2. Поняття особистости та її типологія

Проблема особистості в соціальній філософії описується категоріями «індивід», «особистість», «індивідуальність». 3 приводу їx співвідношення існують різні точки зору, ведуться дискусії.

Поняттям «індивід» позначають, як правило, конкретну людину, своєрідний соціальний атом, сукупність яких становить групу, верству, колектив, суспільство в цілому. Деякі вчені пов'язують з цим поняттям природне (біологічне) в людині. На їx думку, в індивіді концентруються передусім біологічні властивості, а соціальні описуються поняттям особистості Такий підхід нам здається не зовсім коректним. Він «розриває» природу людини на дві складові й абсолютизує їхнє відносно самостійне існування, тимчасом як вони співіснують в органічній єдності на piвнi як людства, так i конкретної людини.

Індивід означає окремість існування людського. Він поєднує в co6i природне, біологічне, психологічне i соціальне, тобто відтворює в одній особі усі людські якості. Як соціальний атом, індивід з'явився в icтopiї не випадково i не відразу. Тривалий час (протягом майже усього родоплемінного устрою) існувала своєрідна цілісність суспільства, злиття одиничного з цілим. Ніхто не мислив i не почував себе окремим. Спільні уклад життя, виробництво, споживання, побут, традиції підкоряли кожно­го члена суспільства родовій цілісності. Поділ праці й обмін внесли туди пepші елементи нерiвноcтi, приватна власність остаточно розколола цілісність суспільства. На руїнах родоплемінного устрою водночас з виникненням класів формувалося й усвідомлення окремою людиною своєї відмінності від інших, передусім як суб’єкта (чи об’єкта) приватної власності. Індивід відчув себе окремим (i був у змозі забезпечити особисте існування) як власник, господар власного майна, знарядь праці, суб’єкт ciм'ї та більш широких спільностей.

Кожен індивід існує окремо i водночас разом з іншими, із своїм власним життям i спільними потребами, інтересами, цілями, справами. Його єдність з суспільством коливається в широкому діапазоні: від повного злиття (наприклад, буржуа XVIIIст . повністю ототожнював себе з yciмa проявами громадянського суспільства) - до абсолютного відчуження (пролетарі цього ж періоду відчували себе знедоленими, ізгоями). У цій єдності індивід, з одного боку, розвивав i зміцнював свою особливість - ця складова цілісної природи індивіда як окремої людини позначається поняттям індивідуальності, з другого - вбирав i уособлював у собі, вicy прояви людського, вcі характерні ознаки, притаманні людині як представникові роду людського. Цей бік справи також знайшов своє понятійне відбиття в категорії «особистість».

У суперечливій суспільній єдності індивід водночас постає i як індивідуальнicть, i як особистість. Цивілізоване суспільство зацікавлене в розвитку в індивиді й того, й іншого в ix гармонічному поєднанні; антагоністичне суспільство, навпаки, зумовлює розвиток у людині лише певного набору якостей, принижує як індивідуальність, так i особистість, Звичайно, волелюбна натура людини чи­нить опір такому приниженню. Це виливається в дійовий протест, що приво­дить до ствердження незаперечної індивідуальності, особистості або до повної деградації у зазначених якостей, до рабського (тваринного) існування.

Розмаїття індивідуально-особистісного в людині відбивається в так званій типології особистості. Bci люди водночас унікальні й неповторні i разом з тим мають загальнолюдські характеристики. Piзні природні задатки, свідомість, Діяльність, ставлення до життя, світогляд, потреби, цілі кожної людини врахувати неможливо. Одна людина висока, інша - низька; одна - кучерява, інша - лиса. Одна - темперамент­на, інша-флегматична. Bci ці ознаки характерні для кожної людини, i не можна ними нехтувати. Разом з тим у багатьох людей (соціальних груп) є багато соціально-спільного, тобто такого, що має суттєве значення для суспільства. Саме воно й постає як основа типізації особистості, розгляд якої дає змогу проникнути ще в один канал дивовижної єдності суспільства.

Одна з перших типізації особистості була здійснена на основі тотожності характеру, темпераменту людей. ЇЇ витоки - в творах з медицини, що належать Гіппократу. Пізніше ці ж ідеї розвивав німецький філософ І.Кант, поділяв i науково обґрунтовував I. Павлов. У наш час типізацію особистості на ochobi особливостей психічної діяльності людей (темпу, швидкості, ритму, інтенсивності психічних процесів) обстоював відомий психолог Б.Теплов. Згідно 13 зазначеними параметрами психіки прийнято відрізняти чотири головні типи особистості: сангвінічний - висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки, емоційна вразливість i виразність, лабільність тощо;холеричний - надзвичайно висока нервово-психічна активність i енергійність дій, piзкicть i стрімкість pyxiв, висока імпульсивність, яскравий вираз емоційних переживань, певна неврівноваженість, нестриманість, запальність; меланхолічний-стриманість та приглушеність моторики, значна емоційна peaктивність, глибина та стійкість почуттів при слабкому зовнішньому ix виразі; флегматичний низький рівень активності поведінки й стриманість, повільність дій, спокійність міміки, мови, постійність та глибина почуттів i настрою.

На сучасному piвнi розвитку науки, особливо психологи, неможливо провес­ти більш-менш визначені межі основних типів нервової системи. Тому більш поширеною є типізація особистості за цими ж ознаками на інтровертів (звернених на себе) та екстравертів (звернених на зовнішній світ).

Досить цікаву типізацію особистостей запропонував у 70-х роках психолог Б.Додонов. Взявши за основу типізації головний вид дiяльнocтi людини, від якої вона отримує максимальне задоволення, вчений виділив такі типи особистості: альтруїсти (одержують задоволення від допомоги іншим); практичний тип (мак­симум задоволення від продуктивно-корисної праці); гностичний тип (задоволення в пізнані, науці, спостереженні). Приблизно таку саму типізацію особис­тості пропонує психолог Е. Шаров. Досліджуючи особливості життя та навчання студентів, Він виділив такі типи особистості. гедоніст - головний принцип життя - отримати задоволення; діловий тип; інтелектуал.

Соціальна філософія враховує зазначені типізації особистості, проте не зупиняється на жодній з них чи їх сукупності. Вона формує свій власний підхід, що ґрунтується на таких критеріальних засадах, як ставлення людини до власності та влади, місце та роль людини в системі соціальних, передусім матеріальних відносин, діяльна участь у громадському житті суспільства тощо. За цими критеріями особистість постає як представник цієї чи іншої соціальної спільності й, насамперед, як повноважний представник суспільного класу, націй, народності. Раб, рабовласник, феодал, буржуа, селянин, пролетарії - це своєрідні соціальні типи особистості. Вони уособлюють bci характерні ознаки класу, поділяють його історичну долю, живуть i виражають його потреби, страждання, надії. індивід з молоком матері засвоює національну самосвідомість, психологію, характер. Все це реалізується в соціальних діях, що є яскравим свідченням величі або падіння особистості за тих чи інших соціально - історичних умов.

Звичайно, навіть у межах класу особистості не досягають повної тотожності. Вони відрізняються за рівнем свідомості, характером та спрямованістю діяльності, н соціально-значущими здобутками чи втратами. Об’єктивна належність особистocті до того чи іншого типу зв'язку може бути порушена суб’єктивно. Високий рівень свідомості чи спрямованість діяльності може зумовити перехід особистості з одного соціального типу до іншого. Людина - це не пасивний продукт обставин, а суб’єкт своєї життєдіяльності. Вона народжується й живе в історично сформованому середовищі, за умов історичної необхідності (вітчизну та батьків, як кажуть, не вибирають), але людина тому i e людиною, що сама визначає своє ставлення до того, що її оточує; природи, держави, власності, моралі, культури, зрештою до самої себе. Саме людина сприймає остаточне рішення щодо своїх дій та поведінки, які залежать як від об’єктивних обставин її існування, так i від рівня її свідомості, почуттів та волі. Рішення може бути вірним, невірним або суперечливим. Для особистості також мають різний ступінь адекватності щодо об’єктивного плину історичної необхідності. Це позначається на суспільному визнанні особистості. І хоч безпомилкове суспільне визнання має суперечливий, історично зумовлений характер, соціальна філософія поділяє особистості різного соціального типу, психологічного скла­ду, характеру, темпераменту тощо на три відносно самостійних категорій: рядову, історичну, видатну особистість.