Лекція на тему: Менеджмент в сфері ФК та спорту

План:

1. Вступ

2. Державна політика у сфері фізичної культури і спорту

спрямовується на створення необхідних умов для.

3. Основні проблеми у сфері фізичної культури і спорту.

4. Пріоритети державної політики

у сфері фізичної культури і спорту

5. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту

6. Міжнародна діяльність у сфері  фізичної культури і спорту

Вступ

Саме на сучасному етапі розвитку України завершується процес формування новоїм демократичної держави, у якій визнається право громадян на заняття фізичною культурою й спортом і встановлюється обов’язок держави в особі її органів сприяти розвитку відповідних суспільних відносин. Тому ця тема є дуже актуальною.

Фізична культура – складова загальної культури суспільства, спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної й трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних і творчих запитів, життєво важливих потреб взаємного спілкування, розвитку дружніх відносин між народами й фактором зміцнення миру. Спорт є органічною складовою фізичної культури, особливою сферою виявлення й уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної й іншої підготовки шляхом проведення змагань. Соціальна цінність спорту визначається його дієвим стимуляційним впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення.

Державна політика у сфері фізичної культури і спорту

спрямовується на створення необхідних умов для:

1. забезпечення оптимальної рухової активності кожної людини впродовж усього життя як важливого чинника здорового способу життя, профілактики захворювань, організації змістовного дозвілля;

2. максимальної реалізації здібностей обдарованих осіб у спорті вищих досягнень, формування у громадян почуття гордості за свою країну, підвищення авторитету держави у світовому спортивному русі.

Основні проблеми у сфері фізичної культури і спорту

Аналіз рівня охоплення населення масовим спортом у світі засвідчує, що українці у декілька разів поступаються за цим показником провідним країнам. За даними державної статистики, 13 % наших співгромадян залучено до занять фізичною культурою і спортом.

Відповідно до результатів спеціальних досліджень, під керівництвом тренера або інструктора у спортивних клубах, фітнес-центрах із сплатою наданих послуг займається 4 % населення. Лише кожен п'ятдесятий мешканець України бере участь у спортивних змаганнях. Гіподинамія характерна для більшості людей працездатного та похилого віку (відповідно 92-94 % та 96-97 %). Лише кожна десята дитина 6-18 років займається у системі дитячо-юнацьких спортивних закладів.

Результативність виступів вітчизняних спортсменів на міжнародних змаганнях характеризується відсутністю достатньої стабільності та стійкої тенденції до покращення. Особливе занепокоєння викликає результативність підготовки резерву для національних збірних команд України.

Ризики нації від проблем у сфері фізичної культури і спорту

Низький рівень оздоровчої рухової активності населення стримує формування здорового способу життя, від якого на 60 % залежить стан здоров'я людини. Роль медицини – 8-10%.

Загострення екологічного становища, вади соціального захисту, проблеми охорони здоров’я та низький рівень фізичної культури населення зумовлюють напружену демографічну ситуацію в Україні. Різниця у тривалості життя в Україні і країнах західної Європи складає для чоловіків майже 13, жінок - 8 років. Показники смертності від хвороб системи кровообігу в українців найвищі серед європейців.

Такий стан здоров'я нації обумовлює значні безпосередні та побічні втрати для вітчизняної економіки. Для довідки: канадські експерти вважають, що витрати на лікування захворювань, які пов'язані з недостатньою фізичною активністю канадців, складають приблизно 2,5 млрд. канадських доларів на рік. Втрати від передчасної смерті працездатного населення в США оцінюються в 25-30 млрд. американських доларів на рік. Аналогічні тенденції характерні і для України.

Велика кількість дітей (до 80 %) має відхилення у фізичному розвитку та стані здоров'я. Різко прогресують у молодого покоління хронічні хвороби серця, неврози, артрити, сколіози, ожиріння тощо. Ситуація загострюється через зростаючу популярність у дитячому та молодіжному середовищі привабливих видів нефізичної діяльності (ігрові автомати, комп'ютерні ігри тощо).

У зв'язку з відсутністю традицій здорового способу життя та активного дозвілля, виховання молоді на прикладах уславлених вітчизняних спортсменів, для українського суспільства гострою проблемою залишається широке розповсюдження тютюнопаління, зловживання алкоголем, вживання наркотичних засобів. Як наслідок, зростають антигромадські прояви та загострюється криміногенна ситуація, особливо у молодіжному середовищі.

Проблеми спорту вищих досягнень стримують утвердження позитивного міжнародного іміджу України як спортивної держави та не сприяють патріотичному вихованню населення.

Основні причини проблем у сфері фізичної культури і спорту

Нормативно-правова база розвитку фізичної культури і спорту застаріла та недосконала. Базовий Закон України "Про фізичну культуру і спорт" прийнятий 13 років тому і не відповідає сучасним вимогам та гальмує врегулювання складних проблем сьогодення.

В Україні не сформовано необхідну інфраструктуру фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку населення.

У державі відсутня чітка система централізованої підготовки національних збірних команд України відповідно до міжнародних стандартів та низьким є рівень ресурсного забезпечення функціонування системи дитячо-юнацького та резервного спорту.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації ще мало уваги приділяють питанню створення умов для розвитку фізичної культури і спорту. Відповідний рейтинг замикають Тернопільська область, Автономна Республіка Крим, Львівська, Черкаська та Житомирська області.

Слабкою є матеріально-технічна база сфери фізичної культури і спорту. На даний час за рівнем забезпеченості населення фізкультурно-спортивними залами (із розрахунку на 10 тис. осіб) Україна у 2-3 рази поступається провідним країнам, щодо басейнів - відставання у З0 разів.

Вперше проведений в минулому році моніторинг стану спортивних майданчиків дає підстави для ствердження, що більша половина з них побудована ще 15 років тому, а 80 % не відповідають вимогам сьогодення. Наявні державні будівельні стандарти щодо спортивних споруд застарілі та у більшості випадків ігноруються.

У державі практично відсутні сучасні спортивні споруди для потреб спорту вищих досягнень. У зв'язку з цим в Україні рідко проводяться масштабні міжнародні змагання з популярних видів спорту. Через гострий дефіцит сучасних баз спортсмени національних команд України часто вимушені проходити тренувальні збори за кордоном. У більшій половині дитячо-юнацьких спортивних шкіл відсутня власна спортивна база.

З-поміж 73 тисяч фахівців сфери фізичної культури і спорту лише 4 % є інструкторами з фізичної культури, які безпосередньо надають фізкультурно-оздоровчі послуги населенню. За рівнем забезпеченості кадрами базового рівня (тренери, інструктори, вчителі та викладачі фізичного виховання) Україна у більше як два рази поступається провідним країнам.

Крім цього, існує розбалансованість між обсягами підготовки та реальними потребами у фахівцях з фізичної культури і спорту. Зазначена сфера є чи не єдиною, де відсутня система підвищення кваліфікації кадрів.

Знижується престижність роботи у сфері фізичної культури і спорту через недоліки в оплаті праці та низький рівень соціальних гарантій. У результаті "старіє" тренерський корпус: середній вік працюючих тренерів – 50 років.

За роки незалежності з України виїхало понад 220 тренерів міжнародного рівня, які готують (і, до речі, успішно) конкурентів для наших спортсменів на офіційних міжнародних змаганнях. Порівняння розмірів середньомісячних грошових виплат тренерам штатних збірних команд України, Росії та Білорусі вказує, що праця наших фахівців оцінюється найнижче. Аналогічна ситуація і щодо виплат спортсменам штатних збірних команд України.

На розвиток фізичної культури і спорту традиційно виділяється з державного бюджету 0,5 %, а з регіональних – 1,5-2 % від їх видаткової частини, що у 3-4 рази менше середньоєвропейських показників. За обсягами річних видатків з усіх джерел фінансування з розрахунку на одну особу Україна майже у ЗО разів поступається Фінляндії, у 15 разів - Японії та Австралії, у 10 разів - Німеччині.

У державі відсутня система державних преференцій для позабюджетного фінансування сфери фізичної культури і спорту. Якщо в Італії, Німеччині, Франції, Польщі та інших країнах доходи від спортивних лотерей є суттєвим джерелом асигнувань для спорту, то в Україні така система відсутня. Не використовується механізм фінансування спорту вищих досягнень за рахунок частини прибутків від ігорного бізнесу, як це робиться у багатьох країнах світу. Вітчизняні виробники алкогольної та тютюнової продукції не спрямовують частини своїх прибутків на фінансування програм з розвитку масового спорту як важливого компенсатора негативних наслідків для здоров'я від зазначеної продукції.

Рівень наукового забезпечення сфери фізичної культури і спорту не відповідає сучасним вимогам. У державі відсутня мережа науково-дослідних лабораторій, укомплектованих необхідною апаратурою та обладнанням. Обсяг фінансування спортивної науки складає 0,42 % від загальних видатків державного бюджету на фізичну культуру і спорт. Низка вітчизняних провідних вчених виїхала за кордон.

В Україні практично відсутня система пропаганди масового спорту. Аналіз вітчизняних засобів масової інформації показав, що 95 % інформації про спорт - це повідомлення про результати різноманітних змагань. ЗМІ виховують здебільшого лише „вболівальника спорту", а не активного учасника спортивного руху. Масова реклама тютюну та алкоголю або відповідних торгових марок зводить нанівець незначні пропагандистські акції стосовно здорового способу життя.

Пріоритети державної політики

у сфері фізичної культури і спорту

1. Удосконалення нормативно-правового забезпечення сфери. Підготовка і подання на розгляд Верховної Ради України законопроектів про нову редакцію Закону України "Про фізичну культуру і спорт" та про державну спортивну лотерею. Підготовка та затвердження Державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні на 2006 -2010 роки.

2. Забезпечення розвитку інфраструктури фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку населення.

3. Підвищення ефективності підготовки спортсменів національних збірних команд шляхом формування мережі національних, регіональних та інших центрів олімпійської підготовки та формування штатних спортивних команд фізкультурно-спортивних товариств, відомств та регіонів.

4. Створення у 2006 році 7 Національних центрів олімпійської підготовки: "Конча-Заспа", "Заросляк" в умовах середньогір'я, з плавання у Харкові та Дніпропетровську, "Олімпійське селище" з льодових видів спорту у Києві, із зимових видів спорту в Сколе Львівської області, з літніх видів спорту в Автономній Республіці Крим, з ігрових видів спорту в с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області. Забезпечення розвитку Національного центру паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів в Євпаторії та створення Західного реабілітаційно-спортивного центру із зимових видів спорту.

5. Удосконалення системи дитячо-юнацького та резервного спорту, яка об'єднує 1756 закладів спортивної спрямованості: дитячо-юнацькі спортивні школи, центри олімпійської підготовки, спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю, школи вищої спортивної майстерності.

6. Збільшення обсягів видатків з бюджетів усіх рівнів та позабюджетного фінансування сфери фізичної культури і спорту.

7. Удосконалення системи кадрового, матеріально-технічного, наукового-методичного, медико-біологічного та інформаційного забезпечення розвитку фізичної культури і спорту.

Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту

Поняття національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту

Національна доктрина розвитку фізичної культури  і  спорту - це система концептуальних ідей і поглядів на роль,  організаційну структуру та  завдання  фізичної  культури  і спорту  в  Україні  на період до 2016 року з урахуванням стратегії розвитку держави та світового досвіду.      

Метою Доктрини  є  орієнтація  українського  суспільства   на поетапне формування ефективної моделі розвитку фізичної культури і спорту  на  демократичних  та  гуманістичних  засадах. 

В   основу Доктрини  покладено  ідею  задоволення  потреб кожного громадянина держави у створенні належних умов для занять фізичною культурою  і спортом.     

Фізична   культура   як   складова   загальної   культури, суспільними проявами якої є фізичне виховання та масовий спорт,  є важливим    чинником   здорового   способу   життя,   профілактики захворювань,   організації   змістовного   дозвілля,    формування гуманістичних   цінностей   та   створення   умов  для  всебічного гармонійного розвитку людини.       

Спорт сприяє досягненню  фізичної  та  духовної  досконалості людини,  виявленню  резервних  можливостей  організму,  формуванню патріотичних  почуттів  у  громадян  та  позитивного  міжнародного іміджу держави.      

Держава  реалізовує  заходи,  спрямовані  на формування та дальше вдосконалення сфери фізичної культури  і  спорту.  Важливим завданням є забезпечення оптимальної рухової активності громадян у повсякденній діяльності, подолання недооцінки можливостей фізичної культури   у  формуванні  здорового  способу  життя  та  зміцненні здоров'я (передусім серед молоді) та у розв'язанні інших  важливих соціально-економічних проблем.     

Підлягає вдосконаленню  система  масового  залучення дітей до початкових   занять   спортом,   відбору   найбільш    обдарованих спортсменів   та   підвищення   їхньої   майстерності   на  етапах багаторічної  підготовки,  забезпечення  належного  рівня   участі національних  збірних  команд у найпрестижніших світових змаганнях та  проведення  міжнародних,  всеукраїнських  спортивних  заходів, створення  розгалуженої  мережі  сучасних спортивних споруд як для потреб спорту вищих досягнень,  так і для потреб масового  спорту. Необхідно  усунути  розбалансованість  між  обсягами підготовки та реальними потребами у  фахівцях  з  фізичної  культури  і  спорту, потребує вдосконалення кваліфікація кадрів.       Держава стимулює об'єднання зусиль заінтересованих державних, громадських, приватних організацій та широких верств населення для визначення  стратегічних напрямів розвитку сфери фізичної культури і  спорту,  прогнозування  перспективних  процесів,   використання системного   і   програмно-цільового  підходів  у  розробленні  та здійсненні практичних заходів.