64.Уява

Термін «уява» може бути вживаним у широкому значенні (як образний за змістом психічний процес, в котрому відбувається як відтворення готових образів, так і побудова нових), або у вузькому значенні (як специфічний процес, який полягає саме в перетворенні даного).

Якщо виходити з широкого розуміння уяви як терміну, що охоплює будь-який психічний процес у образах, то цей термін включить і уявлення та пам'ять; цей погляд на уяву (його відстоювали У. Джемс, П. П. Блонський та ін.) нівелює її специфіку. Він спирається на твердження, що для роботи уяви є необхідним минулий досвід - так само, як і для пам'яті та уявлення, - а також на те, що певні перетворення образів відбувається вже в процесі їх відтворення.

Другого погляду додержувались С. Л. Рубінштейн, В. А. Роменець та ін. Дійсно, у образних за змістом психічних процесах є багато спільного; у низьких малоусвідомлених формах уява та пам'ять можуть майже не розрізнюватись. Але не викликає сумніву існування між ними найбільш істотних розбіжностей, коли ми розглядаємо вищі, довільні, усвідомлені форми (в яких людина не поринає в непевний мрійливо-ностальгічний стан, а діє, усвідомлюючи мету, призначення своїх дій). Основна відмінність власне уяви від образної пам'яті пов'язана з іншим ставленням до дійсності. Образи пам'яті відтворюють минулий досвід, і якщо й перетворюють певні його аспекти, це не є головним. З пам'яттю пов'язана свідома настанова на точність відтворення, що призводить до свідомого обмеження будь-якого довільного фантазування. Для уяви є характерним інше ставлення до минулого досвіду і усього безпосередньо даного (через відчуття та сприймання): це висхідна свобода по відношенню до них, яка і дає можливість їх перетворювати. Ця свобода насамперед постає як незалежність по відношенню до минулого. Функція пам'яті полягає в збереженні результатів минулого досвіду, функція уяви - в їхньому перетворенні. Пам'ять об'єднує ряд репродуктивних психічних процесів, а уява (разом із мисленням та інтуїцією) належить до продуктивних. Уява є образним психічним процесом, який передбачає відхід від минулого досвіду, перетворення даного і породження на цій основі нових образів, які є продуктами творчої діяльності людини та прообразами для неї.

Будь-яка уява породжує щось нове, змінює те, що дано у сприйманні. Ця зміна, перетворення, відхилення від даного може виразитися, по-перше, у тому, що людина створює собі картину того, чого в дійсності вона ніколи не бачила, по-друге, у створенні картини того, чого взагалі ще не було, але має бути здійснене (проект на майбутнє), нарешті, у побудові фантастичної картини, котра ніби зовсім неузгоджена з дійсністю. Але й у цьому випадку вона враховує її суттєві сторони та найбільш значущі риси. Тобто відхід уяви від дійсності не є втечею від неї; цей відхід є необхідним, щоб глибше проникнути в дійсність. Отож, можна погодитись, що уява разом із відчуттям, сприйманням, пам'яттю, інтуїцією та мисленням належить до пізнавальних процесів.

Досить довго - до середини XX ст. - науковці не могли наблизитись до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію - і це було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація якраз виступає психологічним механізмом пам'яті та уявлення. Якщо уявляти уяву як процес, побудований на асоціативному зв'язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів - згідно з законами схожості, суміжності та контрасту. Тоді усе нове у нашій уяві може бути пояснене як рокіровка старого; але залишаться незбагненними ані стани творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.

Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Психологічним механізмом уяви є бісоціація. Бісоціація (як принцип творчий) має ту ж глибинну відмінність від асоціації (як принципу нетворчого), що й уява - від пам'яті. Асоціація - це царина звички, рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв'язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній «асоціативній матриці». Бісоціацією стає момент раптової зустрічі ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Відбувається переструктурування досвіду.

Бісоціативний акт лежить в основі не тільки уяви, але й гумору, де також дуже важливим є момент раптової, неочікуваної демонстрації добре знайомої ситуації в новому світлі. Факт «старіння» реприз та анекдотів свідчить про те, що саме миттєва (бісоціативна) зустріч ідей та образів, які раніше ніколи не траплялися разом, призводить до почуття смішного. Потім, коли зв'язок цих ідей стає звичним (тобто утворюється єдина асоціативна матриця) повторення колись кумедної ситуації стає нудним. Те, що можна сказати про повторення смішного, слід поширити і на всяке дублювання оригінального взагалі.

Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є тимчасове усунення свідомого контролю. Особливості підсвідомої роботи, відображені у сновидіннях, полегшують бісоціативний зв'язок. Бісоціації, за А. Кестлером, сприяє саме підсвідома робота психіки, - а не свідома (повністю освітлена і доступна контролю, програмована завчасно, дисциплінована і стереотипна), чи несвідома (повністю позбавлена свідомого контролю, автоматична, така, що відбувається на рівні навичок). Місце бісоціації - саме між свідомим і несвідомим, там, де немає ані стереотипного руху думки, ані стереотипних автоматизованих навичок. Тільки у цьому динамічному стані психіки, вільному від стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.

Функції уяви.

1. Представляти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, вирішуючи завдання. Ця функція пов'язана з мисленням.

2. Регулювання емоційних станів. Таким чином задовольняються багато потреб, у тому числі і фізіологічні. Може зняти напругу або підвищити його при актуалізації потреби.

3. Довільна регуляція пізнавальних процесів і станів людини, зокрема сприйняття, уваги, пам'яті, мови. За допомогою образів, що майстерно викликаються, людина може звертати увагу на потрібні події.

4. Формування внутрішнього плану дій - здібності виконувати їх в думці, маніпулюючи образами.

5. Планування і програмування діяльності - складання таких програм, оцінка їх правильності, процесу реалізації.