3.5. Місце галузі зв’язку в системі державного управління

В перехід економіки України на ринкові відносини вимагає здійснення реформи системи державного управління. Це пов'язане, у першу, чергу зі змінами відносин власності та ролі держави в управлінні галузями і підприємствами. У даний час розроблена «Концепція адміністративної реформи в Україні», що передбачає зміни у системі органів управління виконавчої влади

Для успішного вирішення цієї програми потрібно методологічно правильно визначити поняття і сутність державного управління. Щоб розглянути сутнісні сторони державного управління потрібно, в першу чергу, дати поняття «державне управління».

Під системою «державного управління» розуміється сукупність організаційно оформлених органів управління, які взаємодіють на всіх ієрархічних рівнях законодавчої, виконавчої і судової влади. Вони виконують різні види управлінської діяльності (прогнозування, планування, організацію, координацію, мотивацію, контроль), здійснюють вплив на колективи людей різних сфер соціально-економічного об'єкта і спрямовують різні взаємодіючі органи управління на реалізацію цілей, що стоять перед державою та її регіонами.

З позицій юридичної науки, державне управління визначається як виконавча й розпорядча діяльність держави. І це визначення в достатній мірі не розкриває матеріальної суті управлінської діяльності, не вичерпує її змісту, та й саме поняття виконавчої й розпорядчої діяльності потребує уточнення.

Державне управління як суспільне явище, його форми, методи, принципи, характер обумовлюються завжди і скрізь проблемами суспільного розвитку, що здійснюються в інтересах певних соціальних верств і груп. Дане явище пов'язане з системою суспільних відносин не тільки безпосередньо через реальні управлінські процеси, що відбуваються з приводу суспільного виробництва, але й опосередковано через свідомість, певні форми знань, різні управлінські доктрини, теорії й концепції. Отже, на формування управлінських відносин активно впливають не тільки матеріальні чинники, але й суспільна свідомість, передусім політико-правова та організаційно-управлінська. Причому характер, спрямованість і ступінь впливу на суспільні відносини з боку тих чи інших управлінських поглядів в кінцевому підсумку обумовлені суспільно-політичною природою самих соціальних сил.

Нові завдання й функції держави перехідного періоду зумовлюють і новий зміст її управлінської діяльності, і отже, визначають форми, методи управління, систему та структуру органів державного управління.

Прийняті поняття «управління», «державне управління», «система державного управління» дозволяють сформулювати наступні сутнісні сторони державного управління:

1. Державне управління виступає як процес цілеспрямованого впливу на колективи людей, окремих працівників на об'єкти (ланки) управління регіонами, галузі народного господарства. Дана сутнісна сторона ставить особливі вимоги до всіх рівнів державного управління постановки реальних та об’єктивних стратегічних і тактичних цілей, спрямованих на розв'язання економічних, науково-технічних і соціальних проблем.

2. Основною базою управління народним господарством і його галузями є громадська власність на засоби виробництва в різних її формах (державна, колективна, приватна). Відносини власності визначають економічний устрій суспільства, природу колективної праці, суспільних форм його організації й управління. Крім того, відносини власності визначають відносини управління і значно впливають на формування економічної свідомості.

3. Державне управління є процес узгодження суб'єктивної діяльності управляючих з дією об'єктивних економічних законів і законів суспільного розвитку. Сутність державного управління не може бути цілком розкрита без дослідження взаємозв'язку об'єктивних і суб'єктивних факторів. Це пов'язане в першу чергу, з тим, що управління здійснює людина (керівник), група людей зі своїми психологічними особливостями, знаннями, професійним рівнем. Ефективність управління буде залежати від того, наскільки керівник погодив свої управлінські рішення з дією об'єктивних економічних і соціальних законів і закономірностей управління. Державне управління може науково здійснюватися тільки на базі пізнання механізмів дії об'єктивних законів і закономірностей.

4. Державне управління є процес узгодження і задоволення індивідуальних, колективних і суспільних (державних) інтересів. У процесі управління державою необхідно забезпечити узгодження (тобто приведення у відповідність) суспільних, колективних і індивідуальних інтересів. Специфіку їхніх інтересів у концентрованому виді повинен виражати суспільний інтерес, який повинен повною мірою відбивати колективні й індивідуальні інтереси.

Управління суспільством тим більше вимагає державної влади, чим більше виникає протиріч між інтересами окремих працівників і колективів. Тому узгодження інтересів - первісна, вихідна основа державної влади й управління. Найбільш ефективне управління можливе тільки при гармонії суспільних, колективних та індивідуальних інтересів.

5. Державне управління є свідома, творча діяльність, що здійснюється фахівцями з високим професійним рівнем.

Згідно з переліченими сутнісними сторонами необхідно створити таку систему державного управління, яка б найбільш повно відповідала особливостям реформування економіки в перехідний період до ринкових відносин.