7. Первісне нагромадження капіталу у Франції

Процес первісного нагромадження капіталу мав місце і у Франції, але форми його були досить своєрідними. На початок 16 ст. Франція майже завершила своє територіальне об’єднання і була єдиною і сильною державою. Абсолютна більшість населення жила у селі. Міста, за деякими виключеннями, були невеликими і їх промисловість носила ремісничий характер.

Розвиток товарно-грошових відносин та домінування грошової ренти призвели до важливих наслідків. Вимоги сеньйора щодо сплати ренти точно в призначений термін, необхідність грошових позик для розширення та поліпшення виробництва, а особливо зростання державних податків, викликали зростання селянської заборгованості. В село поступово проникає лихварський капітал, а разом із ним зростає вплив буржуазії.

Буржуазія та чиновне дворянство (люди мантії), яке вийшло з неї, в великих масштабах скупали права сеньйорів на збирання феодальної ренти, а також селянські борги. Вони ж надавали позики під заставу землі у формі так званої конституйованої ренти, при якій відсотки за позику сплачувалися натурою чи грошима із розрахунку на всю площу господарства боржника. Борги часто сплачувалися декількома поколіннями. Заборгованість дуже часто приводила до змушеного продажу землі.

Буржуазія посилювала свій вплив і другим шляхом. Скуповуючи землю, вона як правило не створювала власних господарств, а здавала землю в оренду селянам на умовах короткострокової оренди. Процес первісного капіталу у Франції на відміну від Англії відбувався без швидкої експропріація землі у селянство. Держава збільшувала податки, щоб компенсувати втрати фінансової і феодальної ренти, яка знецінилася внаслідок “революції цін”.

Представники французької буржуазії з метою закріплення свого спеціального положення купували дворянські титули, посади в урядових фінансових закладах. Купувалося також право на збирання податків. Майже усі непрямі податки віддавалися на відкуп компаніям так званих “фінансистів”, які наживали величезні капітали шляхом жорстокого вимагання. Додатково погіршила положення селянства впроваджена з 16 ст. система внутрішньої позики. Погашення відсотків лягала у формі додаткових податків на плечі селян. Це також значно прискорило процес так званого первісного нагромадження капіталу.

Таким чином, частина французької буржуазії вже у 16 ст. заробила великі капітали на податковій системі дворянської держави. Ця обставина зумовила характерну рису, яка мала для французької буржуазії негативні наслідки і вона стала менш заповзятою у порівнянні з англійською чи голландською. Французи відставали у промисловості та торгівлі від своїх конкурентів, тому що найбільша частина грошового капіталу залишалася у фінансовій невиробничій сфері.

8. Передумови і умови становлення ринкової економіки в країнах Західної Європи. Становлення та розвиток мануфактурного виробництва.

Перші помітні ознаки ринкових відносин у Західній Європі з'явилися вже в Х-ХІV століттях. Слід зазначити, що ступінь розвитку ринкової економіки був неоднаковий для різних країн. На першому етапі економічно більш розвинутими були міста-республіки Північної Італії. Але в XVI столітті вони утратили своє лідируюче положення і вступили в смугу занепаду. Одночасно стала відставати економіка Німеччини і Іспанії, а на перше місце вийшли Голландія, Англія, Франція, де почали відбуватися великі зміни, обумовлені досягненнями технічного прогресу.

Саме в цей період повсюдно стала використовуватися енергія вітру і води, був удосконалений вітряний двигун, що застосовувався на млинах, з'явилася нова конструкція водяного двигуна, що приводився в рух силою падаючої води. Особливо ефективним було застосування водяного колеса в металургії, тому що це сприяло безупинній дії міхів для подачі повітря в плавильну піч, що значно підвищувало температуру при виплавці чавуна. А оскільки чавун був потрібний у великих кількостях (для виробництва гармат, ядер, будівництва кораблів), то ці технічні нововведення дозволили збільшити масштаби металургійного виробництва.

До XV століття в багатьох країнах Європи з'явилися доменні печі, у яких метал виплавлявся при дуже високій температурі з тугоплавких залізних руд. У цей же час були знайдені способи виробництва стали з чавуна, різних сплавів кольорових металів, в основному збережені дотепер. Технічний прогрес у металургії помітно вплинув і на процес металообробки. Були удосконалені молоти, що приводяться в рух силою падаючої води, маса яких досягала 1 т і більше.

Почали впроваджуватися технічні новинки і у видобувній промисловості: водовідливні насоси, вентилятори, різні підйомники, що сприяли розробці родовищ із глибоким заляганням. Замість рудокопних ям з'явилися горизонтальні вироблення-штольні, а подекуди і вертикальні шахти із системою штреків.

Серед видатних досягнень того часу можна відзначити зародження і бурхливий розвиток хімічного виробництва. На основі численних складних експериментів по взаємодії різних хімічних речовин були розроблені рецепти по виробництву кислот, лугів, мила, аміаку, селітри, скипидару, оліфи, олійних фарб, відбулося становлення підприємств з виробництва скла. Великий розвиток одержало промислове виробництво цементу.

До числа значних подій того часу можна віднести створення лінз для окулярів, а також випуск щодо невеликих годинників з механічною пружиною, що на відміну від водяних, сонячних і піскових минулого стали портативними (кишеньковими) і досить точними. У середині XV століття був винайдений новий спосіб друкарства за допомогою рухливого металевого шрифту, налагоджене виробництво папера з бавовни і ганчір'я. У багатьох країнах стали видаватися величезні енциклопедії по різних галузях знань, відбувалася систематизація природних і гуманітарних наук, йшло остаточне формування європейських літературних мов.

Корінні зміни в кораблебудуванні дали можливість споряджати великі каравани судів у заокеанські плавання. На початку XVI століття відбулася дійсна революція у військовій справі, зв'язана із широким застосуванням пороху у вогнепальній зброї.

Але особливе значення в цей період мало розвиток сукнарства. Саме в цій галузі в ХІV-ХV століттях замість примітивних вертикальних ткацьких верстатів стали застосовуватися більш продуктивні горизонтальні. На додаток до цього з'явилася самопрядка з колесом, що здійснювало відразу дві операції — прядіння і намотування готової нитки, що помітно прискорювало і полегшувало обробку пряжі. Були створені сукновальні млини, де сукно виготовлялося за допомогою спеціальних дерев'яних молотів. Більш широке поширення одержало виробництво шовкових тканин.

Усі ці і подібні технічні нововведення не тільки сприяли загальним змінам у технологічних процесах, але і привели до кардинальних змін у соціально-економічних відносинах і методах організації праці, до появи нових класів, що зіграли визначальну роль у формуванні ринкових відносин. Свідченням розкладання феодального ладу і розвитку нових форм господарювання можна вважати появу мануфактур, що аж до кінця XVIII століття залишалися основною виробничою одиницею в багатьох країнах Західної Європи. Відомо, що в ремісничих майстернях у силу недостатнього розвитку технічної бази і спеціалізації праці усі вироби, як правило, створювалися цілком — від заготівельної стадії до готового продукту. Мануфактури ж являли собою такий тип підприємства, де виробництво (хоча воно і було ручним) ґрунтувалося на широкому поділі праці.

Мануфактуру можна класифікувати за деякими різними ознаками. Згідно історичній послідовності можна виділити:

а) розсіяну мануфактуру – підприємець (власник капіталу) забезпечує окремих ремісників, які працюють в домашніх умовах, сировиною, засобами виробництва, скуповує і реалізує готову продукцію.

б) змішана мануфактура – підприємець виділяє деякі окремі операції і концентрує їх здійснення у своїй майстерні (як правило завершаючи цикли). Таким чином поєднується використання централізованої майстерні з працею домашніх робітників.

в) централізована мануфактура – весь технологічний цикл виготовлення продукту відбувається в одній майстерні. Ця форма виявилася економічно найбільш розвинутою.

Перехід до мануфактур був визначений об'єктивним ходом розвитку промисловості. Справа в тім, що дрібне ремісниче виробництво втратило здатність до подальшого удосконалювання, оскільки окремим ремісникам ставало усе сутужніше знаходити кошти на придбання дорогих знарядь праці і сировини. На це їм приходилося брати гроші в борг у купців, лихварів чи великих підприємців. Спочатку ремісники ще зберігали майстерні і продукцію у своїй власності, але все частіше вони повинні були в рахунок боргу віддавати готову продукцію кредитору за договірною ціною, що, як правило, була нижче ринкової. Це приводило до посилення їхньої залежності від купців і лихварів, оскільки виплачувати кредити ставало усе сутужніше. Найчастіше ремісники, прагнучи віддати борг, уступали (частково чи цілком) право власності на свою майстерню кредиторам, тобто раніше вільні дрібні підприємці ставали просто найманими робітниками. Відбувалося формування так званих розсіяних мануфактур. Сільські ремісники, що випускали вовняні і лляні тканини, металеві вироби, взуття, посуд і іншу продукцію, уже не могли залишатися самостійними виробниками і працювали в основному на скупника, якому було вигідно розміщати замовлення на виготовлення яких-небудь напівфабрикатів (наприклад, коліс для карет) у дрібних майстернях. Зборка готової продукції (карет) найчастіше здійснювалася в одній майстерні, де наймані робітники трудилися під керівництвом власника підприємства.

Надалі відбувалося ускладнення процесу виробництва. У XVI столітті найбільший розвиток одержали централізовані мануфактури, засновані на базі колишніх великих майстерень, що належали цеховим майстрам. Тут у найбільшій мері практикувався подетальний поділ праці: працівники трудилися під одним дахом, виконуючи ті чи інші операції, а також зборку готових виробів. Це дозволяло удосконалювати технологію, робочі інструменти, верстати, що зумовило перехід до машинної техніки і промислового перевороту.

Істотні зміни відбувалися і у сільському господарстві, хоча технічний прогрес у цьому секторі економіки йшов набагато повільніше, ніж у промисловості. У XV столітті спостерігалося повсюдне розширення посівних площ. Але можливості екстенсивного розвитку були вже майже вичерпані, тому в західноєвропейських країнах почався пошук нових технологій. Так, у ХV-ХVІ століттях у найбільш розвинутих аграрних регіонах відбувся перехід від трипілля до багатопілля з використанням бобових культур. Більш широко стали застосовуватися органічні добрива, що істотно впливало на врожайність полів.

У багатьох країнах стали збільшувати площі під посіви технічних культур, розвивалося огородництво, садівництво, виноградарство. Повсюдно зростало поголів'я худоби, особливо м’ясо-молочної. Велике значення придбало вівчарство, оскільки почався бурхливий ріст сукнарства. Замість волів на полях як тяглову силу стали використовувати коней. У середині XV століття одержав поширення легкий одноручний плуг.

Матеріальні зміни в аграрному секторі відбувалися на тлі значних змін у методах організації феодального виробництва. На рубежі XIV-XV століть усі великі країни Західної Європи охопила криза доменіального господарства: феодали відмовлялися від панської запашки і переводили селян з панщини на оброк. У цей же період відбувався бурхливий ріст середньовічних міст, що стали втягувати село в орбіту своєї економіки, яка здобувала усе більш ринковий характер.

Як не парадоксальна думка про те, що затвердження абсолютизму в XV-XVI століттях у ведучих країнах Європи підсилило розкладання феодалізму, проте це так. Справа в тім, що абсолютна монархія завжди і скрізь приводила до росту фіскальних зборів з населення, і насамперед із селянства. А це, у свою чергу, вело до економічної диференціації серед селян, руйнуванню великих мас сільських жителів, формуванню вільної робочої сили, без якої неможливе функціонування ринкової економіки. Саме в цей період створювалися умови для появи найманих робітників у мануфактурному виробництві. Вже в XVI столітті колишні феодально залежні селяни стали перетворюватися у вільних людей, що заполонили європейські міста, сприяючи утворенню ринку праці.

Слід зазначити, що посилення абсолютизму сприяло також уніфікації різних інститутів суспільства. Так, саме в цей період у багатьох європейських країнах почали складатися єдині грошові системи, скасовувалися внутрішні митні бар'єри. Повсюдно відбувалася заміна колишнього територіального розподілу держав, що складалися із середньовічних князівств, на більш уніфіковані провінції (області). Під впливом абсолютизму всюди скасовувалася васальна ієрархія, що гальмувала розвиток ринкової економіки. Формування ринкових відносин вимагало величезних коштів, яких у суспільстві явно не вистачало, тому на їхній пошук були кинуті великі сили. Методи були найрізноманітнішими і часом йшли врозріз з юридичними і моральними нормами: колоніальні захоплення, работоргівля, торгові війни, відкрите піратство, викрадення скарбів у колоніях і т.д.

Не можна не відзначити прогресивну роль, що зіграли революції в розвитку ринкової економіки, у ході яких відбулося законодавче закріплення політичного статусу буржуазії, найбільш зацікавленої в перемозі нових економічних відносин.