
5. Розмовний стиль
Розмовний стиль служить для безпосереднього спілкування, коли автор ділиться з оточуючими своїми думками чи почуттями, обмінюється інформацією з побутових питань в неофіційній обстановці. У ньому часто використовується розмовна і просторічна лексика. Відрізняється великою смислової ємністю і барвистістю, додає мови жвавість і експресивність.
Звичайна форма реалізації розмовного стилю - діалог, цей стиль частіше використовується в усному мовленні. У ньому відсутня попередній відбір мовного матеріалу. В цьому стилі мовлення велику роль відіграють позамовні чинники: міміка, жести, навколишнє оточення.
Мовні засоби розмовного стилю: емоційність, виразність розмовної лексики, слова з суфіксами суб'єктивної оцінки; вживання неповних речень, ввідних слів, слів-звернень, вигуки, модальні частки, повтори, інверсія і т. д.
6. Художній стиль
Художній стиль використовується в художній літературі. Він впливає на уяву і почуття читача, передає думки і почуття автора, використовує все багатство лексики, можливості різних стилів, характеризується образністю, емоційністю мови.
Емоційність художнього стилю відрізняється від емоційності розмовно-побутового та публіцистичного стилів. Емоційність художнього мовлення виконує естетичну функцію. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів; для створення образів використовуються всі мовні засоби.
Науковий стиль поділяємо на такі підстилі:
1) власне науковий, який, у свою чергу, поділяється на науково-технічний та науково-гуманітарний і реалізується у таких жанрах: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези;
2) науково-популярний ~ застосовується з метою доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, і використовується у неспеціальних часописах та книгах подекуди навіть із застосуванням засобів художнього та публіцистичного стилів;
3) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного логічного й образного викладу і не виключає використання елементів емоційності.
Підстилі й жанри ОДС:
Законодавчий – обслуговує законотворчу галузь, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується у Конституції, законах, указах, постановах, статутах і под.
Дипломатичний – обслуговує галузь міждержавних офіційно-ділових стосунків, галузь політики, економіки, культури. Реалізується у конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, ультиматумах тощо.
Правовий – використовується в юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Обслуговує і регламентує правові та конфліктні відносини між: а) державою та підприємствами і організаціями всіх форм власності; б) підприємствами, організаціями та установами; в) державою та приватними особами; г) підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та приватними особами; д) приватними особами. Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, угодах і под.
Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій галузі, правових відносинах і діловодстві. Обслуговує та регламентує службові (офіційні) відносини між: а) підприємствами одного й різного підпорядкувань; б) структурними підрозділами одного підпорядкування; в) приватними особами та організацією, установою, закладом і навпаки; г) приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами. Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, заявах, контрактах, автобіографіях, розписках тощо.
2. Стиль спілкування- це індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка проявляється за будь-яких умов взаємодії. Стиль мови- різновид мови (стиль мови), використовуваний в якій-небудь типовій соціальній ситуації, — в побуті, в сім'ї, в офіційно-діловій сфері і т.д. — і що відрізняється від ін. різновидів тієї ж мови межами лексики, граматики, фонетики.
Стилі спілкування. На основі особливостей взаємодії людини (особливо тієї, що виконує керівні функції на будь-якому рівні) з іншими людьми або певними колективами склалися такі стилі спілкування:
1) авторитарний (від лат. autoritas — влада) — ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності школярів, а також кожен крок діяльності вихованців, зупиняє будь-яку ініціативу учнів. Основний засіб впливу на вихованців — вказівка, наказ, розпорядження, інструкція тощо.
2) ліберальний (від лат. liberalis—вільний) — ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням дій учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє активності й ініціативи у керівництві колективом, пасивно пливе за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ;
3) демократичний (від лат. demokratia — влада народу, народовладдя) — ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціативу учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів вирішення завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. Демократичний стиль якнайповніше сприяє розвитку особистості школярів, формуванню їх людської гідності, підготовки до активної діяльності в демократичному суспільстві. На засадах демократичного стилю має розвиватися педагогіка співробітництва.
3. Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.
Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм:
орфоепічні норми (вимова); Наприклад: (молод'ба)
акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо!дити- ви!ходити
лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);
словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);
морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);
синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);
стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);
орфографічні норми (написання слів);
пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).
1. Докуме́нт — засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини.
Існує також інше визначення терміну
Функції документів
У соціальному плані будь-який офіційний документ полі функціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій, що й дозволяє йому задовольняти різноманітні людські потреби.
До загальних функцій документа належать:
Інформаційна – будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати – причина укладання документа.
Соціальна – документ є соціально значущим об’єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою.
Комунікативна – документ виступає як засіб зв’язку між окремими елементами офіційної, громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).
Культурна – документ є засобом закріплення та передачі культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів (науково-технічної сфери), де знаходить відображення рівень наукового, технічного й культурного розвитку суспільства.
До специфічних функцій документа належать:
Управлінська – документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів (плановим, звітним, організаційно-розпорядчим та ін.), які спеціально створюються для реалізації завдань управління.
Правова – документ є засобом закріплення і змін правових норм та правовідносин у суспільстві; ця функція є визначальною в законодавчих та правових нормативних актах, що створюються з метою фіксації правових норм і правовідносин, а також будь-які документи, які набувають правової функції тимчасово (для використання як судовий доказ).
Історична – коли документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву роль і надійдуть до архіву на збереження.
Будь-який документ є складовою частиною (елементом) відповідної системи документації.
Діловодство (документаційне забезпечення управління) - галузь діяльності, що забезпечує документування і організацію роботи з офіційними документами.
Документи поділяють за такими основними ознаками:
¨ за назвою - наказ, протокол, статут, акт, довідка;
¨ за походженням - службові та особисті;
¨ за місцем складання - внутрішні та зовнішні;
¨ за напрямком - вхідні та вихідні;
¨ за формою - типові, трафаретні, індивідуальні;
¨ за способом фіксації - письмові, графічні, акустичні,
фото- та кінодокументи;
¨ за стадіями створення - оригінали та копії;
¨ за терміном зберігання - тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років), постійного зберігання;
¨ за змістом - організаційно–розпорядчі, фінансово–розрахункові, постачально–збутові тощо.
В управлінській (службовій) діяльності установ і фірм особливе місце займає організаційно-розпорядча документація (ОРД), яку поділяють на 5 груп:
¨ організаційна – положення, правила, статути, інструкції;
¨ розпорядча – розпорядження, постанови, накази;
¨ довідково-інформаційна – листи, телеграми, доповідні записки, довідки, акти тощо;
¨ з кадрових питань (по особовому складу) – заяви про працевлаштування, автобіографії, резюме, характеристики, накази по особовому складу, особові листки з обліку кадрів, особові картки, трудові книжки тощо;
¨ офіційно-особисті документи - пропозиції, заяви та скарги громадян, розписки та доручення.
2.Про всі реквізити.