3.6. Основні напрямки удосконалення управління галузі зв’язку

Питанням задоволення потреб населення України і народного господарства (підприємств всіх форм власності) в послугах зв'язку займається галузь зв'язку. Зв'язок є однією з найважливіших і пріоритетних галузей в Україні і покликаний задовольняти потреби споживачів, органів державної влади, місцевого самоврядування, оборони і безпеки держави в засобах і послугах поштового і електричного зв'язку.

Місце зв'язку в системі народного господарства країни визначається тим, яке відношення він має до створення матеріальних благ, тобто до якої сфери діяльності — виробничої або невиробничої — він належить. У залежності від того, до якої сфери громадської діяльності належить дана галузь народного господарства, визначаються форми організації її діяльності, методи ведення господарства, темпи капіталовкладень в розвиток галузі, система оплати праці та ін.

У результаті аналізу процесу суспільного виробництва встановлено, що зв'язок разом з транспортом складає своєрідну галузь громадської діяльності - промисловість повідомлень, яка є сферою матеріального виробництва поряд з видобувною промисловістю, хліборобством тощо.

Галузь зв'язку можна умовно розділити на дві групи. Перша група, яка не виробляє речовинну продукцію. Корисний ефект виробничої діяльності зв'язку цієї групи полягає в переміщенні повідомлень (інформації) на відстань. Друга - виробництво засобів зв'язку.

Як і в інших галузях матеріального виробництва, в галузі зв'язку створюється споживча вартість і вартість. Споживча вартість — це корисний ефект процесу передавання повідомлень, який використовується у виробничій і невиробничій сферах, суспільному і особистому житті людей. Вартість, яка створюється в частині обслуговування виробничої сфери, включається у валовий внутрішній продукт, а також у ту частину цього продукту, вартість якого створюється необхідною додатковою працею і утворює національний дохід.

Економічною ознакою зв'язку як галузі матеріального виробництва є участь засобів праці, предметів праці і самої праці працівників зв'язку у створенні послуг зв'язку аналогічно промисловості та іншим галузям виробництва.

Як і в інших галузях, у зв'язку здійснюється процес відтворення засобів праці, за допомогою яких відбувається процес передавання інформації. До них належать обладнання і апаратура, станційні і лінійні споруди, виробничі будівлі, інструменти тощо, які складають фонди підприємств зв'язку.

Предметом праці в галузі зв'язку як інформаційній системі є повідомлення, інформація, яка в процесі її передавання підлягає просторовому переміщенню. Вплив на предмет праці за допомогою засобів праці здійснюється працівниками зв'язку, діяльність яких у кінцевому підсумку створює споживчу вартість і вартість.

Розуміючи під інформацією сукупність даних, які розкривають (зменшують) невизначеність у пізнанні процесів і явищ, що відбуваються, можна дати і таке визначення галузі зв'язку: зв'язок — це галузь народного господарства, яка дозволяє знизити невизначеність у пізнанні виробничих, науково-технічних, економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, і прийняти ефективні управлінські рішення.

Процес споживання послуг зв'язку подібний до споживання продукції (товарів) в галузях матеріального виробництва. Якщо послуга зв'язку споживається у виробничій сфері, то її вартість переноситься на вартість знов створюваного товару. Якщо ж послуга зв'язку споживається у невиробничій сфері або служить особистому споживанню, то разом зі споживанням зникає і її вартість.

Всі наведені ознаки свідчать про те, що зв'язок належить до сфери матеріального виробництва. Разом з цим економічній природі зв'язку належать специфічні риси, які витікають із його галузевих особливостей [3]. До однієї із найважливіших особливостей можна віднести специфіку створюваного продукту, який на відміну від продукції промисловості не є речовим продуктом (товаром), а являє собою кінцевий корисний ефект процесів передавання і приймання інформації, який виступає у формі послуги.

Природа зв'язку передусім проявляється у характері його послуг. Послуги зв'язку явище незвичайне. Вони специфічні. З одного боку, вони не речі. Здолання простору як предмета зв'язку не є річчю. Тільки речі можуть мати вартість. Проте, послуги зв'язку, його продукт, який виражається у подоланні простору і в певних умовах, проявляється як вартість.

З іншого боку, послуги зв'язку стають невід'ємною частиною людини, продовженням її фізичної сутності, виконуючи певні функції і, в першу чергу, функції сприйняття та передавання інформації від однієї людини або колективу (підприємства) до іншої людини або колективу (підприємства).

Таким чином, зв'язок шляхом надання послуг (телефон, телеграф, телекс, телебачення, пошта, Інтернет) встановлює таку форму спілкування між людьми, яка формує їх життєдіяльність, тобто всі сторони їх життя і діяльності. Крім того, неречовий характер продукту обумовлює відсутність у виробничому процесі зв'язку сировини й основних матеріалів, які є речовими носіями продукції. Це, в свою чергу, відбивається на структурі собівартості послуг зв'язку, структурі виробничих фондів тощо (в середньому частка сировини й основних матеріалів в структурі витрат складає 5 %, заробітна плата з нарахуваннями — 40 %, частка обігових коштів у складі виробничих фондів — 7 %, основних фондів — 93 %).

Важливою особливістю галузі зв'язку, яка тісно пов'язана з попередньою, є невідокремленість у часі процесів виробництва і споживання продукції. Особливо чітко це спостерігається в підгалузі телефонного зв'язку, де сам процес передавання телефонного повідомлення (інформації) і процес виробництва відбуваються за участю споживача і без нього неможливі. Більш того, кінцевий результат виробничої діяльності підгалузі не може зберігатися про запас або на складі, виключатися зі сфери виробництва і вступати у сферу обігу для реалізації. Звідси випливають вимоги максимального наближення засобів зв'язку до споживачів, збільшення щільності мережі пунктів зв'язку (колективних — відділень зв'язку, переговорних пунктів та індивідуального користування — абонентських пунктів).

Правовою основою управління зв‘язком є Закон України “Про Зв’язок”, який прийнятий 16 травня 1995р. Стаття 5 цього закону визначає основи правового регулювання управління зв‘язком. Управління єдиною національною системою зв‘язку здійснює Кабінет Міністрів України. Єдина національна система зв‘язку - сукупність мереж зв‘язку загального користування, відомчих та подвійного призначення , які забезпечують задоволення потреб споживачів ( підприємств, установ, організацій, населення тощо) у послугах зв‘язку. Центральним органом управління національною системою зв‘язку, підпорядкованим Кабінету Міністрів, є Державний комітет зв‘язку України. Він виконує такі функції:

- видає ліцензії на окремі види діяльності в галузі зв‘язку і здійснює контроль за дотриманням ліцензіаром їх умов;

- здійснює нагляд за функціонуванням засобів зв‘язку всіх форм власності у мережах зв‘язку загального користування та взаємодіючими з іншими засобами зв‘язку відомчих мереж зв‘язку та мереж подвійного призначення;

- здійснює контроль за якістю надання послуг зв‘язку операторами в мережах зв‘язку загального користування і подвійного призначення всіх форм власності;

- контролює дотримання граничних тарифів на послуги зв‘язку;

- організує наукові розробки та розробки стандартів для галузі.

При Кабінеті Міністрів України створена також Державна комісія з питань зв‘язку і радіочастот .Саме вона вирішує питання координації роботи міністерств і відомств щодо створення , розвитку , забезпечення функціонування єдиної національної системи зв‘язку, розподілу і використання радіочастот , а також забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів.

При Кабінеті Міністрів Укр. Функціонує Головне Управління з питань радіочастот , яке є центральним органом державної виконавчої влади в галузі розподілу та використання радіочастот.

Питання організації, координації взаємодії та функціонування мереж зв‘язку всіх форм власності, що стосуються оборони і безпеки України , погоджуються з відповідними міністерствами і відомствами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Управління відомчими мережами технологічного зв‘язку та мережами зв‘язку з подвійним призначенням, а також мережами, що не знаходяться в загальнодержавній формі власності., забезпечуються їх власниками.

Соціальна, економічна, технологічна і структурна переорієнтації галузі зв'язку України є однією зі складних задач, що вимагають тривалого часу, ве­ликих вкладень і розроблення стратегії її розвитку. У цих умовах е необхідність забезпечення функціонального, організаційного, економічного, соціального і технічно-технологічного узгодження в системі управління галуззю, що дозво­лить забезпечити реалізацію мети на всіх рівнях соціального і економічного розвитку

Методичною основою цих узгоджень є проблемно-цільовий підхід, який базується на методології системного аналізу і є специфікованим його ви­явом щодо вирішення проблеми удосконалення організації управління галуззю зв'язку України. Проблемно-цільовий підхід дозволить розробити і здійснити формування комплексу стратегічних рішень, направлених на організаційне узгодження, удосконалення організаційної структури управління галуззю на всіх її рівнях з урахуванням специфіки її функціонування.

Формулювання проблем та їхня структуризація є складним процесом і за­лежить від цілої низки факторів. Перший фактор - цільова спрямованість. Враховуючи, що галузь зв'язку забезпечує задоволення потреб з різних видів послуг, при визначенні суперечностей і проблем важливим є другий фактор - вид послуги.

Для формулювання, структуризації цілей та їхнього аналізу необхідно, в першу чергу, провести аналіз вихідного стану галузі (її підгалузей) за напрям­ками: задоволення послуг населення (задоволення потреб); науково-технічний; організаційно-економічний і соціальний рівні.

Контрольні запитання та завдання

Тести для самоконтролю

1. Головною ціллю менеджера, що до організації є:

а. створити організацію

б. зберегти організацію

в. ефективність діяльності

2. Метод управління це:

а. сукупність способів і методів досягнення поставлених цілей.

б. сукупність елементів управління прав взаємодії яких здійснюється управління.

в. сукупність прийомів і способів впливу на об’єкт управління для досягнення поставлених організацією цілей.

3. Принцип це:

а. основне правило, ціль управління, задачі виконання.

б. основне правило, вимога, ідея управління.

в. основа управління, основні правила функціонування.

4. Принципи бувають таких видів як:

а. загальні;

б. приватні;

в. класичні;

г. специфічні.

Питання для самоконтролю