формою страхового захисту є фонд страховика (згідно з чинним законодавством — страхові резер­ви), який створюється за рахунок великої кількості його учас­ників як юридичних, так і фізичних осіб, які виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в де­централізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову фор­му вираження. Витрачання коштів фонду відбувається на конкретні цілі — відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покрит­тя збитків; у цьому випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як у просторі, так і в часі, що в кінцевому результаті призводить до високої маневреності, оборотності коштів. Страхові відносини між учасниками страхового фонду організовуються через спеціалі­зовані страхові організації — страхові компанії або страхові това­риства (узагальнена назва — страховики).

Страхування ґрунтується на таких специфічних принципах (рис.6.2).

Рис. 6.2. Принципи страхування

Отже, всі економічні блага, які знаходяться у розпорядженні людства, стають головною причиною існування різних форм стра­хового захисту.

Страхування розглядається як один із способів відшкодуван­ня за рахунок страхових резервів збитків юридичних і фізичних осіб, спричинених несприятливими обставинами (страховими подіями, ризиками).

На сьогодні страхування є важливим атрибутом, елементом ринкових відносин так само як товар, гроші, власність, кредит та ін. Світова практика не виробила більш економічного, раціональ­ного і доступного механізму захисту інтересів суспільства, ніж страхування.

Страхування є важливим фактором стимулювання економіки, господарської активності окремих суб'єктів, так як створює для всіх учасників рівні права, можливість отримати вигоду, бажання ризикувати, надає впевненості у розвитку підприємницької діяль­ності, створює нові стимули зростання продуктивності праці і забез­печення економічного розвитку. Насамперед, страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або в сферу послуг, не враховуючи можливого ризику втрат авансованих ре­сурсів. Передаючи за невелику плату відповідальність за наслідки ризикових подій страховикові, інвестор упевнений, що в разі на­стання страхового випадку завдані збитки будуть відшкодовані.

Страхування вважається інвестиційним сектором економіки, оскільки зібрані страхові внески використовуються страховиком на інвестиційні цілі, разом з тим, суб'єкти господарювання ма­ють можливість направляти кошти на інвестування.

Перехід до ринкової економіки забезпечує суттєве підвищення ролі страхування в підприємницькій діяльності, значно розши­рює сферу страхових послуг. У сучасному ринковому середовищі підприємства мають потребу не тільки у відшкодуванні збитків, пов'язаних зі знищенням або пошкодженням майна, а й у компен­сації неотриманого прибутку, додаткових видатків через виму­шені простої підприємств (несвоєчасні доставлення сировини, неплатоспроможність покупців та інші непередбачені обставини), зміну податкового законодавства, облікової політики тощо.

Особливо велику роль відіграє страхування в аграрному секто­рі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними чинниками, що призводить до великих втрат.

В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових і політичних ризиків.

Страхування забезпечує раціональне формування та викори­стання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані за цим методом ресурси використовуються як доповнення до дер­жавних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення тощо.

У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, за­собом захисту бізнесу та добробуту людей, а з іншого — видом підприємницької діяльності, що приносить прибуток. Займаються такою діяльністю відповідні організаційні структури — страхо­вики або страхові компанії, що спеціалізуються на наданні страхо­вих послуг. Джерелами прибутків страхових компаній є доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних коштів в об'єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності, акції підприємств, банківські депозити, цінні папери тощо.