Тема 14. Сучасні форми управлінням малим підприємництвом

14.1. Сучасні моделі та методи рішень в управлінні малим підприємництвом

Вагоме місце у управлінні малим підприємництвом посідає пошук управлінських рішень. Адже від вдало знайденого рішення значною мірою залежить реалізація стратегії розвитку підприємницької діяльності конкурентоспроможність фірми і продукту.

Загальною передумовою високої якості управлінських рішень є використання інформаційних технологій, наукових підходів, системної орієнтації та моделей менеджменту. Так, раціональна систематизація інформації, правильний її розподіл за рівнями управління дають змогу забезпечити задоволення інформаційних потреб підприємця, краще уявити управлінську проблему.

Для з'ясування суті наукових підходів у розробці рішень, системній орієнтації у підприємницькому управлінні слід розглянути існуючі моделі та методи сучасного менеджменту. Модель — це уявлення об'єкта, системи або ідеї у певній формі, відмінній від самої цілісності, тобто основною характеристикою моделі є спрощення реальної життєвої ситуації, до якої вона прикладається. Економічне моделювання застосовується у зв'язку зі складністю проблем управ­ління, різноманітністю змінних складових менеджменту, трудноща­ми проведення експерименту, орієнтацією сучасних систем управління на стратегічний розвиток. Основні типи моделей, що застосову­ються при прийнятті рішень, такі:

• фізична — зображує те, що досліджується, за допомогою збільшеного або зменшеного опису об'єкта чи системи;

• аналогова — зображує досліджуваний об'єкт через аналог, який поводить себе як реальний об'єкт, але не виглядає таким;

• математична — використовуються символи для опису якостей або характеристик об'єкта або події.

Крім базових моделей, виділяють деякі моделі науки управління. Так, теорія гри спрямована на виявлення дій конкурента, моделювання оцінки впливу прийнятого рішення на конкурентів. Модель теорії черг або оптимального обслуговування використовується для визначення оптимальної кількості каналів обслуговування відносно потреби в них. Модель управління запасами використовується для визначення часу розміщення замовлень на ресурси і маси гото­вої продукції на складах. Мета цієї моделі — зведення до мінімуму негативного впливу накопичення запасів, що знаходить своє вира­ження у певних витратах. Ці витрати можуть бути трьох видів: на розміщення замовлень на зберігання, втрати, витрати, викликані не­достатнім рівнем запасів. Модель лінійного програмування засто­совують для визначення оптимального способу розподілу дефіцит­них ресурсів за наявності конкуруючих потреб.

Імітаційне моделювання означає процес створення моделі та її експериментального застосування для визначення змін реальної ситуації. Якщо результати експериментування з використанням імітаційної моделі свідчать про позитивні результати, менеджер може з більшою впевненістю рішення про здійснення змін у реальній системі.

Найбільш поширеним методом прийняття рішень є економіч­ний аналіз, який вбирає у себе майже всі методи оцінювання витрат та економічних переваг, а також відносної рентабельності діяльності підприємства. Типова економічна модель базується на аналізі без­збитковості, методі прийняття рішень із визначенням точки, в якій загальний дохід дорівнює сумарним витратам, тобто точки, в якій підприємство стає прибутковим. Знаходження точки беззбитковості дає значний ефект та обсяг корисної інформації. Зіставляючи вели­чину точки беззбитковості й оцінку обсягу продажу, в ідеалі отрима­ну методами аналізу ринку, менеджер може дати оцінку майбутньої прибутковості проекту, орієнтовного рівня ризику.

У відповіді слід підкреслити, що узагальнюючим показником, своєрідним орієнтиром прийняття управлінських рішень є показник рентабельності власного капіталу. Саме він показує дохідність підприємницьких операцій, свідчить про доцільність того чи іншої о управлінського рішення.

Технологія прийняття управлінських рішень має дати відповіді на такі запитання:

• як виявити управлінську проблему — "що робити?";

• економічне обґрунтування вибраного рішення — "з якими витратами?";

• за якою технологією — "як робити?";

• якою має бути організація виконання рішення — "кому робити?1™

• якими мають бути строки — "коли робити?";

• визначення споживачів — "для кого робити?";

• місце проведення роботи — "де робити?".

Наведена технологія може мати різні модифікації рішень залежно від того, який характер вона має — програмоване чи непрограмоване рішення. У програмованих рішеннях кількість альтернатив обмежена і вибір має бути зроблений із урахуванням обмежень, визначених динамікою розвитку організації.

Для підприємництва більш характерні непрограмовані рішення, їх доводиться знаходити в невизначеній ситуації, при недостатній І інформації, бракові чітко позначених цілей та завдань. Раціональне розв'язання управлінської проблеми передбачає таку послідовність (рис.14.1).

Після цього у відповіді слід розкрити відмінності у прийнятті індивідуальних рішень і групових. З цією метою треба з'ясувати переваги та вади кожного з них, особливо зупинитися на методиці групового ухвалення рішень (колективне обговорення проблем за умов вільного висування проектів рішення, номінальний груповий спосіб, метод "Дельфі").

Слід звернути увагу на загальну характеристику методів прогно­зування — методів, у яких з метою визначення майбутнього викори­стовуються як накопичений у минулому досвід, так і поточні припу­щення. Результатом прогнозування є уявлення про майбутнє, яке можна використати як основу для планування. Виділяють економічні прогнози, прогнози розвитку технології, прогнози розвитку конку­ренції, різноманітні ринкові прогнози на основі опитувань та дослі­джень, соціальне прогнозування.

Виявлення управлінської проблеми з урахуванням характеристик та обмежень

Формування критеріїв для прийняття управлінського рішення

Визначення альтернатив та їх оцінювання

Кінцевий вибір

Рисунок 14.1. Послідовність раціонального вирішення проблеми

Існує два типових методи кількісного прогнозування — це аналіз часових рядів (екстраполяція) та казуальне (причинно-наслідкове) моделювання. Аналіз часових рядів — це виявлення зразків і тен­денцій минулого та пролонгація їх у майбутнє. Використовується для оцінювання попиту на товари та послуги, оцінювання потреби у запасах, прогнозування структури збуту, що характеризується сезон­ними коливаннями та ін.

Казуальне прогнозування уособлює намагання спрогнозувати те, що відбудеться у подібних ситуаціях, шляхом дослідження стати­стичної залежності між чинником, що розглядається, та іншими змінними. Наприклад, казуальна модель може показати, як щоразу, коли ставка процента за закладними збільшується на 1 %, попит на нові будинки падає на 5 %.

Або метод експертного оцінювання — формалізований варіант методу колективної думки, процедура, що дає змогу групі експертів доходити згоди. Кожен експерт заповнює опитувальні листи віднос­но проблеми, що розглядається, потім одержує зведені відповіді інших експертів (зазвичай анонімні), а потім іще раз розглядає свій прогноз.