З поетики

УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

8.2. Поетика часу

та простору

Коли жанрова структура фольклору виявилася непридатною як основа відтворення його художньої системи, постає питання, чи не підійдуть для цього явища художнього часу та простору. Справді, хоч певні особливості втілення часу та простору притаманні всім фольклорним жанрам, але їхню всюдисутність у фольклорі можна розглядати і як наджанрову, оскільки існують об'єктивні особливості, наприклад, художнього часу оповіді, пісні, драматичного дійства, незалежні від тих жанрових форм (типів художньої форми), в які оповідь, пісня, драматичне дійство виливаються. З іншого боку, кожний твір має свою конкретну реалізацію художніх часу та простору, а можливі, як побачимо, і певні єдності часу та простору (хронотопи) на рівні міжжанровому або загальнофольклорному. Таким чином, час і простір національного фольклору виявляють певну ієрархічність – а це вже є однією з ознак формування системи.

На думку Д. С. Лихачова, піонера вивчення художнього часу в слов'янському фольклорі (на російському матеріалі), у літературі художній час є "явище самої художньої тканини літературного твору, що підкоряє своїм художнім завданням і граматичний час, і філософське його розуміння письменником". Словесний твір розгортується в часі. "Час потрібний для його сприйняття і написання. < ... > Проте час і зображається. Він об'єкт зображення. Автор може зобразити короткий або довгий проміжок часу, може примусити час плинути повільно чи швидко, може зобразити його таким, що плине безперервно або перервано, послідовно або непослідовно (з поверненням назад, із "забіганнями" наперед і т. п.)"¹⁴.

Важливим для нас є й зауваження Д. С. Лихачова стосовно часу читача або слухача твору: "Річ у тому, що автор завжди певною мірою розраховує, скільки часу відбирає в читача чи слухача його твір. Це істинний "розмір" твору".

Що ж до специфіки художнього часу у фольклорі, то дослідник стверджує: "Художній час основних жанрів фольклорних творів завжди замкнутий. Він замкнутий навіть у імпровізації голосінь. Він починається з початком твору і закінчується в ньому". Це навряд чи справедливо навіть стосовно тих же голосінь, де є, скажімо, звернення до покійника з проханням повернутися. Проте привертають увагу такі спостереження: "Зближення умовного часу зображеного з реальним часом виконання твору веде до того, що час фольклорних творів ніколи не відступає від свого єдиного, односпрямованого руху; оповідь зберігає послідовність подій і не перебивається різкими відступами назад чи забіганнями наперед". Цікавою є й думка про зв'язок художнього часу у фольклорі з тією обставиною, що "виконання його є не лише оповідь про події, але й зображення цих подій (або ігрова участь у них – як у голосіннях і деяких інших жанрах обрядової поезії)"¹⁵.

Отже, у фольклорі феномен художнього часу виникає внаслідок взаємодії особистого (фізіологічного або парцептивного) часу виконавця (або виконавця і слухача) і внутрішнього часу твору. Цей останній є часовою характеристикою подій, змальованих у творі, і характеризується тривалістю, неперервністю або дискретністю, скінченністю або "вічністю", відкритістю або замкненістю. Цей внутрішній час твору, у свою чергу, співвідноситься з "історичним часом" – часом, який зображені події займали (або б мали зайняти) у реальному житті, а з іншого боку – і часом виконання твору.

Колись О. О. Потебня написав: "Лірика – praesens. Вона є поетичним пізнанням, яке, об'єктивуючи почуття, підкоряючи його думці, заспокоює це почуття. Епос – perfectum. Звідси спокійне споглядання, об'єктивність..."¹⁶.

Спираючись на дотепну наукову метафору О. О. Потебні, а також узагальнюючи деякі спостереження над особливостями художнього часу в окремих жанрах українського фольклору, що будуть викладені у другій частині підручника, отримуємо схему, відтворену в табл. 9.

Таблиця 9. Художній час деяких жанрів