Теорія журналістики

• План дій, який встановлює стратегію сприяння ЗМІ у де­мократичному суспільстві, що адресований Комітету Міністрів Ради Європи;

• Положення Четвертої європейської конференції Міністрів щодо політики ЗМІ про порушення журналістських свобод.

Контакти та співробітництво з країнами Центральної та Східної Європи

Програми співробітництва та допомоги країнам Центральної та Східної Європи розробляють особливі положення, які забез­печують вимоги цих країн у галузі ЗМІ, зокрема, надають прав-никам, політикам, професіоналам можливість користуватись до­свідом західноєвропейських країн у створенні й управлінні неза­лежними та плюралістичними ЗМІ. Так, наприклад, програма Ради Європи «Демосфен» надає можливість законотворцям з країн Центральної та Східної Європи користуватись знаннями досвід­чених західноєвропейських експертів з питань політики та зако­нодавства у галузі ЗМІ.

Декларації, рекомендації та резолюції Комітету міністрів Ради Європи у галузі ЗМІ

Резолюція (61) 23 про обмін телевізійними рекламами.

Резолюція (67) 13 про пресу та захист молоді.

Резолюція (70) 19 про освітнє та культурне використання (цілі, мета, призначення) радіо та телебачення в Європі.

Резолюція (74) 26 про право відповіді — позиція індивідуума стосовно преси.

Резолюція (74) 43 про поширеність преси.

Резолюція № R (79) 1 стосовно освітніх програм для дорослих споживачів.

Резолюція № R (80) 1 про спорт та телебачення.

Резолюція № R (81) 19 про доступ до інформації, якою воло­діє державна влада.

Резолюція № R (84) 3 про принципи телевізійної реклами.

Резолюція № R (84) 17 про рівність між жінкою та чоловіком у галузі засобів масової інформації.

Резолюція № R (84) 22 про використання супутникових мож­ливостей для телебачення та радіо.

_ПО

Нормативна база діяльності преси

Резолюція № R (85) 6 про сприяння художній творчості.

Резолюція № R (85) 8 про збереження спадщини європейсь­ких фільмів.

Резолюція № R (86) 2 про принципи, пов'язані із законом про авторські права у галузі супутникового та кабельного телеба­чення.

Резолюція № R (86) 3 про сприяння аудіовізуальній продукції в Європі.

Резолюція № R (86) 9 про авторське право та культурну по­літику.

Резолюція № R (86) 14 про вироблення стратегії протистоян­ня курінню, алкоголю та наркотичній залежності у співробіт­ництві з особами, які формують громадську думку та з засобами масової інформації.

Резолюція № R (87) 7 про поширення фільмів у Європі.

Резолюція № R (88) 1 про звукове та аудіовізуальне приватне копіювання.

Резолюція № R (88) 2 про заходи боротьби з піратством у галузі авторського права та суміжних з ним прав.

Резолюція № R (89) 7 стосовно принципів поширення віде-опрограм, які мають насильницький, брутальний чи порногра­фічний зміст.

Резолюція № R (90) 10 про кіно для дітей та підлітків.

Резолюція № R (90) 11 про принципи щодо питань, пов'яза­них із законом про авторське право у галузі репрографії.

Резолюція № R (91) 5 про право на скорочення огляду голов­них подій у випадку, коли ексклюзивні права на їхню телевізійну трансляцію отримані у транскордонному контексті.

Резолюція № R (91) 14 про правовий захист зашифрованих телевізійних служб.

Резолюція № R (92) 15 щодо навчання, досліджень та стажу­вання у галузі права та інформаційних технологій.

Резолюція № R (92) 19 про відеоігри з расистським змістом.

Резолюція № R (93) 5, яка містить принципи, спрямовані на поширення та трансляцію аудіовізуальних робіт, зроблених у країнах або регіонах з невеликою аудіовізуальною продукцією чи з обмеженим географічним або лінгвістичним охопленням на телевізійному ринку.

Резолюція № R (94) 3 про сприяння освіті та обізнаності в галузі авторського права та суміжних з ним щодо творчості прав.

Декларація про свободу висловлення та інформації, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 29 квітня 1982 р.

₁₁₁

Теорія журналістики

Резолюція (89) 6, яка модифікує Резолюцію (88) 15. Резолюція (92) 3, яка модифікує Резолюцію (88) 15. Резолюція (92) 70, яка встановлює Європейську аудіовізуаль­ну обсерваторію.

Рекомендації та резолюції парламентської асамблеї Ради Європи у галузі засобів масової інформації

Резолюція 428 (1970), яка містить Декларацію про комуніка­ційні засоби масової інформації та захист прав людини.

Рекомендація 528 (1970) про комунікаційні засоби масової інформації та захист прав людини.

Рекомендація 747 (1975) про розповсюдження преси.

Рекомендація 748 (1975) про роль та управління національ­ним теле- та радіомовленням.

Рекомендація 749 (1975) про європейське теле- та радіомов­лення.

Рекомендація 815 (1977) про свободу висловлення та роль письменника у Європі.

Рекомендація 834 (1978) про загрозу свободі преси та телеба­чення.

Рекомендація 862 (1979) про кіно та державу.

Рекомендація 926 (1981) про питання, викликані роботою те­лебачення, зокрема кабельного телебачення та прямою супутни-ковою трансляцією.

Рекомендація 952 (1982) про міжнародні засоби захисту сво­боди висловлення через регулювання комерційної реклами.

Рекомендація 963 (1983) про культурні та освітні засоби змен­шення насильства.

Резолюція 820 (1984) про відносини національних парламен­тів із засобами масової інформації.

Рекомендація 996 (1984) про роботу Ради Європи щодо засо­бів масової інформації.

Рекомендація 1011 (1985) про ситуацію з професійними тан­цями в Європі (ця Рекомендація стосується деяких аспектів ЗМІ).

Резолюція 848 (1985) про приватність звукової та індивідуаль­ної свободи музичного вибору (ця Рекомендація стосується дея­ких аспектів ЗМІ).

Рекомендація 1037 (1986) про захист даних та свободу інфор­мації.

Рекомендація 1043 (1986) про європейську лінгвістичну та лі­тературну спадщину.

₁₁₂

Нормативна база діяльності преси

Рекомендація 1047 (1986) про небезпеку, викликану змаган­нями з боксу (текст цієї Рекомендації висвітлює роль ЗМІ щодо інформування громадськості про потенційний шкідливий ефект боксу зокрема, та про охоплення ЗМІ теми боксу взагалі).

Рекомендація 1059 (1987) про економіку культури.

Рекомендація 1067 (1987) про культурний обсяг теле- та радіо­трансляції у Європі.

Резолюція 887 (1987) про європейське кіно та Рік телебачення.

Рекомендація 1077 (1988) про доступ до транскордонних аудіо­візуальних ЗМІ протягом виборчої кампанії.

Рекомендація 1096 (1989) про Європейську Конвенцію з тран­скордонного телебачення.

Рекомендація 1098 (1989) про Східно-Західне аудіовізуальне співробітництво.

Рекомендація 1110 (1989) про навчання на відстані.

Рекомендація 1111 (1989) про обсяг освіти у Європі.

Резолюція 937 (1990) про телекомунікації: значення для Єв­ропи.

Рекомендація 1122 (1990) відбудову села через інформаційні технології.

Рекомендація 1136 (1990) про європейську політику щодо ал­коголю.

Рекомендація 1138 (1990) про Європейський фонд підтримки для виробництва та поширення творчих кінематографічних та аудіовізуальних робіт («EURIMAGES»).

Резолюція 956 (1991) про передачу технологій країнам Цен­тральної та Східної Європи.

Резолюція 957 (1991) про ситуацію з місцевим радіо у Європі.

Рекомендація 1147 (1991) про парламентську відповідальність за демократичні реформи теле- та радіомовлення.

Резолюція 1003 (1993) про етику журналістики.

Рекомендація 1215 (1993) про етику журналістики.

Рекомендація 1216 (1993) про європейське культурне співро­бітництво.

Рекомендація 1228 (1994) про канали кабельного телебачення та місцеві телевізійні станції: їхня важливість для Європи.

Рекомендація 1239 (1993) про культурну ситуацію у колишній Югославії.

Чг* Тг* Чг*

Виходячи з цих та інших міжнародних документів, Українсь­кий центр економічних та політичних досліджень (УЦЕПД) у

₁₁₃

Теорія журналістика

тттшт^тттшіїмштіжвшттшшттшюш

квітні 1997 р. проаналізував існуючі вітчизняні законодавчі акта які забезпечують право громадян України на свободу слова т вільне одержання інформації.

Законодавчими актами, що регулюють їді правовідносини, Конституція України 1996 p., Закони України «Про інформацію від 2 жовтня 1992 p., «Про друковані засоби масової інформаці (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. із змінами та допов неннями, від 11 листопада 1993 p., «Про радіо і телебачення» щ 21 грудня 1993 p., змінами та доповненнями від 2 червня 1995 р. «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р., «Прс захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994р, «Про інформаційні агентства» від 28 лютого 1995 р., «Про рекла­му» від 3 липня 1996 p., окремі норми Цивільного кодексу Укра­їни, Закону України «Про державну таємницю* від 2 І січня 1994р., укази та розпорядження Президента України, постанови Кабіне­ту Міністрів, ратифіковані Верховною Радою України, міжна­родні пакти у цій галузі.

Уст. 19 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлен­ня, це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свобод, шукати, одержувати і поширювати інфор­мацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 19) дотримується такого ж трактування права на свободу слова. У документі уточнено, що воно може бути здійснене в усній, пи­семній, художній формі вираження або за допомогою друку чи іншими способами.

У Міжнародному пакті наголошується, що користування пе­редбаченим правом накладає особливі обов'язки і відповідаль­ність. Воно може бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними для поважання прав і репутації інших осіб, для охорони держав­ної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності на­селення.

Основні положення, які забезпечують права людини щодо свободи слова, визначені Конституцією України 1996 р., у розді­лі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Відпо­відно до ст. 24 Конституції, громадяни мають рівні конституцій­ні права і свободи, є рівними перед законом. У ст. 22 встановле­но, що «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані», разом з тим Конституцією передбачено, що «при

₁₁₄

^{Нормативна база діяльності преси}

прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та сво­бод». Ці зафіксовані у Конституції норми відповідають усталеній міжнародній практиці та принципам Загальної декларації прав людини та громадянина.

Конституцією України чітко визначено політико-правовий зміст свободи слова. У ст. 34 передбачено, що кожному гаранту­ється право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Політична цензура в Україні обмежена.

Разом з тим, частиною цієї статті встановлені окремі обме­ження щодо здійснення цих прав на підставі окремого закону. Ці обмеження викладені в загальному вигляді і не мають конкрет­ного змісту. А отже, можуть бути використані з метою порушен­ня конституційних прав громадян. Так, свобода слова може бути обмежена в інтересах національної безпеки, територіальної ці­лісності, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав ін­ших людей, запобігання розголошенню одержаної конфіденцій­ної інформації або для підтримання авторитету та неупередже­ності правосуддя.

Зрозуміло, що така невизначеність у законодавстві може приз­вести до того, що публікація у засобах масової інформації (навіть достатньо обгрунтована) щодо корумпованої окремих представ­ників державної влади може розглядатися як загроза національ­ній безпеці або як така, що підриває авторитет правосуддя. Тому існує необхідність прийняти відповідний закон, в якому підстави обмеження свободи слова були б чітко визначені і не підлягали б двозначному тлумаченню, привести Закон України «Про інфор­мацію», інші законодавчі акти у відповідність до Конституції України.

Подальший розвиток законодавчої бази у сфері свободи слова пов'язаний з прийняттям у грудні 1993 р. Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (із змінами та доповненнями, вне­сеними Верховною Радою в червні 1995 p.). Цим Законом регу­люється діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначаються правові, економічні, соціальні, організаційні умо­ви їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних проблем.

У Законі встановлюються основні принципи діяльності телера­діоорганізацій, повноваження державних органів щодо телеба­чення і радіомовлення в Україні.

₁₁₅

Теорія журналістики

На підставі ст. 5 цього Закону в Україні з метою реалізації та дотримання законодавства у цій галузі створена Національна рада з питань телебачення та радіомовлення як позавідомчий держав­ний орган. Склад Національної ради затверджувався Верховною Радою України (з прийняттям Конституції України склад Ради затверджується на паритетних засадах: по 4 особи — Верховною Радою та Президентом України). До основних повноважень Ради належить контроль за додержанням законодавства у цій галузі, видача, тимчасове зупинення та анулювання ліцензій на право використання каналів мовлення та часу мовлення.

Законом встановлюється заборона втручання у творчу діяль­ність телерадіоорганізацій, антимонопольні обмеження, принципи захисту національного телевиробництва, структура Національ­ного телебачення і радіомовлення України.

Розділом II Закону передбачений порядок заснування теле­радіоорганізацій та ліцензування їх діяльності. Заборонено ство­рення телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, частка яких у статутному фонді перевищує ЗО відсотків.

У Законі визначені основні принципи організації телерадіо-мовлення, рекламної діяльності, права та обов'язки телерадіоор­ганізацій та їх творчих працівників, права телеглядачів та радіос­лухачів, порядок спростування недостовірної інформації, органі­зація фінансування та матеріально-технічної бази телерадіоорга­нізацій, встановлюється відповідальність за порушення законо­давства про телебачення і радіомовлення.

У лютому 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон Ук­раїни «Про інформаційні агентства». Цим Законом закріплюються правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва.

Інформаційними агентствами згідно з цим Законом є зареєс­тровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг.

Свобода діяльності інформаційних агентств гарантується, а цензура в Україні заборонена.

Законом визначено статус інформаційних агентств та основні принципи їх діяльності, порядок заснування, державної реєстра­ції та припинення діяльності інформагентств, статус суб'єктів діяльності інформагентств, організація розповсюдження продук­ції зазначеного органу.

Законом встановлюється також відповідальність за порушен­ня законодавства про інформаційні агентства, порядок розпов-

₁₁₆

Нормативна база діяльності преси

сюдження в Україні продукції іноземних інформагентств та діяль­ність інформаційних агентств за кордоном.

Провівши комплексну правову експертизу основних законо­давчих актів з питань свободи слова в Україні, експерти Укра­їнського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) дійшли таких висновків:

8 Україні існує розвинена система правових актів, що регу­ люють відносини у сфері свободи слова. Загалом, основні при­ нципи, норми та положення відповідають загальноприйнятим міжнародно-правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав людини.

Такий висновок експертів Центру підтверджується й опиту­ванням провідних журналістів України. За даними цього опиту­вання, більше 53% респондентів оцінили законодавчу базу як таку, що створює об'єктивні умови для існування незалежних засобів масової інформації.

Разом з тим існування такої системи законодавчих актів ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отри­мання вільної та неупередженої інформації. Це пов'язано, перш за все, з реальним захистом прав журналістів та засобів масової інформації, реальною дією законів та відповідальністю за їх по­рушення, зміцненням незалежної судової влади.

Зауваження та пропоновані зміни до чинного законодавства подані у основних висновках та пропозиціях Українського цент­ру економічних і політичних досліджень.

Свобода слова здійснюється через інститут незалежних ЗМІ, діяльність яких залежить від держави. Але держава не є абстрак­ція, вона втілена в конкретних владних структурах і особах, дії яких саме і формують реальне правове і суспільно-політичне поле, в якому працюють засоби масової інформації.

З цієї точки зору з'ясування реальної ситуації незалежних мас медіа передбачає аналіз дій і висловлювань (текстів) вищих носі­їв влади, які формують інформаційну політику держави.

Прихильність влади до основоположних принципів діяль­ності незалежних ЗМІ — вільному доступу до інформації, об'єк­тивному висвітленню дій влади, суспільній заангажованості — була задекларована на найвищому державному рівні — главою держави.

9 листопада 1995 p., виступаючи на III Всеукраїнському пле­ нумі творчих спілок України, Президент України проголосив: «Ми — за дотримання принципу свободи в діяльності «четвертої влади», інформаційну відкритість, тверду підтримку журналістів

Теорія журналістики

у їх зусиллях до об'єктивного висвітлення мети і мотивів дій дер^ жави, показу життя суспільства таким, яким воно є і повинно бути» (Урядовий кур'єр. — 1995. — 11 лист,).

Але вже найближчі після цієї заяви кроки глави держави за­свідчили, що реальна інформаційна політика не завжди відпові­дає деклараціям.

По двох тижнях після виступу на пленумі, 23 листопада 1995 р_% було підписано розпорядження Президента України «Про коор­динацію роботи прес-служб та інформаційно-аналітичних під­розділів органів державної виконавчої влади» (Урядовий кур'єр. — 1995. — 24 лист.).

Рішення, мета якого «реалізація єдиної державної інформа-ційної політики України, висвітлення в засобах масової інфор­мації рішень і практичних дій органів державної виконавчої вла­ди», запровадило так звану «інформаційну вертикаль».

«Вертикаль» об'єднувала прес-служби та інформаційно-ана­літичні підрозділи усіх органів державної виконавчої влади — Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних органів, об­ласних держадміністрацій Києва та Севастополя - і замикалась на Прес-службі Адміністрації Президента. Остання отримувала право «координувати підготовку матеріалів, що передаються за­собам масової інформації та містять оцінки зовнішньої та внут­рішньої політики держави, які можуть мати важливий суспіль­ний резонанс».

На думку експертів УЦЕПД, Прес-служба Президента Украї­ни як підрозділ допоміжної та консультативної структури не може здійснювати функції управління підрозділами центральних та місцевих органів державної виконавчої влади.

По друге, координація підготовки з Прес-службою Президен­та України матеріалів для засобів масової інформації є обмежен­ням права журналістів на одержання інформації, оскільки Адмі­ністрація Президента отримала довільну можливість дозування інформації — адже визначення, яка саме інформація «має велике політичне та суспільне значення», жодними правовими нормами не регламентується.

Окрім* того, позбавляючи засоби масової інформації суспіль­но значущої інформації, держава тим самим позбавляється під­тримки власних громадян в очах світового співтовариства.

Так, наприклад, інформацію про останній тур українсько-ру­мунських переговорів вітчизняні мас медіа отримали з румунсь­ких газет, які дуже широко висвітлювали хід переговорів (Голос

₁₁₈

Нормативна база діяльності преси

^'країни. — 1997. — 21 січн.). У результаті — позиція Северина Одержала підтримку румунської громадськості, що засвідчили засоби масової інформації, а світове товариство пересвідчилося, Що позиція Румунії — не просто вольове рішення державної вла­ди, а рішення, яке спирається на волю громадян. Воля українсь­ких громадян залишилась для власної влади нецікавою, а для сьіту — невідомою.

Така ж ситуація з українсько-російськими переговорами, зок­рема, про Чорноморський флот. Російські мас медіа щонайшир­ше коментували хід переговорів, посадові особи в докладних ін­терв'ю наводили аргументи на користь Росії, апелюючи до під­тримки росіян — і не знаходять її.

Українські мас медіа після чергового раунду переговорів от­римали коротку репліку Секретаря Ради національної безпеки: «Коли я сьогодні скажу, на які поступки ми пішли, ми ніколи нічого не підпишемо» (Післямова. — 1996. — 27 жовт.).

Приблизно стільки ж інформації мають українські мас-медіа і з приводу так званого «нульового варіанту». І навряд чи мати­муть більше, оскільки Президент пропонує Верховній Раді роз­глядати цю проблему у закритому режимі.

У результаті громадяни України позбавлені достовірної інфор­мації і відповідно — можливості визначитися у ставленні до су­часного стану українсько-російських відносин. Майже половина (46%) опитаних у ході відповідного дослідження не змогли дати ані позитивної, ані негативної оцінки цих відносин (Соціс-Гел-лап, квіт. 1996 p.).

Серед тих, хто оцінив стан українсько-російських стосунків як негативний, лише 6% вказали на необхідність вирішення про­блеми поділу Чорноморського флоту як передумову їх покра­щення. Таким чином, ця проблема практично байдужа абсолют­ній більшості громадян України. А політичне керівництво дер­жави, приховуючи інформацію, відкрито демонструє, що йому байдужа думка власних громадян з цього приводу.

Що ж до світового співтовариства, то навряд чи воно підтри­муватиме позицію України в українсько-російських відносинах, оскільки послідовність і передбачуваність цієї позиції за умови відсутності громадської думки досить сумнівна.

У своїх висловлюваннях програмного характеру Президент поширив сутнісний принцип «інформаційної вертикалі» — дозу­вання інформації, призначеної для оприлюднення, — не лише на прес-служби структур виконавчої влади, а й на весь масив