11. 2. Організаційні структури та фактори, які впливають на їх вибір
Організаційна структура - це поведінкова система, це люди і групи, що постійно вступають у різні взаємини для рішення загальних задач. Організаційна структура управління - одне з ключових понять менеджменту, тісно зв'язане з цілями, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом між ними повноважень.
Під структурою управління розуміється упорядкована сукупність стійко взаємозалежних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Організаційна структура управління визначається також як форма поділу і кооперації управлінської діяльності, у рамках якої здійснюється процес управління по відповідним функціях, спрямованим на рішення поставлених задач і досягнення намічених цілей.
На формування структури управління впливають зміни організаційних форм, у яких функціонують підприємства. Так, при входженні фірми до складу якого-небудь об'єднання, скажемо, асоціації, концерну і т.п., відбувається перерозподіл управлінських функцій (частина функцій, природно, централізується), тому міняється і структура управління фірми. Утім, навіть якщо підприємство залишається самостійним і незалежної, але стає частиною мережної організації, що поєднує на тимчасовій основі ряд взаємозалежних підприємств (найчастіше для використання сприятливої ситуації), йому приходиться вносити у свою управлінську структуру ряд змін. Це зв'язано з необхідністю посилення функцій координації й адаптації до систем менеджменту інших компаній, що входять у мережу.
Важливий фактор формування управлінських структур - рівень розвитку на підприємстві інформаційної технології. Загальна тенденція до децентралізації "електронного інтелекту", тобто до росту числа персональних комп'ютерів при одночасному розширенні використання на рівні підприємства локальних мереж, веде до чи ліквідації скорочення обсягу робіт з ряду функцій на середньому і низовому рівнях. Це відноситься насамперед до координації роботи підлеглих ланок, передачі інформації, узагальненню результатів діяльності окремих співробітників.
Вимоги і характеристики формування ефективних структур управління:
скорочення розмірів підрозділів і укомплектування їх більш кваліфікованим персоналом;
зменшення числа рівнів управління;
групова організація праці як основа нової структури управління;
орієнтація поточної роботи, у тому числі графіків і процедур, на запити споживачів;
створення умов для гнучкої комплектації продукції;
мінімізація запасів;
швидка реакція на зміни;
гнучко переналагоджуване устаткування;
висока продуктивність і низькі витрати;
бездоганна якість продукції й орієнтація на міцні зв'язки зі споживачем.
11.3. Схеми побудови організаційних структур управління
Види організаційних структур:
1. Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних із його управлінням. При лінійної організаційної структури керівники підрозділів нижчих супінів безпосередньо підкоряються одному керівнику більш високого рівня і зв'язані з вищестоящою системою тільки через нього, рис.11. 3.
Рисунок 11.3. Схема лінійної організаційної структури
Переваги:
чіткість і простота взаємодії;
надійний контроль та дисципліна;
оперативність прийняття та виконання управлінських рішень;
економічність за умов невеликих розмірів організації.
Недоліки:
потреба у керівниках універсальної кваліфікації;
обмеження ініціативи працівників нижчих рівнів;
перевантаження вищого керівництва;
можливість необґрунтованого збільшення управлінського апарату.
2. Функціональна організаційна структура. Для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями (рис. 11.4).
Рисунок 11.4. Схема функціональної організаційної структури
При функціональної організаційної структури кожен керівник має право давати вказівки з питань, що входять у його компетенцію.Переваги:
спеціалізація функціональних керівників;
інформаційна оперативність;
розвантаження вищого керівництва.
Недоліки:
порушення принципу єдиноначальності;
складність контролю;
недостатня гнучкість.
Лінійно-функціональна організаційна структура - лінійні керівники мають право віддавати розпорядження і приймати рішення при участі функціональних служб. Основу лінійно-функціональної структури складає "шахтний" принцип побудови і спеціалізація управлінського персоналу по функціональних підсистемах організації. По кожній підсистемі формуються "ієрархія" служб ("шахта"), що пронизує всю організацію від верху до низу. Основний принцип - розмежування повноважень і відповідальності за функціями та прийняття рішень по вертикалі. Управління здійснюється за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій, рис. 11.5.
Рисунок 11.5. Схема лінійно-функціональної організаційної структури
Переваги лінійно-функціональної структури - поєднання переваг лінійних та функціональних структур.
Недоліки:
складність взаємодії лінійних і функціональних керівників;
перевантаження керівників в умовах реорганізації;
опір змінам в організації.
Лінійно-функціональна оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції і незначних змінах технології виробництва.
4. Програмно-цільова організаційна структура - базується на комплексному керуванні усією виробничою системою в цілому як єдиним об'єктом, орієнтованим на окрему мету.
5. Матрична організаційна структура - широка мережа горизонтальних зв'язків, численні перетинання яких з вертикальними утворяться в результаті взаємодії керівників проектів з керівниками функціональних підрозділів. Матрична організаційна структура - відповідь на підвищення ступеня динамічності середовища. Високий ступінь адаптації забезпечується тимчасовим характером функціонування структурних одиниць – проектних груп, рис. 11.6.
Рисунок 11.6. Схема матричної організаційної структури
Переваги:
висока адаптивність до змін середовища;
ефективні механізми координації.
Недоліки:
обмежена сфера застосування;
конфлікти між функціональними керівниками і керівниками проектів
6. Матрично-штабна організаційна структура - відбиває усі види керівництва і забезпечує всебічну координацію діяльності між ними, зберігаючи єдність і контролю на вищому рівні.
7. Лінійно-штабна організаційна структура - різновид лінійної оргструктури. Для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців із різних видів діяльності, рис. 11.7.
Рисунок 11.7. Схема лінійно-штабної організаційної структури
Переваги:
чіткість і простота взаємодії;
надійний контроль та дисципліна;
оперативність прийняття та виконання управлінських рішень.
Недоліки:
обмеження ініціативи працівників нижчих рівнів;
можливість необґрунтованого збільшення управлінського апарату.
Лінійно-штабна організаційна структура управління, теж побудована за принципом функціонального поділу управлінської праці, використовуваного в штабних службах різних рівнів. Головна задача лінійних керівників тут - координувати дії функціональних служб і направляти їх у русло загальних інтересів організації.
8. Дивізіональна організаційна структура. Перехід до цієї структури означає децентралізацію оперативних функцій управління, що передаються виробничим підрозділам (дивізіонам), та централізацію загальнокорпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії) на вищому рівні управління, рис. 11. 8.
Рисунок 11.8. Схема дивізіональної організаційної структури
Переваги:
оперативна самостійність підрозділів;
підвищення якості рішень;
внутрішньофірмова конкуренція.
Недоліки:
дублювання функцій управління на рівні підрозділів;
збільшення витрат на управління.
Дивізіональна організаційна структура відповідає умовам динамічного середовища та організаціям із великою кількістю виробництв, життєвий цикл яких відносно тривалий. Ключовими фігурами в керуванні організаціями з дивізіональною структурою стають не керівники функціональних підсистем, а керуючі виробничими відділеннями. Структурування організації по відділеннях виробляється, як правило, по одному з трьох критеріїв: по видах продукції, що випускається, чи наданих послуг (продуктова спеціалізація), по орієнтації на ті чи інші групи споживачів (споживча спеціалізація), по територіях, що обслуговуються, (територіальна або регіональна спеціалізація). Такий підхід забезпечує більш тісний зв'язок зі споживачами і ринком, істотно прискорюючи реакцію організації на зміни, що відбуваються в зовнішнім середовищі.