1.2. Необхідність та суть управління

Якщо діяльність людини уявити у вигляді руху до якоїсь мети, то її можна зобразити у вигляді певного вектора. Спрямованість вектора буде визначатися цілями діяльності, а величина — готовістю людини діяти у напрямку досягнення цих цілей. Якщо людина діє сама по собі, вона рухається в бажаному напрямку, згідно зі своїми ресурсами і прагненнями. На виробництві людина перестає належати собі, тому, що тут від результатів її індивідуальної праці залежить результат в цілому. Процес виробництва диктує свої параметри руху і визначає необхідний для досягнення людиною результату напрямок, тобто задає свій вектор.

Для того, щоб досягти загального результату, необхідно зробити так, щоб людина співвідносила власні бажання з вимогами виробництва, прикладаючи зусилля для досягнення поставлених перед нею цілей, рухатися в потрібному напрямку.

За такого підходу соціальне управління — це вплив на людину, внаслідок якого вона робить не те, що хоче, а те, що потрібно. Управляти людиною означає задавати їй правильний напрямок діяльності і добиватися від неї потрібного результату.

Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується поглибленим розподілом праці. Звідси об'єктивна необхідність координації різних видів і різновидностей праці в організованих соціально-ринкових системах. Уп­равління має місце всюди, де необхідно впливати на об'єкт, або на систе­му з метою упорядкування або переведення її з одного стану в інший.

У системі суспільного виробництва управління багатолике і здійснюється в різних видах:

1. Технічне управління різного роду природними та технологічними процесами: рух автомобіля, літака, подача електроенергії, обробка дета­лей, управління розвитком рослин та тварин і багато ін.

2. Державне управління соціально-економічними процесами в суспільстві через різні інститути - правову систему, міністерства, відом­ства, місцеві органи влади тощо.

3. Ідеологічне управління. Воно полягає в тому, щоб довести до свідо­мості членів суспільства, різних організацій певні концепції їх розвитку.

4. Господарське управління виробничою та економічною діяльністю різних організацій, які функціонують в системі ринкових відносин, врахо­вує складність і стохастичність соціально-ринкових систем, різнобічність факторів, які впливають на їх організацію, здатність до самовдосконалення, підвищення організаційного рівня. Господарське управління враховує складність і стохастичність соціально-економічних систем, різноманітність факторів, які впливають на їхні організацію та функціонування, рухливість внутрішніх елементів, здатність до самовдосконалення, підвищення свого організаційного рівня.

5. Наукове й емпіричне управління. Перше ґрунтується на розроблених рекомендаціях, а друге — на досвіді, здоровому глузді.

6. Інноваційне управління означає діяльність, орієнтовану на постійний пошук, і застосування технічних, технологічних, організаційних та інших нововведень.

7. Оперативне управління — це діяльність, орієнтована на розв'язання невідкладних поточних питань.

8. Адаптивне управління характеризується здатністю системи реагувати на зміни зовнішнього середовища. Воно передбачає безперервність планування, прогноз оцінок, урахування невизначеності тощо. Усі форми управління в практиці тісно переплетені та взаємозумовлені, що суттєво ускладнює управлінську діяльність, але використання можливостей, форм прояву видів управління веде до підвищення її потенціалу та ефективності.

Однією з основоположних умов управління є взаємодія між двома суб'єктами, один із яких виступає в ролі суб'єкта управління, а інший— у ролі об'єкта управління.

Суб'єкт управління покликаний підтримати раціональний режим і ритм праці управляємій системи під час впливу на неї різних зовнішніх впливів. Це сукупність органів управління. Суб'єктом управління може бути окрема людина або група людей. До суб'єктів управління відносяться також відповідні суспільні інститути (організації, установи), працівники апарату управління.

Суб'єкт управління повинен:

— володіти здатністю свідомо визначати цілі;

— розробляти і вибирати способи впливу та засоби досягнення прий­нятих цілей;

— володіти здатністю реєстрації самого факту досягнення цілі;

— здійснювати процес управління.

Суб'єктами управління не можуть бути предмети неживої природи.

Під об'єктом управління слід розуміти комплекс взаємопов'язаних елементів, що виконують окремі функції в інтересах досягнення спільної кінцевої мети. Як об'єкт можуть бути предмети, люди, технологічний процес, цехи, дільниці, відділи, підприємства зв'язку, галузі народного господарства, а в економічному аспекті - виробничі фонди, трудові ресурси, продукція тощо. Об'єкт управління — це керована ланка, елемент системи управління, який сприймає дію управління з боку інших елементів. У виробничих сис­темах об'єкти управління є організаційно відокремленими підрозділами, дільницями, цехами, філіалами підприємств.

Об'єктом управління виступає людина в процесі її вироб­ничої діяльності. Об'єкт управління завжди має конкретні значення, свої властивості та характеристики.

Управлінська взаємодія відбувається лише за умови, коли об'єкт управління виконує команди суб'єкта управління, тобто коли здійснюється управління. Для цього необхідно: по-перше, наявність у суб'єкта управління потреби та можливості управляти об'єктом управління, подаючи для цього відповідні управлінські команди; по-друге, наявність у об'єкта управління готовності та можливості ці команди виконувати. Ці умови перетворюють можливість здійснення управління в реальність. Пізнання діалектичного взаємозв'язку суб'єкта й об'єкта управління дає змогу проникнути в сутність та з'ясувати природу і можливості здійснення управління як соціального явища.

За допомогою управлінської праці здійснюється взаємодія між суб'єк­том та об'єктом управління, яка реалізує управлінські відносини. Щоб така взаємодія була ефективною, необхідне виконання цілого ряду умов:

1. Суб'єктивне та об'єктивне управління повинно відповідати один од­ному. Без такої відповідності буде важко реалізувати їх потенційні можли­вості. Суб'єктивне та об'єктивне управління повинні бути сумісними в процесі функціонування. Якщо керівник і підлеглий несумісні психологічно, то рано чи пізно між ними почнуться конфлікти, які нега­тивно вплинуть на результати роботи.

2. У рамках єдності суб'єктивного та об'єктивного управління останні повинні мати відносну самостійність. Суб'єктивне управління не в змозі передбачити всі інтереси об'єктивного і можливі варіанти його дій у тій чи іншій ситуації, особливо, якщо вона непередбачена. Суб'єктивне управ­ління може затримати з тих чи інших причин саме рішення, що тягне за собою втрату часу і всі пов'язані з цим негативні результати для об'єктив­ного управління.

3. Суб'єктивне та об'єктивне управління повинні взаємодіяти між со­бою, ґрунтуючись на принципах зворотного зв'язку і реагуючи певним чином на управлінську інформацію, отриману один від одного.

4. Як суб'єктивне, так і об'єктивне управління повинні бути зацікав­лені в чіткій взаємодії: одне - давати необхідні команди, інше - забезпе­чувати їх своєчасне та точне виконання. Можливість суб'єкта управляти обумовлена готовністю об'єкта виконувати команди, які поступають. Тобто ступінь досягнення учасниками управлінської діяльності своїх цілей повинна знаходитись в прямій залежності від ступеня досягнення цілей самого управління, що витікає із потреб його об'єкта.

Рушійною силою управління є протиріччя між суб'єктом і об'єктом управління, котре усувається в процесі здійснення управління. До управління необхідно підходити передусім з позиції взаємодії суб'єкта й об'єкта управління.

Відносини управління за своєю природою є не первинними, а похідними від владних, які, в свою чергу, породжуються власністю і певною мірою залежать від неї. Взаємозв'язок між власністю, владою та управлінням, з погляду суспільного виробництва, відображає можливість суб'єкта, який є власником таких його елементів, котрі апріорі дають йому змогу реально організовувати, координувати, регулювати і контролювати процес розширеного відтворення об'єктів власності як органічних складових суспільного процесу виробництва.