Висновки

Отже, підсумовуючи усе сказане, можна зробити висновки, що Іван Павлович Багряний не лише чудовий прозаїк, а й геніальний поет. Він є однією з найяскравіших і найдраматичніших постатей в українському красному письменстві першої половини XX ст.

Письменник пережив дуже тяжке життя. Як говорять дослідники митця, з його біографії можна побудувати декілька життів. Не зважаючи на всі перепетії життя, митець творив геніальні твори. Як зазначає Ігор Качуровський: “У повоєнні часи поширився в нашій мові агрономічний термін різнотрав’я. Цей термін раз-у-раз приходить мені на думку, коли читаю вірші Багряного”. І це дійсно так. Розглядаючи поетичну спадщину цього поета, отримуєш велике здивування різноманітністю тематичної диференціації. У нього ми знаходимо і вірші про природу та красу Батьківщини, і історичні твори, і сатиричні,і, навіть, твори для дітей. Багряний був справжнім майстром пера. Читаючи його вірші, затамовується подих.

Іван Багряний “Горів вогнем відродження народу нашого” [6, С.12], і яскравий відблиск того вогню відчувається і його доробці поезій, що прийшли, повернулися сьгодні до українського читача через десятки років після їх написання.

За спостереженням М.Слабошпицького: “У творах Багряного наявна експресіоністична домінанта. Однак у нього зустрічаються усі стильові прийоми й манери, йому однаково близькі його “рідні” слова “небесно піднесені” й грубі, без яких експресіонізму просто не уявити, - і все це Багряний, у якого уживаються між собою різні літературні школи – в нього можна знайти приклади “клітинок” стилю неокласиків і символістів, імажиністів і футуристів, “чистої води” публіцистику й бурлеск, та навіть буфонаду” [10, С.134].

Доля України боліла Івану Павловичу все його життя. І це надзвичайно відбилося в його поезії, яка жанрово у більшій частині представляє собою громадянську лірику.

Звичайно, світоглядні позиції Багряного-поета мають свою біографічну генеалогію. Доба, в яку жив і творив письменник характеризувалася геноцидом та більшовицьким режимом. Сам автор зазнав сильного гноблення з боку влади, що дуже яскраво простежується в його ліриці. Він вимушений був покинути Україну, але думками він весь час був тут. Багряний мріяв, що настане: “Епоха всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок, після жаскої, макабричної ночі минулого. Епоха шанування людської гідності і людського права – дихати , жити, думати і одверто говорити… Епоха культу матері і дитяти… Епоха торжества людського щирого серця, вільного, незтероризованого, не зганьбленого, не підгорненого ні під чий брудний чобіт…” Органічна національна свідомість стимулювала творчість Івана Багряного, а гаряча бунтівлива натура гостро реагувала на пригнічення української ідеї в різних фрмах її вияву. Поет шукає підтримки як серед інтелігенції, так і серед селян, до яких тягнувся співчутливим серцем і помислом.

Чимало “білих плям” залишилося ще відкрити в життєвій і творчій біографії поета, прозаїка, драматурга, публіциста, громадського і політичного діяча.