Тема 2. Психологічні ознаки підприємництва
Ризик
Ризик супроводжує будь-яку сферу людської діяльності. Це пов'язано з великою кількістю умов і чинників, що мають вплив на результативність прийнятих рішень. Історичний досвід показує, що ризик недоотримання намічених результатів особливо став проявлятися в умовах конкуренції, впровадження новітніх технологій, раптових змін у ринковому середовищі тощо. Усе це в змозі кардинально впливати на дії економічного агента, підвищувати ступінь ризику при реалізації підприємницької діяльності.
Вважається, що етимологія слова «ризик» походить від грецького – скеля, стрімчак; звідси ризикувати означає пересуватися між скелями. Оксфордський словник англійської мови зазначає, що слово «ризик» у новому своєму значенні — як схильність до винагороди або готовність зазнати невдачі, в першу чергу на ниві комерції — з'явилося в Італії на самому початку XVII століття, згодом воно «мігрувало» до Франції і в 1661 році зафіксовано в англійській літературі. У словнику Вебстера «ризик» означає небезпеку, можливість збитків або втрати.
Найбільш повно ризик як складова підприємництва в історичному контексті був розглянутий економічною наукою. Так, ще на початку XVIII ст. Р. Кантильйон визначив підприємця як людину, діючу в умовах ризику. Згодом у XIX ст. поняття «ризику» ставилося в залежність від підприємницького доходу, який є платою й винагородою за підприємницьке мистецтво (Й. фон Тютен); від фактору часу (Г фон Мангольдт) - чим більше за часом віддалені один від одного початок виробництва і кінцева реалізація готового продукту, тим більша невизначеність успіху, більший ризик можливих витрат для підприємця і відповідно більш очікувана винагорода. Звідси рольова функція підприємця полягає в тому, щоб приймати рішення в умовах невизначеності. У XX ст. найповніше ризик як функція підприємця отримав пояснення в американського економіста Ф. Найта. Згідно з його поглядами, ризик - це об'єктивна вірогідність того, що та чи інша подія відбудеться, і може бути представлена у вигляді математично формалізованого ймовірнісного розподілу доходів. Чим більша ймовірність або менші при такому розподілі стандартні відхилення від очікуваної середньої величини, тим менший ризик, і навпаки.
Економіко-психологічні дослідження вказують на те, що готовність піти на ризик визначається під впливом результатів реалізації попередніх рішень, прийнятих у тих самих умовах. Помилки, допущені раніше в аналогічній ситуації, диктують вибір обережнішої стратегії' поведінки. Цікавими видаються положення неокласичної теорії ризику, основи якої в першій половині XX століття заклали економісти А. Маршал і А. Пігу, що дало змогу пояснити окремі аспекти підприємницької поведінки. Основні положення неокласичної теорії полягають у наступному: працюючи в умовах невизначеності, коли прибуток є випадковою змінною, при укладенні угоди підприємець керується двома критеріями: розмірами очікуваного прибутку і величиною його можливих відхилень.
Поведінка підприємця, згідно з неокласичною теорією ризику, пояснюється концепцією граничної корисності. Це означає, що за наявності двох варіантів, наприклад, капітальних вкладень, що дають однаковий очікуваний прибуток, підприємець обирає варіант, в якому коливання очікуваного прибутку є меншим. Якщо приймається незначне число рішень одного типу, то неможливо розрахувати, щоб відхилення від очікуваного прибутку взаємно врівноважились, оскільки у цьому випадку закон великих чисел не діє. Саме тому підприємець, приймаючи рішення, повинен врахувати коливання прибутку й обрати варіант рішення, що дасть той самий результат, але який характеризується меншими відхиленнями. Згідно з теорією, для підприємця гарантований прибуток того ж очікуваного розміру, але пов'язаний з можливими коливаннями, є менш цікавим. Подальший розвиток неокласичної теорії ризику запропонували в своїх роботах угорські економісти Т. Бачкаі, Д. Мессен та інші. Сутність ризику вони вбачають у можливості відхилення від мети, заради якої приймалося рішення.
Джерело: Предпринимательство в конце XX века / ДьінкинА. А., Стер- лин А. Р.Дулин И. В. и др. - М.: Наука, 1992. - С. 21-25.
У сучасних психологічних інтерпретаціях ризику, пов'язаних із діючим суб'єктом, виділяють три основні напрями:
Перший визначає ризик як ситуативну характеристику дій (діяльності) суб'єкта, що виражають невизначеність результату для діючого суб'єкта і можливість несприятливих наслідків у випадку невдачі. Ризик тут розглядається як міра очікуваного неблагополуччя, що визначається поєднанням імовірності неуспіху і ступеня збитків (втрат, програшу і т. п.). Психологічно зміст цього напряму має загальний характер, оскільки мова йде лише про поведінкову активність суб'єкта, його діяльність чи вчинки.
Другий напрям розглядає ризик як ситуацію вибору між альтернативами або можливими варіантами дій і безпосередньо вплітається в контекст прийняття рішень, беручи до уваги рівень домагань суб'єкта, його здібності.
Третій вивчає взаємозв'язок індивідуальної і групової поведінки в ситуаціях ризику і репрезентує собою соціально-психоло- гічний аспект досліджень ризику. Прикладом такого підходу є дослідження американського психолога М. Валлаха і його колег (1964 p.), в результаті якого був виявлений феномен «зсув ризику» (risky shift). Суть феномена полягає в тому, що ризикованість групових або індивідуальних рішень має тенденцію до зростання після проведення групової дискусії. Соціально-психологічним поясненням «зсуву ризику» є перебільшення ризикованості дій за умов рівномірного розподілу відповідальності між учасниками дискусії, що в свою чергу, нівелює можливості індивіда по-своєму розв'язувати ризиковану ситуацію, підкоряє його стандартам і нормам групової поведінки. Таке колективне прийняття рішення зменшує почуття відповідальності в індивідів, особливо за негативні результати.
Рис, 3.1. Наявні визначення поняття «ризику» в психології
Загалом в явищі «ризик» прийнято виділяти наступні основні елементи, взаємозв'язок яких і становить його сутність:
можливість відхилення від передбачуваної мети, заради якої реалізується обрана альтернатива;
вірогідність досягнення бажаного результату;
відсутність впевненості у досягненні поставленої мети;
можливість настання несприятливих наслідків (матеріальні або фізичні збитки, захворювання, смерть і т. д.) при здійсненні тих чи інших дій в умовах невизначеності для суб'єкта, який відважився на ризик;
матеріальні, екологічні, моральні й інші витрати, пов'язані з реалізацією обраної в умовах невизначеності альтернативи;
очікування небезпеки, невдачі в результаті вибору альтернативи та її реалізації.
Стосовно класифікації ризику, зазвичай, оперують такими його різновидами.
Щодо масштабів та розмірів розрізняють ризик глобальний, локальний.
Щодо аспектів — психологічний, соціальний, економічний, юридичний, політичний, медико-біологічний, комбінований (соціально-економічний).
Щодо міри об'єктивності та суб'єктивності рішень — зоб'єк- тивною ймовірністю, з суб'єктивною ймовірністю, з об'єктивно- суб'єктивною ймовірністю.
За ступенем ризиконасиченості рішень — мінімальний, середній, оптимальний, максимальний або допустимий, критичний, катастрофічний.
За рівнем обґрунтованості — раціональний, нераціональний, авантюрний (азартний).
Щодо часу прийняття ризикованих рішень — випереджувальний, своєчасний, запізнілий.
Щодо чисельності осіб, що приймають рішення — індивідуальний, груповий.
Щодо ситуації — стохастичний (за умов невизначеності), конкурентний (за умов конфлікту).
Щодо присутності у діях суб'єкта мотиваційного компоненту, — мотивований (ризик доцільності) та немотивований («безглуздий» ризик, «ризик заради ризику»).
Сучасне ринкове середовище вимагає від підприємця прийняття значної кількості ризиків, що зумовлено широким діапазоном дій у різних сферах людської активності. Підприємницький ризик як складова діяльності виникає в результаті виконання дій суб'єктом, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг, іх реалізацією, товарно-грошовими операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів.
У загальних рисах прийнято розрізняти такі види підприємницьких ризиків:
виробничий ризик, пов'язаний з можливістю невиконання суб'єктом економічної діяльності своїх зобов'язань відносно контракту чи договору з іншим суб'єктом економічної діяльності. Має відношення до виробництва продукції, товарів чи послуг; до здійснення будь-яких видів виробничої діяльності, в процесі якої підприємці зіштовхуються з проблемами неадекватного використання сировини, зростання собівартості, збільшення витрат робочого часу, використання нових методів виробництва;
інноваційний ризик, пов'язаний з можливістю втрат, що виникають при фінансуванні підприємцем виробництва нових товарів і послуг, які, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку;
комерційний ризик, пов'язаний з реалізацією товарів, вироблених або куплених підприємцем;
фінансовий (кредитний) ризик, пов'язаний з можливістю невиконання підприємцем своїх фінансових зобов'язань перед інвестором унаслідок використання для фінансування діяльності кредиту;
технічний ризик, пов'язаний з організацією виробництва і проведенням превентивних заходів (профілактика обладнання, запровадження систем безпеки), з впровадженням і засвоєнням нової техніки і технології (як наслідок, небезпека виникнення техногенних катастроф);
портфельний ризик, полягає в імовірності втрати за окремими типами цінних паперів, а також за всіма категоріями кредитів;
ринковий ризик, пов'язаний з можливим коливанням ринкових відсоткових ставок як національної грошової одиниці, так і закордонних курсів валют.
Аналізуючи проблему ризику в підприємництві, прийнято говорити про два основні його аспекти: об'єктивність (див. рис. 3.2.) і суб'єктивність.
Рис. 3.2. Чинники, що зумовлюють об'єктивність підприємницького ризику
Об'єктивність підприємницького ризику обумовлена існуванням великої кількості чинників (зовнішніх умов), присутність яких не залежить від дії і волі окремого підприємця. Об'єктивність ризику формують: політичне й економічне становище в країні; міжнародні події; стихійні лиха; наявність корупції та рекету; законодавство, що регулює підприємницьку діяльність; економічний стан галузі, в межах якої здійснюється діяльність і т. д.
Суб'єктивність підприємницького ризику обумовлена діями самої людини. Адже саме підприємець оцінює ситуацію, формує стратегію подальшої поведінки, здійснює вибір із сукупності альтернатив. Крім того, сприйняття й оцінка ризику є індивідуальною, оскільки для різних суб'єктів, які діють в одних і тих же умовах, ситуація може бути різною — ризикованою для одного і неризикованою для іншого.
Суб'єктивний підхід ставить у центр уваги поведінку людини, оцінюючи рівень ризику, беручи до уваги дві головні змінні, а саме вірогідність невдачі (збитків, нещасного випадку) і величину невдачі. Крім того, поведінка людини у різних ситуаціях відзначається варіативністю, є ситуативною. Так, суб'єкт у своїй виробничій діяльності може не виявляти ознак ризикованої поведінки, але сідаючи за кермо свого автомобіля, може поводити себе надто ризиковано.
Усю сукупність ситуацій ризику, в яких перебуває людина, можна розділити на два класи:
перший клас — це ситуації, розвиток яких або наслідки можуть бути несприятливими для суб'єкта; це ситуації, які безпосередньо не залежать від нього і не визначають його дій, — небезпечні ситуації. Характеристика «небезпечна» означає об'єктивну оцінку ситуації, в якій опиняється суб'єкт незалежно від того, чи буде він у ній діяти чи ні;
другий клас — це ситуації, розвиток яких напряму залежить від суб'єкта, визначається його рішенням і актуальними діями; це ситуації ризику, які виникають лише за умови наявності діючого суб'єкта у даних обставинах.
Поведінка суб'єкта у ситуаціях другого класу значною мірою визначається індивідуально-особистісними характеристиками. Перш за все, мова тут іде про схильність людини до ризику. У сучасній психологічній науці є досить різні погляди на цю характеристику. Так, відомий польський психолог Ю. Козелецький (1979 р.) пов'язує схильність до ризику з можливостями суб'єкта досягти поставленої мети і регулювати свої пізнавальні та пове- дінкові стратегії. Російські дослідники, зокрема В. Петровський (1992 р.), характеризує схильність до ризику як неадаптивну форму поведінки та активності особистості, особливо за умов відсутності розвинутих структур діяльності. У свою чергу, Т. Корні- лова (1994 р.) пов'язує схильність до ризику з особливостями мислення суб'єкта і говорить про неї як про особистісний потенціал людини, яка діє в умовах невизначеності.
Значна кількість досліджень спрямована на пошуки специфічних індивідуально-психологічних рис людини, що обумовлюють її схильність до ризикованої поведінки. Рисами, що тісно корелюють зі схильністю до ризику, виступають: імпульсивність, незалежність, прагнення до успіху, схильність до лідерства і домінування.
Окрім вищевказаних індивідуально-психологічних рис, на схильність до ризику в підприємництві впливає ціла низка інших дотримуючись певних правил поведінки, які диктує держава. Дж. М. Кейнс вважав, що для підприємця характерні наступні якості — передбачливість, обережність, розрахунок, підприємливість, незалежність, прагнення до кращого, бажання залишити своїм нащадкам капітал (діло).
Інший аспект аналізу підприємництва — це поява концепцій «постіндустріального суспільства» і зокрема теорії «революції менеджерів», які заперечують провідну роль в економіці традиційних підприємців у напрямі передачі реальної влади від капіта- лістів-власників до менеджерів (Дж. К. Гелбрейт). Однак, такі роздуми та погляди — це, радше, визнання зростаючої ролі управлінських функцій у діяльності економічних агентів. Як зазначає з цього приводу український дослідник підприємництва А. Арсеєнко (1993 р.), зростання ролі управління (менеджменту) в «управлінській революції», особливо в американській економічній традиції другої половини XX століття, привело до того, що шумпетерівська концепція підприємництва практично щезла зі сторінок економічних підручників.
Третій період наукової інтерпретації підприємництва — це нове осмислення значення підприємництва для поступального розвитку суспільства на тлі визнання ролі професійних управлін- ців-менеджерів, які у змозі зосереджувати у своїх руках практично весь спектр підприємницьких функцій. У часовому вимірі цей період бере початок із середини XX століття. Серед плеяди дослідників, які розширили і доповнили сучасне розуміння підприємництва, слід відзначити П. Друкера, Р. Брокхауза, Б. Кар- лофа, Д. Макклеланда, А. Мартінеллі, Р. Хізріча та інших.
З осмисленням управлінської складової в діяльності підприємців, починаючи з кінця 60-х і початку 70-х років минулого століття, увага вчених прикута до зростання масштабів підприємництва, що пов'язувалося зі збільшенням кількості малих фірм в економічно розвинутих країнах Заходу. Мале підприємництво у країнах з розвинутою економікою займає за багатьма показниками лідируючу позицію, порівняно з великомасштабним, зокрема: за кількістю зайнятих, за внеском до валового національного продукту, у сфері послуг населенню, торгівлі. Крім того, малі і середні підприємства залучають більше осіб, ніж великі. Це стало можливим завдяки низці факторів, серед яких: посилення технологічної конкуренції і розширення можливостей використання нововведень, зміни стилю життя і ціннісних орієнтацій різних соціальних груп і, перш за все, молоді в напрямі самореалізації й особистої свободи, підвищення рівня освіти і професійної підготовки робочої сили, зростання платоспроможності населення. Вважається, що в особі малих підприємств підприємництво функціонує у своєму найбільш чистому вигляді.
Наприкінці 80-х років XX століття розширилася сфера дослідження підприємництва в реальних економічних умовах і в конкретних формах його реалізації. Зокрема, вивчаються співвідношення відносин на рівні «підприємець — малий бізнес», «підприємець — велика корпорація», «підприємець — суспільство».
У системі підприємницьких відносин значна роль відводиться шляхам залучення людей у підприємництво, їх мотивації до підприємницької праці, проблемам соціального статусу і престижу. Підприємництво починає ототожнюватися не лише з відкриттям власної справи, а й з можливістю його існування в наявних великих фірмах і корпораціях у вигляді «внутрішнього підприємництва» («внутрішньоорганізаційного підприємництва») — інтрапренерства. Поняття «інтрапренерство» було введено у науковий обіг Г. Піншотом у 1983 році. Під інтрапренерством розуміється розвиток духу підприємництва всередині наявного підприємства, організації. Відповідно інтрапренер — це людина, яка ініціює і веде свою підприємницьку діяльність у межах діючого підприємства. Виникнення інтрапренерства зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними обставинами. Об'єктивною обставиною до виникнення інтрапренерства є тенденція до появи нових технологій, які необхідно впроваджувати якомога швидше, в іншому випадку втрата конкурентних переваг неминуча. З суб'єктивної точки зору, інтрапренерство — це внутрішнє прагнення особистості до творчої самореалізації, незалежності в межах наявної виробничої структури. Недооцінка таких побажань може призвести до зниження інтересу до виконуваної роботи, плинність найбільш перспективних працівників у сферу здебільшого малого підприємництва. Таким чином, в основі інтрапренерства як соціально-економічного і соціально-психологічного явища, в першу чергу, лежить:
активізація і використання творчого потенціалу працівників;
підвищення ефективності використання ресурсів підприємства, організації;
чинників, серед яких привертають увагу наступні: вік людини; емоційний стан, в якому перебуває діючий суб'єкт; рівень доходів; життєвий (професійний досвід); привабливість мети або очікуваного прибутку, поінформованість; тактика поведінки суб'єкта, його професійні та ділові якості. Отже:
вік людини, яка готова піти або йде на ризик. Встановлено, що більш схильні до ризику молоді підприємці;
емоційний стан, в якому перебуває діючий суб'єкт. Результати економічно-психологічного аналізу показують, що під дією позитивних емоцій суб'єкти схиляються применшувати значущість негативних наслідків і перебільшувати значущість виграшних. Позитивні емоції генеруються сприятливим розвитком подій. Усе це в змозі кардинально впливати на процес прийняття рішень, призводити до значних збитків і навіть катастрофічних наслідків. Катастрофічність наслідків таких рішень дуже часто зумовлена особливим стилем мислення, який панує в групі. Це питання детально вивчалося в 70-х роках XX століття Ірвіном Яні- сом (1972 р.), який, аналізуючи різні політичні і військові рішення, описав явище «дгоирШіпк» («групове мислення»). Його можна визначити як стиль мислення людей у групі, для яких однодумство важливіше, ніж реалістична оцінка можливих варіантів дій. Особливе значення в таких групах надається таким чинникам, як згуртованість, сприятлива атмосфера, єдність інтересів, самозадоволення. Явище «groupthink» тісно пов'язане з таким груповим феноменом, як конформність (причому тут має місце крайній конформізм, коли учасники, які не визнають думки лідера або більшості, автоматично ізолюються) і дуже часто зустрічається в групах, що діють у кризових, стресових ситуаціях. Як зазначається, цей стиль мислення, з одного боку, підвищує єдність групи, а з іншого — знижує якість рішень, веде до того, що групові рішення часто є гіршими за індивідуальні. Один зі шляхів уникнення таких групових деформацій — це стратегія внесення конфлікту під час обговорення проблеми за умов наростання консенсусу і невисловлювання альтернативних точок зору;
рівень доходів (багатства). Досить реальною для широкого кола людей у підприємництві є схильність до ризику при невеликих сумах та несхильність, коли вони значні;
життєвий досвід. Якщо суб'єкт неодноразово діяв у подібних ситуаціях ризику і має досвід успішного прогнозування майбутнього результату, ситуація для нього може бути охарактеризована як відома, визначена. Ризик за таких обставин є мінімальним. Умови дій, які за певних причин не можуть бути враховані, є невизначеними, а безпосередньо самі дії характеризуються як ризиковані. З досвідом підприємці схиляються до поміркованого, виваженого ризику. Висловлюється також гіпотеза про кращу здатність підприємця розподіляти серед інших ризик;
поінформованість. Недостатність інформації при прийнятті відповідальних рішень для суб'єкта створює умови інформаційної невизначеності. Виділяють дві групи джерел інформаційної невизначеності — дефіцит і надлишок інформації. Дефіцит інформації (для отримувача) може породжуватися її суперечливістю, спотвореністю, неможливістю об'єктивної оцінки; надлишок — великим (для суб'єкта) обсягом, зашумленістю. Можлива невизначеність часового інтервалу, протягом якого з'являється та існує інформаційний потік. Дуже часто в реальній підприємницькій діяльності недостатність (дефіцит) часу, який відводиться на роздуми і прийняття рішення, є тим спонукальним чинником, що у стані спровокувати підприємця на надто ризиковані дії;
привабливість мети (очікуваного прибутку). Чим вищий прибуток (виграш), пов'язаний з виконуваною дією, тим більш високий ризик готовий прийняти діючий суб'єкт. Можливість одержання підприємцем додаткового прибутку в змозі знизити критерії та особисті вимоги до прийняття рішення і спонукати до дії навіть при низькій імовірності успіху. Тим більше, що діючим суб'єктам властиво перебільшувати переваги обраної альтернативи і применшувати привабливість відкинутої;
тактика поведінки суб'єкта. Як приклад, розглянемо можливі поведінкові дії підприємця, пов'язані з внутрішнім чи зовнішнім пристосуванням до ризику. Зовнішнє пристосування (екстравертність) щодо ризику полягає у спробах суб'єктом якось модифікувати зовнішнє оточення (середовище), щоб одержати певні переваги і знизити ризик: маневрування ресурсами, маніпулювання поведінкою контрагентів (партнерів) під час укладання угод тощо. Навпаки, внутрішнє пристосування (інтровертність) до ризику є характерним для осіб, що не впевнені у власних можливостях контролю над зовнішнім середовищем та прямого впливу на нього. їх основний інструмент — збір додаткової інформації, виграш у часі, генерація нових альтернатив; — ділові і професійні якості суб'єкта (кваліфікація). Стосовно ділових і професійних якостей та їх впливу на рівень ризику в підприємницькому середовищі особливо цінується вміння передбачити і прогнозувати розвиток подій, інтуїтивне передчуття раптових змін у ринковому просторі, енергійність, здатність до найоптимальнішого використання виробничих і людських ресурсів. Схильність до ризику покладена в основу теорії створення фірм Р. Кілстрома і Дж. Лаффонта (1974 р.). За американськими стандартами, вважають вони, всі люди поділяються на дві категорії: готових піти на ризик і обережніших, які йдуть на прийняття рішення лише з мінімальними шансами на ризик, а також те, що ризикованих рішень, як правило, уникають підприємці консервативного типу, несхильні до інновацій, новаторства (немало тут залежить від того, що візьме гору — передчуття успіху чи поразки). На основі цього Р. Кілстром і Дж. Лаффонт запропонували модель, в якій ті підприємці, що схильні до меншого ризику, намагаються керувати великими підприємствами, а ті, які схильні і здатні ризикувати — малими. Економічний розвиток тут ставиться в залежність від характеру підприємця і його схильності до ризику.
На противагу точці зору, що ризик є необхідним атрибутом підприємницької діяльності, існує інша точка зору, згідно з якою підприємці — це люди, які ризикують помірковано. Зокрема, у 80-х роках XX століття Р. Брокхаузом (1982 р.) було встановлено (на підставі емпіричних досліджень), що успішними є підприємці з поміркованою схильністю до ризику у порівнянні з підприємцями, які надають перевагу його низькому або високому рівням.
Окремі дослідники вважають, що підприємці взагалі не несуть функцію ризику (не ризикують своїм власним фінансовим станом) — це прерогатива інвестора. Підприємець ризикує лише часом, у крайньому випадку своєю репутацією. Вважається, що в сучасних умовах зменшується ступінь ризику, а подекуди його взагалі нівелюють набуті підприємцем знання, додаткова інформація про конкуренцію і засоби, необхідні для досягнення мети, оволодіння вміннями і навичками управлінської праці тощо.
Поведінка підприємця за умов ризику включає комплекс взаємопов'язаних дій, який умовно, на наш погляд, можна описати у вигляді наведеного нижче алгоритму.
Усвідомлення ситуації як такої, що містить ризик. Передбачає первинну оцінку ситуації ризику з точки зору прийнятності для діючого суб'єкта і можливість входження його в неї чи ні. Якщо таке входження має місце, тоді підприємець повинен здійснити всебічне вивчення ситуації ризику, а це, у свою чергу, зумовлює перехід до наступного кроку когнітивних і поведінкових дій.
Діагностика та аналіз ризикованої ситуації. Передбачає осмислення суб'єктом проблеми, що виникла; пошук тих основних чинників і умов, що зумовили ситуацію ризику; розгляд можливих способів модифікувати обставини і зменшити ризик. Зниження ризику можна досягнути за допомогою страхування, делегування повноважень, розподілу ризику серед інших тощо.
Відшукання зв'язку даної ризикованої ситуації з попередніми обставинами. За умови подібності реальної ситуації ризику, що склалася, до тих, які вже мали місце в діяльності підприємця актуалізується наявний досвід, має місце використання апробованих стратегій поведінки, зменшується вірогідність виникнення помилки.
Зіставлення ризикованої ситуації з імовірним розвитком подій. Як наслідок, екстраполяція (перенесення) наявних тенденцій у майбутнє, прогнозування загроз та збитків для бізнесу. Вбачання потенційних втрат (збитків) стосується не лише грошей, але престижу, відносин з партнерами, колегами по праці тощо.
Розгляд можливих альтернативних дій, їх оцінка і вибір такої альтернативи, що найбільш відповідає вимогам ризикованої ситуації.
Прийняття рішення на підставі обраної альтернативи. Результат: остаточне «прийняття ризику» підприємцем.
Розробка конкретного способу (програми) дій, формування адекватного стилю поведінки, добір методів і засобів, що є найбільш ефективними з точки зору підприємця у ситуації ризику. Підприємницький ризик має свої характерні особливості.
Серед них: надто висока «ціна» ризику — це з одного боку, з іншого — присутність азарту, деякої авантюрності. Ризик у підприємництві — це вміння концентрувати увагу на одних сторонах справи та ігнорування інших; це здатність спиратися на інтуїцію і не втрачати надію навіть за умов несприятливого розвитку подій.
Ризик — це невід'ємна складова підприємництва; є чи не найголовнішою його ознакою, оскільки підприємництво і ризик — це феномени, які генетично пов'язані один з одним. Ризик у контексті психологічного аналізу підприємництва зумовлює такі пріоритети дослідження як: вивчення індивідуально-психологічних, особис- тісних рис, що мають регулятивний вплив на поведінку суб'єкта у різних за складністю ситуаціях ризику; систематизацію джерел і чинників, здатних трансформувати ситуації невизначеності у ситуації ризику; пошук оптимальних шляхів і заходів (методів, когнітивних стратегій, тактик поведінки), які б мінімізували ризик; аналіз можливостей як індивідуального, так і групового суб'єкта економічної діяльності в оцінці ситуації ризику й особливостей прийняття рішень за таких обставин; визначення ступеня впливу підприємницького ризику на сприйняття суспільством його можливих і реальних наслідків; попередження і профілактику наслідків неадекватного поводження підприємців у ситуаціях ризику.
Таким чином, підприємницький ризик — це особливий тип ризику, в основу якого закладена взаємодія об'єктивних та суб'єктивних факторів. При розгляді ризику провідну роль посідає особа підприємця. Адже саме підприємець оцінює ситуацію, формує її суб'єктивний образ, робить вибір із сукупності альтернатив, добирає засоби і ресурси для реалізації своїх задумів. Окрім того, сприйняття ризику залежить від кожної конкретної людини з її характером, вихованням, ідеологією, індивідуально- психологічними особливостями, рівнем знань у своїй сфері діяльності. Загальним висновком більшості психологічних досліджень ризику є його характеристика як поведінкової активності, необхідної для досягнення мети у ситуації невизначеності.