3. Даосизм. Пол. Вчення Лао-Цзи
У IV — III ст. до н. е. в Китаї поряд з конфуціанством виступає даосизм — один з важливіших напрямків розвитку філософської думки. Даосизм зосереджує основну увагу на поняттях: природа, космос, людина і розкритті їх суті. Та джерела знань осягаються не раціонально (так робилося конфуціанством), а за допомогою прямого чуттєвого пізнання природи. Світ постійно змінюється і розвивається, живе і діє спонтанно, без будь-яких надприродних причин і обставин. Основоположником даосизму вважається відомий китайський філософ, сучасник Конфуція, Лао-цзи. Основний твір Лао-цзи — «Дао-де цзин», що став основою дальшого розвитку даосизму. Дао — фундаментальне поняття системи, за допомогою якого дається відповідь на питання про походження життя і людини; спосіб існування життя всього існуючого. Дао — це безіменне, безтілесне поняття, джерело усіх речей, що саме не має джерел і не буває самостійною субстанцією. Дао — існує завжди, всюди, але для нього характерна бездіяльність. Але що ж тоді є джерелом руху, розвитку світу? За вченням даосизму, усе в світі перебуває в русі та постійно змінюється завдяки вже відомим принципам інь та янь, що перебувають у діалектичній єдності. Протилежну конфуціанству позицію займала школа Да-цзя. її представники заперечували існування надприродного світу і святенність неба, твердили, що в природі все відбувається без втручання потойбічних сил. Теоретик школи Сюнь-цзи доводив, що доля людей залежить не від неба, а від них самих, від пізнання природи і використання її законів. У галузі теорії пізнання Сюнь-цзи відстоював і пропагував принцип сенсуалізму, відводячи велику роль у пізнанні істини мисленню, логіці. Сюнь-цзи виступав проти незаслужених привілеїв і вимагав, щоб мірилом суспільної значимості людини стали не рід і не багатство, а особиста гідність, почуття обов'язку, освіченість. Значно менший вплив, порівняно з попередніми, мала школа Мін-цзя, що своєрідно переробляла даоське вчення, абсолютизувала момент відносності в процесі пізнання. Філософія Стародавнього Китаю знайшла свій дальший розвиток і досягла свого завершення у вченні видатного філософа і просвітителя Ван-Чуна. Основний твір Ван-Чуна, «Критичні міркування», присвячений критиці тодішнього суспільного ладу, існуючої соціальної системи. Ван-Чун відкидає вчення конфуціанства про святенність неба, розглядаючи небо як природну частину безмежного Всесвіту. Для Ван-Чуна характерна віра в силу людського розуму, в його пізнавальні здібності. В теорії пізнання віддавав належне мисленню. У більшості філософських шкіл Стародавнього Китаю переважала практична філософія, яка тісно зв'язана з проблемами життєвої мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоча ця філософія і малосистемна і в ній проявився слабкий зв'язок навіть з тими галузями знань, які існували в Китаї, та за формою і методами постановки проблем філософія Китаю є широкомасштабним явищем, ціннісні значимою і гуманістичною.
Лао-Цзи
(Народився близько 604 р. до н.е. — дата смерті невідома)
Потрібно зробити своє серце гранично безпристрасним, твердо зберігати спокій, і тоді всі речі будуть змінюватись самі собою, а нам за лишиться тільки споглядати їх повернення»
Життєвий шлях кожного Великого філософа овіяний легендами, переказами, домислами. І це зрозуміло. Неординарна особистість в оцінках послідовників, прибічників і супротивників із часом постає надто суперечливою. Часто навіть буває важко відрізнити, де закінчується реальність і розпочинаються чутки, яким і вимальовується він через перекази тих, хто мав до нього пряму чи опосередковану дотичність.
Саме такою в історії є постать одного із найдавніших китайських філософів другої половини VI — першої половини V століття до нашої ери, засновника філософської школи даосизму, сучасника Конфуція — Лao-Цзи. Розповідають, що великий Лао-Цзи був зразком мудрості й інтелектуальної досконалості. Він розважливо і спокійно дарував співбесідникам свої думки й міркування про людину і світ, загальні корені влаштування Всесвіту й моральні засади людського життя, політику та душевну свободу. При цьому філософ не намагався згуртувати своїх слухачів у школу. Не прагнув до переконливості. Він просто розмірковував. Його судження мають суперечливий характер. І все ж вони залишали в душі людини помітний слід, понад те — переростали в світогляд і віру, які охоплювали мільйони прибічників як у ті часи, так і в наші дні.
Щоправда, своєрідна релігія — даосизм, — побудована на світоглядних засадах вчення Лao-Цзи про «дао», мас гак мало спільного з відстороненими від дійсності, абстрактними судженнями філософа, що встановити їх взаємо- спорідненість можливо лише з великими труднощами.
В історії збереглися свідчення про зустріч літнього Лао-Цзи з початківцем давньої філософської традиції Конфуцісм. Лао-Цзи був старшим за Конфуція на 55 років. Розмова двох Великих інтерпретується з повагою до обох філософів, хоч, і це зрозуміло, Лао-Цзи в ній зображується більш потужним і виваженим, Конфуцій — таким, що лише наближається до досконалої мудрості й не полишив ще земних турбот, переживань, радощів. «Я чув, — сказав ніби то Лао-Цзи, — що розумний купець ховає свої скарби так далеко, що (його комори — В.А.) зовні здаються зовсім порожніми і що благородний муж, відрізняючись досконалими чеснотами, має простуватий вигляд. Залиш свою пихатість і безпідставне мрійництво, свою зовнішню величність і неймовірні плани: усе це для тебе абсолютно не потрібне...». Розповідають далі, що після цих слів Конфуцій звернувся до своїх учнів із такими словами: «Про птахів я знаю, що вони літають, про риб — що вони плавають, про четвероногих — що вони бігають. Тих, хто бігає, можна спіймати в сільці, тих, хто плаває — спіймати вудкою, тих, хто літає, можна підстрелити. Стосовно ж дракона, то я не в змозі зрозуміти, як він, подорожуючи на вітрах і в хмарах, піднімається до неба. Сьогодні я бачив Лао-Цзи, і він подібен дракону!».
Фінальний путь життєвого шляху Лао-Цзи також овіяний легендами. Розповідають, що на заході своїх днів він просто зник десь у районі східних кордонів держави. Один із начальників прикордонних військ, захоплений мудрістю філософа, попросив його викласти думки про дао і людські чесноти. Виконавши це прохання, мудрець перейшов кордон для того, щоб скласти свою престарілу голову на чужині.
Ідеї, погляди, судження Лао-Цзи викладені в книзі «Дао де цзин». Ця книга належить до когорти найменш зрозумілих книг світу. У 81-й її главах, як правило, коротких і лаконічних, викладені думки про принцип, що лежить в основі усього сущого, про мораль, політику, державу, пізнання, щастя й нещастя людини. Як свідчать дослідники філософської думки Древнього Китаю, вона складена послідовниками Лао-Цзи. Книга з'явилась у IV—III ст. до н.е., тобто через декілька століть після смерті філософа. Можливо, саме тому цілий ряд її положень є важкими для розуміння й не піддаються однозначній інтерпретації.
Центральним змістовним контекстом філософії Лао-Цзи є вчення про «дао» як першооснову, джерело всього сущого, принцип організації природи й людського суспільства.
Згідно із цим вченням, у природі й суспільстві немає нічого сталого, усе знаходиться в русі, взаємозіткненні, переходить у свою протилежність. Певну впорядкованість у ці процеси вносить дао. Порушення вимог цього закону веде до соціальних зіткнень, війн, катастроф. Отже, люди повинні навчитися слідувати закону дао, упорядковувати своє життя, знайти спокій і задоволення в спокої. Активне й діяльне втручання в природу та соціальні стосунки Лао-Цзи розцінює як джерело суспільного зла. Усе повинно відбуватись природним чином, повчав філософ. Тому найкраще, що може зробити людина, - це повернутися у той первісний, гармонійний природі стан життя, де немає війн, пригноблення людини людиною, де кожна людина знаходить задоволення в простому природному житті.
Уважно проаналізувавши філософію даосизму (таку назву отримало вчення Лао-Цзи про «дао»), Г. Гегель знайшов її примітивною. Дозволимо собі не погодитися з великим філософом.
Учення про «дао», як організаційний принцип усього сущого, в узагальненій формі проводило думку про єдність природного й людського світів, про (можливі) загальні закономірності їх співіснування, про вплив цих закономірностей на людську долю, про спосіб організації життєдіяльності людини в цих умовах. У тій чи іншій формі ідея загального джерела всього сущого притаманна практично кожній філософській системі. Власне, це і є одним із найфундаментальніших філософських питань. І те, що його поставив саме Лао-Цзи, піднімає цього філософа над обставинами часу, перебігом епох, власними світоглядними суперечностями.