Представником України у Виконрадi Указом Президента України призначено а. К. Орла.

Нинішнє обрання України до Виконради засвідчило важливу роль, яку відіграє наша держава у розвитку сучасного міжнародного й міжрегіонального гуманітарного співробітництва, її активну позицію в обстоюванні принципів й ідеалів Організації, а також набутий авторитет в ЮНЕСКО.

Україна також обиралась до Міжнародної координаційної ради програми «Людина i біосфера», Міжурядової ради Загальної програми з інформації, Міжурядового комітету Всесвітнього десятиріччя розвитку культури, Міжурядового комітету із сприяння поверненню культурних цінностей країнам їхнього походження, Комітету по штаб-квартирі.

Нині Україна є членом Виконавчої ради Міжурядової океанографічної комісії, Міжурядового комітету Міжурядової програми з інформатики, Міжурядової ради Міжнародної гідрологічної програми та Міжурядового комітету з авторського права.

Для реалізації деяких з довгострокових програм ЮНЕСКО в Україні створено i діють національні комітети, комісії та міжнародні центри.

Координацію діяльності національних інституцій в рамках Організації, покладено на міжвідомчу Комісію у справах ЮНЕСКО, яку було створено в 1956 р. У листопаді 1995 року Указом Президента України колишню Комісію було перетворено на Національну комісію України у справах ЮНЕСКО.

З 1970 року по 1990 рік видавався бюлетень Комісії. Наприкінці 1996 року поновлено його видання.

З грудня 1962 року в Парижі функціонує Постійне представництво України при ЮНЕСКО.

З моменту виборення незалежності України Постійними представниками України при ЮНЕСКО були: Слiпченко Олександр Сергійович, Кочубей Юрій Миколайович, Зленко Анатолій Максимович.

У вузах та наукових закладах України створено i діють 11 кафедр ЮНЕСКО в галузях лінгвістики, філософії людського спілкування, застосування інформаційних та комунікаційних технологій в освіті, превентивної освіти та соціальної політики, екології техногенних регіонів, крiобiологiї, клітинної i молекулярної нейробiологiї, прав людини i демократії.

У 1967 р. Україна приєдналася до проекту асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Нині в Україні нараховується 37 асоційованих шкіл ЮНЕСКО. З листопада 1990 р. в Україні діє Українська асоціація клубів ЮНЕСКО, яка об’єднує близько 50 таких клубів.

Канали ЮНЕСКО використовуються для популяризації серед світового співтовариства української науки, культури та освіти. Iнформацiйнi видання Організації публікують статті i матеріали про Україну. За фінансового сприяння з боку ЮНЕСКО в Україні було видано ряд книг, альбомів, матеріалів та публікацій. Проведено цілу низку конференцій та досліджень. Важливе значення в цьому плані має внесення ювілеїв видатних діячів та історичних подій українського народу до спеціального календаря ЮНЕСКО та участь Організації та її членів у відзначенні цих ювілеїв. У штаб-квартирі Організації проводяться українські виставки, концерти, кiноперегляди, наукові конференції тощо.

Важливе значення як в плані поширення інформації про Україну, так i поглиблення міжнародного співробітництва та її інтеграції в світову спільноту є внесення iсторико-архiтектурних об’єктів України до Списку всесвітньої спадщини (архітектурний ансамбль «Софія Київська», Києво-Печерська Лавра та історичний центр м. Львів), а також включення українських біосферних заповідників до Міжнародної мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО («Чорноморський» (1982 р.); «Асканія-Нова» (1982 р.); «Карпатський» (1992 р.); «Дунайський» (1998 р.); «Шацький» (2002 р.). Вперше у світі у нашому регіоні за безпосередньої участі України створено транскордонний тристоронній польсько-словацько-український біосферний заповідник «Східні Карпати» (1998 р.) та румунсько-український біосферний резерват «Дельта Дунаю» (1998 р.). У найближчій перспективі очікується на створення польсько-українського біосферного резервату «Західне Полісся».

Участь України в програмній діяльності ЮНЕСКО, крім використання інтелектуального потенціалу Організації та запозичення корисного міжнародного досвіду, дає змогу отримувати певні кошти для проведення в Україні міжнародних заходів по лінії ЮНЕСКО та виконання українськими фахівцями різного роду проектів в сфері її компетенції, а також у формі отримання стипендій, грантів, обладнання, науково-технічної інформації, консультативної допомоги та забезпечення за рахунок Організації участі українських фахівців у міжнародних заходах.

У 1991—1997 рр. здійснювалась Програма «ЮНЕСКО-Чорнобиль», спрямована на залучення, в межах компетенції ЮНЕСКО, міжнародної допомоги з метою мiнiмiзацiї наслідків аварії на ЧАЕС. За цією Програмою в містах Іванків, Бородянка та Славутич створено три центри соціально-психологічної реабiлiтацiї населення потерпілих від катастрофи територій, зокрема дітей та молоді. В рамках зазначеної програми отримано цінне медичне обладнання для діагностики захворювань крові вартістю 475 тис. дол.

21-23 лютого 2001 р. за фінансової підтримки ЮНЕСКО на базі Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка було проведено регіональний семінар «Роль ЗМI у попередженні поширення СНIДу», а також ще три міжнародні конференції, в тому числі на підтримання регіонального діалогу в Європі, підвищення рівня вищої технічної освіти, розширення співробітництва в рамках європейського наукового та технологічного простору.

Генера́льний секрета́р ООН — головна адміністративна посадова особа Організації Об'єднаних Націй.

Генеральний секретар призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Рішенню Ради Безпеки, зазвичай, передують неформальні обговорення і серія рейтингових голосувань. Крім того, будь-який з п'яти постійних членів Ради може при голосуванні скористатися правом вето. Відповідно до загальноприйнятої практики генерального секретаря не обирають з представників країн — постійних членів Ради Безпеки.

Генеральний секретар ООН обирається на п'ять років з можливим переобранням на новий термін. Хоча немає жодних обмежень на кількість п'ятирічних термінів, протягом яких генсек може перебувати на посаді, досі ніхто не займав цей пост більше ніж два рази.

Атлантична хартія - один з основних програмних документів антигітлерівської коаліції. Обговорювалася і була прийнята на Атлантичної конференції "Riviera" британським прем'єром У. Черчиллем і Президентом США Ф.Д.Рузвельтом, на військово-морській базі Ардженті в Ньюфаундленді, про що було заявлено 14 серпня 1941. Пізніше, 24 вересня 1941 р., до хартії приєднався і СРСР.

Атлантична хартія була покликана визначити пристрій світу після перемоги союзників у Другій світовій війні, незважаючи на те, що Сполучені Штати у війну ще не вступили.