
- •Курсова робота
- •На тему: «Пристрої введення та обробки землевпорядної інформації»
- •1. Сучасний стан ведення державного земельного кадастру. Проблеми сучасного землеустрою в Україні.
- •2. Технологія зйомочних робіт та використання гео-інформаційних технологій у земельному виробництві. Участь у підготовці нового земельного законодавства.
- •Основні технології збору земельно-кадастрової інформації
- •3. Використання сучасної техніки.
- •3.1 Сучасні засоби виконання польових геодезичних робіт (електронні тахеометри, gps-приймачі).
- •3.3 Досвід використання геоінформаційних систем для потреб ведення земельного кадастру у землевпорядному виробництві
- •3.4 Класифікація геоінформаційних систем за функціональними.
- •Система
- •Вводу геоданих
- •Електронні геодезичні прилади
- •3.5 Вимоги щодо функціональних можливостей гіс для потреб ведення земельного кадастру, управління земельними ресурсами.
- •3.6 Програмні засоби обробки даних польових вимірювань
Міністерство аграрної політики України
Подільський державний аграрно-технічний університет
Інститут агротехнологій
Кафедра соціальної економіки та інформаційних технологій
Курсова робота
з навчальної дисципліни
«Автоматизація виробничих процесів у землевпорядкуванні»
На тему: «Пристрої введення та обробки землевпорядної інформації»
Виконав: студент 6 курсу
спеціальності 8.080101
«Землевпорядкування та кадастр»
заочної форми навчання
Кравчук Юрій Володимирович
Перевірив:
викладач кафедри соціальної економіки і інформаційних технологій
Бордюг Олександр Васильович
м. Кам’янець-Подільський,
2012 р.
Зміст
Вступ
1. Сучасний стан ведення державного земельного кадастру.
2. Технологія зйомочних робіт та використання гео-інформаційних технологій у землевпорядному виробництві.
3. Використання сучасної техніки.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Система управління землевпорядним виробництвом повинна функціонувати в рамках технічної і функціональної структури та стосуватися правових, фінансових, адміністративних, соціальних і політичних питань, які пов’язані із землевпорядкуванням землеволодінь і землекористувань. Система управління землевпорядним виробництвом повинна бути комп’ютеризована і її створення носить організаційний характер.
Створення нових організаційних структур.
Введення нової системи управління землевпорядним виробництвом у більшості випадків зумовлює необхідність внутрішньої реорганізації в межах конкретних підрозділів. При цьому необхідно домогтися збалансованого розподілу контрольних функцій між центром і регіонами, між керівництвом і виробництвом.
Тому при створенні нових організаційних механізмів важливо залучати до нових підрозділів персонал з кваліфікації, яка відповідає новим технічним, правовим і адміністративним завданням. Перехід до нової організаційної структури управління землеустрою можуть відчувати незручності щодо сучасних технологій, особливо системного аналізу і комп’ютерів.
В системі Інституту землеустрою, наприклад, пропонується утворити відділи (групи): менеджменту і нових технологій;
землевпорядного обслуговування сільськогосподарських підприємств;
інформаційного забеспечення землевпорядного виробництва.
1. Сучасний стан ведення державного земельного кадастру. Проблеми сучасного землеустрою в Україні.
Новим Земельним кодексом України, який введено в дію 01.01.2002 року, визначено поняття землеустрою, як "сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил" (ст. 181).
Аналіз становлення і розвитку землеустрою за останнє століття свідчить, що це поняття увібрало в себе узагальнення видів робіт, які здійснювались в процесі землеустрою в Росії до 1917р, радянський період та роки незалежної України (1991р. і до цього часу). Безумовно, вказані роботи в той чи інший періоди мали різні пріоритети, в залежності від політики держави стосовно власності на землю, системи заходів щодо використання й охорони земельних ресурсів.
Землеустрій як наука, сформувався в Україні на початку 50 років XX століття. Як показує практичний історичний досвід, у кожний період у суспільстві відпрацьовується конкретна концепція, яка визначає мету, завдання і шляхи розвитку соціально-економічного процесу. В свою чергу, ці відносини формують напрями розвитку земельних відносин, які обумовлюють і сутність землеустрою як механізму їх реалізації.
Цей механізм формується державою, бо вона як надбудова над базисом впливає на політику щодо характеру виробництва через встановлення відповідних законів, які визначають форми власності на землю, правове й організаційне забезпечення землекористування і землеволодіння. На науку по землеустрою в Україні вирішальний вплив здійснювала наукова школа Росії, а потім Радянського Союзу впродовж усіх часів, аж до 1991р, тобто до проголошення незалежності України.
У післявоєнний період в Україні формуються чотири наукові центри з проблем землеустрою: в м. Києві на чолі з академіком П.М. Першином, м. Харкові на чолі з професорами Г.І. Гороховим та В.О. Кірсановим , м. Одесі на чолі з професором М.А. Гендельманом і м. Львові на чолі з професором О.О. Шу-лейкіним. Вказані наукові центри не були належним чином скоординованими щодо розробки наукового забезпечення землеустрою в Україні.
В національній академії наук України під керівництвом академіка П.М. Першина науковцями відпрацьовувалися наукові засади соціальних і економічних аспектів землеустрою.
Відзначаючи великий вклад в розвиток теорії про землеустрій академіка П.М. Першина, і його учня д.е.н., професора П.Ф. Веденічева, необхідно відмітити, що вони звужували поняття землеустрою, розглядаючи його, як господарський акт, що виростає соціальне в більш або менш складне економічне явище[2,с.283].
Справа в тому, що і на той період роботи по землеустрою виконувались не тільки для господарства, але були задіяні по розміщенню і розвитку населених пунктів, інженерної і соціальної інфраструктури, інженерного обладнання відповідних територій з метою захисту земель від ерозії та інших деграда-ційних процесів, формуванні природно-заповідних об'єктів тощо. Тобто процес землеустрою здійснюється у формуванні сприятливого навколишнього середовища, де відбувається процес праці та забезпечуються відповідні умови гармонійного розвитку людини.
Важливим моментом у дослідженнях вказаних авторів є відправним посиланням на загальнодержавну форму власності на землю. Хоча в той період (за радянських часів) існувала теоретично не
визначена форма-особисті підсобні господарства (присадибні землі), які приймали участь в обороті через купівлю-про-даж нерухомості так званим тіньовим способом.
Таким чином, ця категорія земель була поза увагою землеустрою, хоча з цими землями здійснювались дії: відведення, вилучення, перерозподілу і т.ін., які відносяться до робіт по землеустрою.
Вказані аспекти щодо наукового спрямування в землеустрої були покладені в дослідження усіх центрів: Харкові, Одесі, Львові. Разом з тим , у кожному з них були свої пріоритети, які в основному формувались лідерами науково-педагогічних колективів.
У Харківському центрі під керівництвом професора Горохова Г.І. наукові дослідження здійснювались на двох напрямках:
• відпрацьовувались види, зміст і способи здійснення геодезичних робіт при землеустрої;
• розроблялись наукові основи протиерозійної організації території із застосуванням різних елементів захисту і, в першу чергу, лісових насаджень різних видів і конструкцій (полезахисні, регулюючі, прияружні та інші лісосмуги).
Під керівництвом професора Кірсанова В.О. здійснювалось наукове обґрунтування системи сільського розселення, розміщення і паніровка сільських населених пунктів в адміністративно-територіальних утвореннях, сільськогосподарських підприємствах, як важливої складової організації території відповідних рівнів та використання земельних ресурсів. Відпрацьовувались також проблеми районної планіровки сільських адміністративних районів: теоретичні та методологічні аспекти.
У м. Одесі під керівництвом професора М.А. Гендельмана обґрунтовувались види і зміст робіт, особливості організації території зони зрошувального землеробства, а також місце і роль сільського розселення і паніровки сільських населених пунктів в системі землеустрою.
У Львівському центрі під керівництвом професора Шулейкіна О.О. основний акцент був спрямований на обґрунтування основ організації та устрою кормових угідь.
Як свідчить практика, трансформація земельних відносин, на жаль, не супроводжувалась виконанням робіт по охороні та поліпшенню земель, де вони (табл. 1) за 2001, як і інші роки, складають лише 0,3 %, тобто практично не виконувалися. А, враховуючи погіршення якості земель через посилення дії деградаційних процесів, є надія на значне збільшення фінансування їх як з державного, так і місцевого бюджетів.
Перспективи, які обумовлюються необхідністю реалізації положень нового Земельного кодексу України, нові види робіт, що висуваються реаліями сьогодення та публікації, які появляються як у науковій літературі, так і в періодичній пресі, потребують усвідомити наукове бачення структури сучасного землеустрою в Україні, а також підготовку наукових та інженерно-технічних кадрів по землеустрою, як важливої складової системи землеустрою держави.
Хотів би зупинитися на деяких публікаціях, в яких розглядаються проблеми сучасного землеустрою щодо термінології та його сутності. Так, д. т. н. проф. С.П. Войтенко та к. т. н. доцент М.О. Володін [8,с.31-35,9,с.87-92,10,с.13-16] негативно ставляться до визначення поняття землеустрою, як системи заходів, спрямованих на раціональну організацію території [ст. 181 нової редакції Земельного кодексу України], рекомендують розглядати землеустрій як процес територіального формування об'єктів землекористування, а під землевпорядкуванням - механізм територіального планування сформованих землекористувань [8,с.31-35;9,с.87-92; 10,с.13-16].
Слід наголосити, що в новій редакції Земельного кодексу України регламентуються поняття землеустрою (ст. 181), землевпорядних проектів і землевпорядної документації (ст. 186). Це обумовлено, на мій погляд, недостатнім розвитком сучасної української мови щодо перекладу іншомовних слів, таких як "землеустрій", який вживається також і як поняття "землевпорядкування".
Якщо звернутися до Великого тлумачного словника сучасної української мови [ 11 ], то в ньому земле впорядкування (землевпорядження, землеустрій) трактується як " сукупність заходів щодо організації землі і користування нею" [11,с.363]. Тобто, в ці терміни вкладається одне поняття. Разом з тим, в цьому ж словнику [11с.1306] слово "устрій" трактується як "порядок, система організації чого не будь").
А слово "впорядковувати, впорядження, впорядковування" розглядається як "розвиток певних якостей, навичок, постійною системною роботою, спроба опанувати якусь справу, набути певного досвіду" [11,с. 160]. Таким чином, найбільш відповідає сутності термінологія " землеустрій," яка в більшій мірі і зафіксована відповідними статтями нового Земельного кодексу України.
Щодо сутності землеустрою, яку стверджують С.П. Войтенко і М. О. Володій то:
по-перше, "процес територіального формування об'єктів землекористування" і механізм територіального планування території "сформованих землекористувань" - це не що інше, як елементи організації території ( яку так не сприймають вказані науковці [8,с.89]) тільки можливо різних рівнів, скажімо, відповідного регіону чи підприємства;
по-друге, і землеустрій, і земельний кадастр є складовими (механізмами) управління в галузі використання й охорони земельних ресурсів незалежно чи це "так звана планова економіка", чи ринкова, бо "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" [ст. 14 Конституції України]. Звідси нелогічно землеустрій підміняти "земельним менеджментом" [10,с.29].
Не можна погодитися і з висновком д.е.н., чл. кор. УААН А.М. Третяком, що "система землеустрою в ході земельних реформ об'єктивно трансформується в систему управління землекористуванням".
Таблиця 1. Структура робіт, виконаних Інститутом землеустрою УААН в
2001р.
-
Види робіт
Вартість робіт,
ТИС.ГРН.
Питома вага у загальній варт ості, %
І. Проведення земельної реформи
38215.0
83,3
1. Наукове дослідження роботи
757,0
2,0
2. Розробка проектів реформування землеволодінь, схем поділу земель на земельні частки (паї) і технічної документації щодо виготовлення та видачі державних актів на право приватної власності на землю, постійного користування землею юридичним та фізичним особам
30954,2
• ;Нл
80,0
3. Роздержавлення, паювання земель та виготовлення сертифікатів
503,8
1,3
II. Землеустрій
4219,2
11.0
4. Проекти відведення земель юридичним і фізичним особам
1841,6
4,8
5. Інвентаризація земель та поновлення картографічних матеріалів зйомок минулих років
1158,0
2,9
6. Геодезичні, картографічні, картоскладальні та інші види робіт
485,8
1,3
7. Проведення ґрунтового обстеження (включаючи коригування)
315,0
0,8
8. Розробка проектів землеустрою, землеволодінь і землекористувань
251.0
0.7
9. Рекультивація та поліпшення земель
100,6
0.3
10. Уточнення меж населених пунктів
67,2
0,2
Ш. Земельний кадастр
2224.2
5.7
11. Грошова оцінка земель населених пунктів, сільськогосподарських підприємств та інші земельно-оціночні роботи
2224.2
5.7
Всього
38658,4
100,0
Землеустрій законодавчо визнано складовою (підсистемою) управління в галузі використання й охорони земель (Розділ VII нового Земельного кодексу України). Він виступає як механізм здійснення (реалізації1) земельної реформи, маючи відповідні пріоритети у той чи інший періоди, які диктують і відповідні види робіт в залежності від політики держави, організаційного та фінансового забезпечення. А тому не логічно втрачати сутність землеустрою і трансформувати його в систему управління.
Висвітлюючи сучасні проблеми землеустрою в Україні, не можна не торкнутися коментаря Земельного кодексу України щодо тлумачення в ньому питань землеустрою [ 12, с.470-483]. Порівнюючи новий Земельний кодекс України і вказаний коментар, складається враження, що автори коментаря зовсім не знайомі з положенням ст, 181,184 нового Земельного кодексу України.
Автори на свій розсуд дають класифікацію по видах землеустрою: прогнозне, передпроектне міжгосподарське і внутрігосподарське. Такої класифікації немає в новому Земельному кодексі, не виконуються вони і на практиці. Це застарілі поняття, від яких в Україні як в теоретичному, так і в практичному плані відмовились.
Названий в коментарі і новий вид робіт " план земельно-господарського устрою населених пунктів" [12,с.477], є тлумачення і інших положень, яких немає в Земельному кодексі України. Такий коментар не тільки не розширить роз'яснень положень нового Земельного кодексу України щодо землеустрою, а негативно вплине на практичне його застосування та суспільну думку.
Враховуючи історичний і практичний досвід трансформації земельних відносин в Україні, діюче земельне законодавство та вище наведені публікації щодо тлумачення землеустрою, об’єктивно постає необхідність дати наукову класифікацію сучасного землеустрою.
Сукупність видів робіт і їх зміст, які об'єктивно обумовлювались потребою суспільства до і після набуття Україною незалежності та перспективи щодо подальшого удосконалення землекористування і формування його сталого розвитку, дають підставу землеустрій класифікувати на загальнодержавний, регіональний та місцевий рівні. Кожному рівню відповідають конкретні види робіт, їх структура, зміст, значення і завдання.
Так, до загальнодержавного рівня землеустрою відносяться такі види розробок:
встановлення (відновлення) на місцевості кордону України, меж адміністративно-територіальних утворень (Автономної республіки Крим, областей), підготовка Загальнодержавної програми використання та охорони земель України, Національної програми охорони земель України, Генеральної схеми протиерозійних заходів, Генеральної схеми рекультивації порушених земель України, Генеральної схеми консервації деградованих і малопродуктивних земель України, Схеми природно-сільськогосподарського районування.
Загальнодержавні програми використання й охорони земель передбачають прогноз раціоналізації використання й охорони земельних ресурсів держави, створення сталого розвитку землекористування, сприятливого навколишнього середовища, визначення пріоритетних напрямків реалізації державної політики у сфері землекористування.
Генеральні схеми використання й охорони земель передбачають наукове обґрунтування розподілу земель між галузями економіки України, визначення державних пріоритетів у використанні земельних ресурсів та їх охорони, формуванні соціальної та інженерної інфраструктури, встановлення (відновлення) границь адміністративно-територіальних утворень ( АРК, областей).
Генеральні схеми протиерозійних заходів, рекультивації порушених земель, консервації малопродуктивних і деградованих земель передбачають розробку системи заходів щодо стабілізації де градаційних процесів, поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості фунтів шляхом визначення територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, застосування ресурс і енергозберігаючих технологій, лісомеліоративних заходів, гідротехнічних споруд.
Роботи, що виконуються по землеустрою на загальнодержавному рівні, враховуючи їх виключне національне значення, повинні розроблятися державними науковими установами і за рахунок державного бюджету.
Землеустрій на регіональному рівні полягає в розробці Регіональних програм використання та охорони земель АРК, областей, Схем землеустрою адміністративних районів;
Схем протиерозійних заходів АРК, областей, яружно-балкових систем районів;
Регіональних схем рекультивації порушених земель, консервації деградованих і малопродуктивних земель АРК, областей районів.
У вказаних регіональних програмах розробляються заходи щодо оптимізації використання й охорони земель з врахуванням державних інтересів, історичних, соціально-економічних, екологічних та природно-кліматичних особливостей. У Схемах землеустрою адміністративних районів розробляються заходи щодо формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно стійких ландшафтів і екосистем.
Виконання робіт по землеустрою на регіональному рівні повинні здійснювати державні наукові установи за рахунок державного і місцевого бюджетів.
Землеустрій на місцевому рівні полягає в організації території сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, удосконалення структури і розміщення сільськогосподарських угідь, систем сівозмін, сінокосіння і пасовищезмін;
розмежуванні в населених пунктах державної та формуванні комунальної власності земель територіальної громади;
розробці системи заходів на конкретних земельних ділянках по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, захисту від де градаційних процесів тощо;
відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності для суспільних потреб, потреб юридичним та фізичним особам.
Роботи по землеустрою на місцевому рівні можуть виконувати як державні, так і приватні установи, організації за рахунок коштів місцевого бюджету, юридичних та фізичних осіб.
Важливою ланкою сучасного землеустрою виступає підготовка спеціалістів та фахівців вищої кваліфікації-кандидатів і докторів наук.
Визначальним в цьому плані виступає формування ринкових відносин, які потребують і відповідних вимог до спеціалістів з вищою освітою.
Непрості умови переходу України до нового політичного соціально-економічного устрою, загострення екологічних проблем землекористування, а також необхідність інтеграції у світовий освітній простір України обумовлюють поступовість приведення змісту і нормативно-правової бази освіти до світових вимог.
Разом з тим не може не турбувати сучасна практика підготовки спеціалістів по землеустрою.
Підготовку спеціалістів по землеустрою в Україні відтепер ведуть 7 вищих навчальних закладів, 24 технікуми та ряд інших вузів державних і приватних за близькими до землеустрою напрямками [ 16, с.74].
Таке розпорошення підготовки по навчальних закладах без належної методичної координації, відсутність достатньої кількості викладачів вищої кваліфікації (доктори наук, професори), механічне перенесення багатоступеневої підготовки спеціалістів, пориви відкриття нових спеціалізацій в землеустрої (управління земельними ресурсами, кадастр і моніторинг земель, оцінка землі і нерухомості, земельно-правові відносини) [14,с.85; 15], може привести тільки до негативних наслідків.
Як свідчить практика, а також і минулий досвід, в суспільстві поки шо не тільки не сприймається, але не має і відповідних умов щодо потреби бакалаврів по землеустрою. Цей рівень кваліфікується вищим за техніка і не досягає інженера. Немає регламентацій відповідних посад, посадових окладів.
Таким чином, спеціалізації можливі тільки при підготовці магістрів, які будуть замовлятися підприємствами, установами, щоб спеціаліст набув відповідної спеціалізації (кадастровик, по управлінню в галузі використання та охорони земель тощо) за один рік, навчаючись у магістратурі.
Коли ринкові відносини набудуть певного розвитку з формуванням відповідної інфраструктури ринку землі, а суспільство буде готове трансформуватися в Європейську спільноту, тоді доцільно буде запроваджувати багатоступеневу форму освіти та необхідні спеціалізації.