Вибори при різних політичних режимах
У сучасному світі вибори широко застосовуються авторитарними і тоталітарними режимами. Головним соціальним призначенням виборів в умовах авторитаризму чи тоталітаризму є зміцнення відповідних типів політичного панування за допомогою маніпулювання свідомістю своїх громадян чи міжнародною суспільною думкою. Хоча в такому випадку вибори й не визначають склад уряду, проте вони, виступаючи витонченішим, порівняно з методами прямого примусу, інструментом стабілізації і збереження влади, виконують у політичній системі важливі функції. При всій подібності соціального призначення виборів, їхні функції в тоталітарній і авторитарній політичній системах значно різняться.
Тоталітарна політична система за ідеологічними прикриттями ховає свій справжній зміст і претендує на вираження народної волі втіленням демократії вищого типу. Вона використовує так звані безальтернативні форми демократії, що створюють видимість усенародної підтримки, але не дають змоги реально впливати на процес ухвалення рішення. Тоталітарні режими використовують неконкурентні вибори, головною особливістю яких є наявність одного кандидата (чи одного виборчого списку), який виставляє правляча група або партія. Такі вибори не ставлять під сумнів існуючий політичний режим і навіть персональний склад тих, хто тримає владу. У тоталітарних політичних системах комуністичного типу вони виконують переважно функції політичної пропаганди, роз´яснення офіційних цілей і цінностей політики, мобілізації мас на досягнення цих цілей і цінностей; зміцнення "морально-політичної єдності" суспільства. Тут так звані вибори проводяться для демонстрації удаваної згуртованості партії і народу, вождів і мас за допомогою одностайної підтримки і загальної участі у виборах, за допомогою формування масових ілюзій участі в політиці, ілюзій демократизму політичного ладу.
В авторитарних державах вибори виступають демократичним фасадом, красивою декорацією, яка прикриває монополію на владу вузької групи осіб чи однієї людини. Тут застосовуються як неконкурентно так і напівконкурентні вибори. Останнім звичайно притаманні такі риси, як допущення до виборів лише бажаних чи принаймні лояльних до влади кандидатів і партій, обмеження компетенції виборних інститутів влади тощо. Усі основні рішення про склад депутатів, про зміст передвиборних програм приймає заздалегідь політичне керівництво країни (хунта, олігархія, монопольна партія). Кандидати здебільшого анонімні, тому що виборці не знають ні їх самих, ні їхніх програм. Вони виступають не як представники виборців, а як представники правлячих партійно-державних структур.
Класичним прикладом функціонування виборчої системи в умовах авторитарної держави є практика, що існувала впродовж десятиліть в СРСР. Усеосяжне планування, соціальний контроль, який не залишає місця для індивідуальної автономії і волі, всесильна й абсолютна влада КПРС пронизувала всі сфери життя суспільства. Оскільки монопартія контролювала насамперед владні структури, то природно, що в СРСР існувала тверда система формування представницьких органів влади всіх рівнів. Схований від очей більшості населення механізм полягав у тому, що, незважаючи на наявність формального права виборчої ініціативи в трудових колективах і формального права вибору, реальне право виборчої ініціативи, а відповідно, і вибору кандидатів було в партійної бюрократії.
Здійснення такої практики було типовим не тільки для політичних режимів країн колишнього "соціалістичного табору", а й для Пакистану, Індонезії, Філіппін і деяких інших країн. Крім того, авторитарний режим, не будучи схильним ділитися реальною владою, може, вдаючись до обіцянок демократичних змін, навмисно скомпрометувати рух за демократичні вибори, виявити демократичну опозицію, щоб згодом розправитися з нею.
Сучасні недемократичні режими звичайно використовують цілий комплекс засобів для фальсифікації результатів виборів і перетворення їх на інструмент маніпулювання, самообману своїх громадян і введення в оману міжнародної суспільної думки.
В авторитарних політичних системах вибори виконують функції зміцнення легітимності існуючого режиму, підвищення його репутації всередині країни й особливо за кордоном, ослаблення політичної напруженості в державі. Такі вибори виявляють опозицію і приручають її чи створюють з ініціативи влади лише формально опозиційні їм партії, стабілізують режим за допомогою інтеграції опозиції й часткового врахування її вимог.
Вибори забезпечують найменш болісний для громадян і всього суспільства мирний перехід до демократії. По самій своїй суті вони виключають політичне насильство. Здійснювані за їх допомогою зміни влади не вимагають пролиття крові, людських жертв, руйнувань і т. ін. Крім того, вибори — найефективніший засіб ліквідації авторитарного режиму і приходу до влади демократичних сил. Однак здійснюється це за умови хитливої рівності сил держави і громадського суспільства. Таке часто трапляється в країнах, де демократичні режими ще не мають глибокого коріння, а демократичні прагнення лідерів держави наштовхуються на протидію антидемократичних сил.
Перехід суспільства від авторитаризму до демократизму пов´язаний з вирішенням політичної дилеми: поступовість переходу колишнього режиму до нового режиму в умовах втрати підтримки населення. Розв´язання цього непростого завдання вимагає оптимізації переходу через низку етапів, через політичні технології, в тому числі і через багаторазово повторюваний виборчий процес. Переваги такого процесу полягають у тому, що конкуруючі сили одержують час, щоб звикнути до атмосфери демократичних виборів, а опозиційні партії і політики одержують можливість знайти власне політичне обличчя, "покуштувати" конкуренції й управлінської роботи на місцевому рівні.
Революційні насильницькі форми боротьби навіть у разі успіху безпосередньо не приводять до виникнення демократичних інститутів, а завершуються лише зміною авторитарної влади.
Політичне насильство, як правило, має свою логіку. Породжуючи численний шар звиклих до використання сили і відвиклих від творчої праці людей, прагнення переможців одержати привілеї як компенсацію за свої жертви і позбавлення, їхня нетерпимість до переможених — усе це може провокувати запеклий опір останніх. Узагалі політичне насильство не сумісне з демократичним ладом, гальмує його утвердження навіть тоді, коли до влади приходять послідовні прихильники демократії. А вибори виключають негативні для демократизації суспільства наслідки зміни влади.
Поступовий перехід до демократії пов´язаний з виборами в органи державної влади різних рівнів: обрання місцевих структур самоврядування; формування політичної арени передвиборної боротьби на місцевому й регіональному рівнях шляхом створення партій і рухів, вибори їхніх керівних
органів; обрання керівників виконавчої влади.