- •Тема 1. Організація та управління зед
- •1. Суть, види та принципи зед.
- •2. Правові режими зед.
- •3. Необхідність та завдання управління зед.
- •4. Функції управління зед.
- •5. Рівні управління зед.
- •Державний рівень управління зед
- •Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •Глобальний рівень управління зед. Світова організація торгівлі.
- •Раунди гатт та основні питання переговорного процесу
- •6. Форми управління зед Політика протекціонізму та вільної торгівлі
- •Класифікаційні ознаки протекціонізму
6. Форми управління зед Політика протекціонізму та вільної торгівлі
Політика вільної торгівлі – це форма державної політики, яка проявляється у відміні обмежень в сфері ЗЕД, зниження ставок експортного/імпортного мита, безперешкодній міграції капіталу і робочої сили.
Основою політики вільної торгівлі є свобода переміщення товарів, капіталу, робочої сили через митні кордони країни. Ідеї цього напрямку утвердилися в економічній думці за А. Сміта в період видання його книги “Дослідження про природу та причини багатства народів”.А. Сміт таким чином подає основні положення Навігаційних актів:
усім суднам, на яких власники, капітан і ¾ екіпажу не були британськими підданими, заборонялося торгувати із британськими поселеннями і колоніями або здійснювати каботажну торгівлю;
найбільші за обсягом предмети можна доставляти у разі дотримання основних вимог або ж на суднах країни, де вироблені товари, причому власники, капітан і ¾ екіпажу є підданими цієї країни. Проте навіть за цих умов товар оподатковувався подвійним митом;
заборонялося ввозити певні товари навіть на британських суднах, за винятком країни, де вони були вироблені;
солена риба, плавники китів, китовий вус, жир, добуті та заготовлені не на британських суднах, при ввезенні у Великобританію оподатковувалися подвійним митом
На практиці більшість із держав, які дотримуються принципів вільної торгівлі, при проведенні власної економічної політики використовують різного роду обмеження.
Протекціонізм – це політика держави, що спрямована на захист та стимулювання розвитку вітчизняної економіки .
Політику протекціонізму вперше реалізувала Англія в ХVІІ ст. щодо імпорту товарів з Голландії, яка на той період досягла економічного розквіту саме завдяки торгівлі та була місцем зосередження товарних поставок у Європі. Таких заходів було вжито згідно із Навігаційними актами, які забороняли ввезення в Англію товарів іноземними суднами, що згодом дало їй змогу отримати першість у морській торгівлі, проте не заборонявся вивіз товарів. Промислово розвинувшись у ХVII–ХVIIІ ст., Англія зробила певні кроки в напрямку реалізації принципів вільної торгівлі. Так, у середині ХІХ ст. вона відмовилася від протекціонізму в сільському господарстві, наприклад, у 1846 р. скасовано мито на імпорт зерна (що наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. мало негативні наслідки через нерозвиненість галузі та значну зовнішню конкуренцію); відмінено протекціоністські тарифи та Навігаційні акти. Проте в 90-х рр. ХІХ ст. Англія змушена була будувати зовнішню політику із використанням протекціоністських інструментів, де митні доходи становили майже п’яту частину державних. Аналогічна ситуація спостерігалася і в інших країнах, наприклад, наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. митні платежі у США формували майже половину її доходів.
Протекціоністський характер мала митна політика Росії, наприклад, в період перебування на посадах міністра фінансів М. Бунге і І. Вишнеградського. Митна політика, реалізована М. Бунге, була продовженням втілення на практиці вже розпочатих урядом протекційних заходів, наприклад, введення 10% надбавки на всі товари, що ввозилися (1881 р.), збільшення ставок мита на цемент (1881 р.), підвищення ставок на сільськогосподарські машини і метал (1885 р.). Згодом підвищення зазнали ставки ввізного мита на такі товари: чавун, залізо, сталь та вироби із цих металів (1887 р.), тютюн (1887 р.), хміль та хмельовий екстракт (1887 р.), плитковий чай (1887 р.), вагони (1889 р.), шерсть (1889 р.), цукор (1890 р.).