3. Економічний продукт.

Життєве (господарське чи споживче) благо, створене економічними ресурсами (працею, капіталом, природними ресурсами, підприємницькими здібностями) у їх поєднанні, є економічним продуктом.

Продукт, або благо, може існувати у речовій формі, тобто бути речовим благом, або у неречовій формі, тобто бути неречовим благом, яке економісти називають послугою. У цілому продукт є ефектом виробництва.

Речове благо - продукт, що сприймається органами чуття людини, а неречове благо - продукт, який органами чуття не сприймається, водночас він реально існує і споживається, втамовуючи людські потреби.

Неречове благо, або послуга, відрізняється від речового тим, що є не річчю, а діяльністю з корисним ефектом, яка втамовує певні людські потреби.

Особливість послуги полягає у тому, що процес її надання (виробництва), на відміну від речового продукту, завжди співпадає з її споживанням у часі та просторі. Розрізняють послуги матеріальні і нематеріальні.

Матеріальні послуги задовольняють матеріальні потреби людей (зокрема, ремонт одягу чи взуття, водогону на кухні, перевезення вантажів тощо), а нематеріальні послуги втамовують духовні, соціальні та культурні запити людей (у знаннях, освіті, охороні здоров'я, видовищах, розвагах, спілкуванні тощо).

Наприклад, економічним продуктом коваля, ткача, металурга, кондитера, ювеліра, пекаря стають речові блага, які, звичайно, є матеріальними; а водія, що перевозить сировину чи готовий речовий продукт, слюсаря, котрий на кухні лагодить кран, кравця, який ремонтує одяг, чи шевця, що ремонтує взуття, - матеріальні неречові блага (послуги); тоді як продуктом викладача, адвоката, лікаря, вчителя, актора, футболіста професіонала - нематеріальні послуги.

Специфічною формою неречового продукту, тобто послуг, є також інформація, або нагромаджені та систематизовані знання. Інформація стала продуктом виробництва, об'єктом зберігання, обробки і передачі, Саме інформація є продуктом діяльності економіста, вченого, програміста, бухгалтера, аудитора, маркетолога, управлінця, викладача та деяких інших учасників суспільного виробництва. Створення, зберігання, обробку інформації потрібно розцінювати як матеріальні чи нематеріальні послуги, у залежності від сфери їх застосування.

У цьому зв'язку усе суспільне виробництво поділяється на дві сфери матеріального виробництва (включає галузі та підприємства, що виробляють речовий продукт і матеріальні послуги) та нематеріального виробництва (тут створюються нематеріальні послуги).

У свою чергу, як матеріальний, так і нематеріальний економічний продукт поділяється на блага споживчі (споживаються індивідуально) та блага господарські, або інвестиційні (економічні ресурси, що споживаються у виробництві).

Економічний продукт у будь-якій формі має дві характерних особливості, або, як їх ще називають, властивості чи сторони: корисність і цінність, або вартість.

З одного боку, продукт завжди задовольняє чиюсь потребу (для цього він і створюється), що й визначає його корисність, а з іншого - він володіє здатністю прирівнюватися до інших продуктів і обмінюватися на цих у визначених кількісних пропорціях, що є наслідком його цінності (вартості). Необхідно підкреслити, що цінність (вартість) продукту проявляється тільки під час обміну, тобто на ринку, коли продукт набуває товарної форми, стаючи товаром, який оцінюється через гроші.

Товар - продукт, створений для обміну на інші продукти чи для |продажу.

Корисність є натурально-речовою стороною продукту, вона визначається певними механічними, фізичними, хімічними, біологічними чи щільними параметрами, якісними характеристиками, їх доцільною сукупністю та певним співвідношенням, що й визначає можливості продукту у задоволенні матеріальних чи духовних потреб людей.

Цінність, або вартісна сторона продукту, визначається витратами тих виробничих факторів, які застосовувалися при його створенні. Саме це дозволяє порівнювати різнорідні продукти між собою і визначати кількісні пропорції їх обміну. На практиці цінність (вартість) продукту визначається через його грошову оцінку, тобто ціну.

Варто наголосити, що економічна природа вартості продукту стала предметом тривалої теоретичної дискусії. Одні теоретики (на початку XIX століття Давід Рікардо, а потім послідовники його вчення, насамперед Карл Маркс) доводили, що вартість продукту створюється витратами виключно одного виробничого фактора - праці. Цей підхід було названо трудовою теорією вартості.

Рікардо не був першим теоретиком, хто сформулював трудову теорію вартості - до нього це зробили ще у XVII столітті Вільям Петті і дещо пізніше П’єр Буагільбер, а в XVIII столітті - Франсуа Кене і Адам Сміт, однак він став першим, хто абсолютизував цей підхід до економічної природи вартості.

Більшість сучасних теоретиків дотримуються думки про багатофак-торну природу вартості.

Початки цього напряму можна знайти в Адама Сміта, однак закінченого вигляду він набув у вченнях Жана-Батиста Сея і Томаса Мальтуса на початку XIX століття.

Ж.Б. Сей і Т. Мальтус стверджували, що у створенні вартості продукту беруть участь усі економічні ресурси - не тільки праця, а й капітал та земля (природні ресурси), пізніше до них приєднали й підприємницькі здібності людини, а виразом цінності (вартості) продукту є його корисність.

Теорію корисності розвивали Фердинандо Ґаліані і Анн Робер Тюргб у XVIII столітті та Жан-Батист Сей, однак найбільший вклад у її формування зробили маржиналісти і неокласики на рубежі XIX і XX століть, розробивши теорію граничної корисності життєвих благ, за якою виразом цінності блага є його гранична корисність - корисність останнього екземпляра з запасу цього блага.

Усі ці підходи до визначення економічної природи вартості благ будуть розглядатися у наступних розділах.

До цього можна додати, що прихильники трудової теорії вартості не вважають нематеріальні послуги продуктом, а тому працю, витрачену на їх надання, назвали непродуктивною, тобто такою, що продукту не створює.

Першим це зробив Франсуа Кене, а потім цю хибну, з точки зору прихильників багатофакторної природи вартості, думку розвинули Адам Сміт, Давід Рікардо та Карл Маркс.

Проте більшість сучасних дослідників заперечують це, вважаючи продуктивними як будь-яку працю, що створює матеріальний продукт і матеріальні послуги, так і інші економічні ресурси - капітал, природні ресурси та підприємницькі здібності, які разом й створюють їх вартість (цінність).