6///Основи теорії та практики традиційного й сучасного менеджменту
Вивчення й аналіз фахової літератури дає змогу сформулювати положення, що складають основу теорії і практики класичного менеджменту. Менеджмент є управління бізнесом, а бізнес є унікальною і винятковою справою відносно розвинутого суспільства.
Соціальні обов'язки менеджменту, тобто справи, які не може бути включено в рамки економічних розрахунків, є скоріше перешкодами й обмеженнями для менеджменту, ніж його метою і завданнями. Вони мають виконуватися за межами підприємства і за межами нормального робочого дня менеджера.
Основне завдання менеджменту — мобілізація сил організації для розв'язання відомих і визначених завдань. Критеріями його були ефективність того, що вже робиться, й адаптація до зовнішніх змін. Підприємництво і нововведення, крім систематичного дослідження, перебували поза сферою менеджменту. Сприятливим чинником у виникненні наукового управління була наявність великих і складних виробничих та торговельних організацій, у яких традиційні системи управління стали непридатними для використання. Це був період високої технологічної і підприємницької спадкоємності, період, що вимагав скоріше адаптації, ніж нововведень, і спроможності робити краще, ніж сміливості робити інакше.
Основна увага менеджменту приділялася робітнику фізичної праці — кваліфікованому або малокваліфікованому, який розглядався і як один із ресурсів, і як один з головних елементів витрат.
Менеджмент розглядався незалежно від культурних цінностей і особистих поглядів, подібно до елементарних операцій арифметики, законів фізики або інженерних розрахунків.
Менеджмент — результат, наслідок економічного прогресу. Він виник, коли бізнес переріс господаря, який робив усе сам, насамперед на підприємствах, які з самого початку були великими. У ті ж сфери економіки, де переважали невеликі підприємства, менеджмент прийшов пізніше. Деякі з них дотепер управляються за принципом: господар робить усе сам, маючи, в кращому разі, лише помічників.
Звичайно, сформульовані положення узагальнені, але вони відображають традиційний підхід до менеджменту.
Те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, називають тихою управлінською революцією. її початок збігся зі вступом розвинутого суспільства в інформаційну стадію. На зміну класичному напряму в менеджменті приходить новий — індивідуально-інформаційний. Сутність нової філософії управління визначається такими факторами: ставка робиться на самореалізуючу людину (на відміну від економічної та соціальної); підприємство розглядається як живий організм, у якому люди об'єднані спільними цінностями, як клан; підприємство має весь час оновлюватися в постійному прагненні пристосуватися до зовнішніх чинників, головним із яких є споживач.
Нова філософія управління заснована на системно-ситуаційному підході. Головні передумови успіху лежать не всередині, а поза фірмою. Успіх залежить від того, наскільки вдало фірма пристосовується до зовнішнього середовища. Ситуаційний підхід є відповіддю на вплив зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до виявлення нових проблем і вироблення нових рішень.
Втіленням нового підходу стало стратегічне управління, що передбачає доповнення планування потенціалу фірми розробкою її стратегії на основі прогнозів майбутнього стану середовища. Зміна ситуації вимагає зміни стратегії.
Нова концепція управління диктує нові цінності персоналу, нову управлінську культуру (прагнення до радикальних змін, готовність до ризику, орієнтацію на освоєння нових можливостей та ін.).
В умовах активно мінливого ділового світу традиційний механізм наукового менеджменту виявляється все менш корисним і навіть непродуктивним. Якщо менеджерів турбує нестабільність ділового середовища, то вчені займаються безпосередньо аналізом природи і динаміки непередбачених, нестабільних і нестійких систем. Іншими словами, якщо традиційна наука зосереджувала свою увагу на аналізі, пророкуванні й управлінні, то нова наука переносить акценти на хаос і складність.