29. Світове господарство: структура, показники відкритості економіки. Форми і механізми інтеграції національної економіки у світове господарство. Інтеграційні процеси України

Світове господарство - сукупність національних економік, взаємозв'я­заних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового госпо­дарства, вона повинна бути відкритою. Антиподом відкритої економіки є закрита економіка – автаркія.

Розрізняють наступні ознаки відкритості економіки:

• частка зовнішнього торговельного обороту у загальному обсязі вироб­ництва;

• частка експорту в загальному обсязі виробництва;

• частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

• експортна квота – відношення валового експорту до ВВП (якщо більше 10% - економіка відкрита);

• імпортна квота – відношення валового імпорту до ВВП – характеризує ступінь залежності країни від імпорту;

• інвестиційна квота – питома вага іноземних інвестицій (прямих та портфельних) до ВВП;

• частка закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

Все більшого значення в світовому господарстві набуває процес гло­балізації економіки.

Глобалізація - категорія, яка відо­бражає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою си­лою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х pp. XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

У світове господарство входить понад 230 національних господарств, які перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

1. Залежно від рівня економічного розвитку (головний критерій - ВВП на одну особу): високорозвинені (понад 10 країн); розвинені (приблизно 25 країн); середньорозвинені; слаборозвинені (приблизно 150 країн, у них ВВП на одну особу в 11-15 разів менше ніж у розвинутих); нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

2. За галузевою структурою: індустріальні; індустріально-аграрні; аграрно-індустріальні; аграрні.

3. За ступенем інтеграції у світове господарство: інтегровані; слабоінтегровані.

У світовому господарстві виникають протиріччя між розвиненими і слаборозвиненими країнами: близько 40% населення світу бідні.

Зв'язки національної економіки зі світовим господарством здійс­нюються через:

• торгівлю - частка національної продукції йде на експорт, а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних това­рів);

• ціни на світовому ринку;

• фінанси - великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнаціональному масштабі;

• міжнародні валютні відносини;

• обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

• переміщення робочої сили.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між кра­їнами, який виходить за межі національного господарства.

Економічна інтеграція - це об'єктивний, усві­домлений і направлений процес зближення, зрощення і взаємодії національних господарських систем, що містить потенціал само­регулювання і саморозвитку, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний по­діл праці.

Наукова думка виділяє два шляхи входження країни до світового гос­подарства (рис.18.1).

Перший шлях – еволюційний з поступовим виді­ленням специфічних природних та штучних економічних ресурсів, яких у даний час потребує суспільство. Цей шлях базується на інстинктах са­мозбереження, еволюційному розвитку потреб людства та науково-тех­нічному прогресі. Сьогодні еволюційним шляхом формуються нові центри економічної інтеграції, до яких входять близькі за культурно-історичними традиціями країни: західноєвропейський (Євросоюз), північноамериканський (зона вільної торгівлі США, Канади, Мексики) та азійсько-тихоокеанський (Азійсько-Тихоокеанська економічна рада, 1989р.) центри розвитку.

Другий шлях - прискорена інтеграція, основним методом реалізації якої є загарбницькі ві­йни або їх загроза з обов'язковою вимогою формування міжнародних та міжтериторіальних об'єднань з примусовим перерозподілом ресурсів. Рушійною силою прискорення інтеграційних процесів став розвиток торгового капіталу.

Інтеграційні об'єднання в світі розрізняються за глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості

Першою, найпростішою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підпи­суються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між уже існуючим угрупованням та окремою країною. Відповід­но до цього країни створюють одна одній режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження наці­ональних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, ніяких міждержавних органів для управління не створюється.

Другою формою інтеграції є зона (асоціація) вільної торгівлі (ЗВТ), що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн-членів.

ЗВТ є торговельним режимом, який не забирає у її країн-членів жодної частки їхнього національного суверенітету, неза­лежності їхньої зовнішньоторговельної політики. ЗВТ не започа­тковує незворотних інтеграційних процесів між країнами.

До позитивних моментів угод про вільну торгівлю слід віднести, насамперед, більш стабільний та передбачуваний характер торгової політики країн-учасниць.

До не­гативних моментів відносять посилення конкуренції на внутрішньому ринку, що не завжди позитивно ві­дбивається на якості і технічному рівні виробів вітчизняної про­мисловості. Виникає навіть за­гроза витіснення іноземними конкурентами вітчизняного вироб­ника з його ж внутрішнього ринку в разі ненадання йому підт­римки з боку держави.

Третім, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз (МС). Це узгоджена від­міна групою країн національних митних тарифів і введення спі­льного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулю­вання торгівлі щодо третіх країн.

Митний союз перетворюється на спільний ринок (СР), коли країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тіль­ки товарів і послуг, а й факторів виробництва - капіталу, робочої сили. Причому свобода пересування робочої сили - це далеко не запровадження безвізового режиму перетину кордону, а впрова­дження умов, за яких кожен громадянин кожної із країн-членів СР має рівні умови щодо найму на роботу в будь-якій країні, постій­ного побуту, соціального захисту тощо. На найвищому рівні інтеграція набирає форми економічного та валютного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного рин­ку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики.

Важливою ланкою у реалізації принципів відкритої економіки є вільні економічні зони, діяльність яких лібералізує та активізує зовнішньоеко­номічну діяльність держави.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) з'явилися наприкінці 50-х - початку 60-х років XX століття і мають широке розповсюдження. На початку 90-х років, за різними оцінками, у світі нараховували понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, роботою забезпе­чено більше 3 мільйонів осіб.

У загальному визначенні ВЕЗ - це територія, що має вигідне географічне розташування, має свій політичний центр, більш пільговий, у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави, режим господарської діяльності.

ВЕЗ - розповсюджений інструмент інвестиційно-інноваційної політики долучення національної економіки до світового господарства.

Друга половина XX століття пов'язана зі створенням та погли­бленням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули довер­шеної форми. Найбільш розвинутим у світі інтеграційним об'єднанням є Європейський Союз, який пройшов усі основні ета­пи інтеграційного процесу, розширив своє членство з 6 до 27 країн.

Активне залучення нашої держави до європейських інтеграційних утворень є стратегічною метою зовнішньої політики.

Україна входить до складу СНД на засадах асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу актив­но працювати в основних органах СНД і разом з тим дистанціюватися від рішень, які за своїм профілем порушують національ­ний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та ор­ганізацій.

Заява про намір сформувати Єдиний економічний прості (ЄЕП) чотирьох держав була прийнята на зустрічі Президента Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації і України в м. Москві 23 лютого 2003 року.

Тому 25 червня 1992 р. президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України, голови урядів Албанії, Греції та РФ в Стамбулі прийняли Босфорську заяву і підписали Декларацію про заснування Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), де передбачено створити сприятливі умови для співробітництва в торгівлі, промисловості, транспорті, зв'язку, науці, техніці, енергетиці, сільському госпо­дарстві, туризмі, екології. ЧЕС передбачає обмін економічною інформацією, створення умов для контактів ділових людей, ви­значення галузевих проектів тощо.