- •31)Філософські погляди г. Сковороди.
- •32)Філософські ідеї Києво-Могилянської академії.
- •33)Назвіть основні різновиди сфер буття та охарактеризуйте їх.
- •34)Розкрийте сутність простору і часу як найбільш загальних форм буття.
- •35)Діалектика як вчення про розвиток.
- •36)Свідомість як цілісна система.
- •37)Свідомість та її суттєві властивості.
- •38)Самосвідомість: сутність, форми, рівні та функції.
- •39)Пізнання як філософська проблема.
- •40)Пізнання та теорія істини у філософії.
- •41)Форми і методи наукового пізнання.
- •42)Охарактеризуйте роль практики в процесі пізнання.
- •43)Людина як проблема філософії.
- •44)Сутнісний та екзистенційний підхід до тлумачення сутності людини.
- •45)Проблеми соціалізації особи: сутність, форми, шляхи.
44)Сутнісний та екзистенційний підхід до тлумачення сутності людини.
Маркс був мислителем екзистенційного плану і його матеріалізм досить істотно відрізняється від матеріалізму радянського (плехано-ленінського). І єдність людини і природи розглядається ним у принципово відмінній від «діамату» площині.
Тлумачачи людину як «універсальну» істоту, Маркс зауважує, що « практично універсальність людини проявляється саме в тій універсальності, яка всю природу перетворює в її неорганічне тіло... Природа є неорганічне тіло людини... Людина живе природою. Це значить, що природа є її тіло, з яким людина залишається в процесі постійного спілкування, щоб не вмерти» Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західно-європейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристики людського буття. Екзистенція, вважали Хайдеггер і Сартр, є буттям, яке спрямоване до "ніщо" і яке усвідомлює свою кінцевість. Визначаючи екзистенцію через її скінченність, екзистенціалісти тлумачать її як "часовість", реальною точкою відрахунку якої є смерть. Тому саме час, вважає Хайдеггер, є найсуттєвішою характеристикою буття. Специфічність екзистенції розкривається через неповторність, унікальність людської особи, що знаходить своє безпосереднє втілення у цілях, задумах, проектах, звернутих у майбутнє. Отже, специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній "націленості" на майбутнє. Ще одним важливим визначенням екзистенції є трансцендування, тобто вихід за свої межі. К.Ясперс визначає екзистенціалізм як філософію буття людини, яка виходить за межі людини. Проте поняття "трансцендентне" розглядається представниками екзистенціалізму неоднозначно. З точки зору Сартра і Камю, трансценденція є "ніщо", яке виступає як найглибша таємниця екзистенції. А Ясперс і Марсель визнають реальність трансцендентного, пов'язуючи з ним життя і долю людини. Таке неоднозначне тлумачення трансцендентного дає змогу виділити два основних напрямки в екзистенціалізмі: релігійний (Г.Марсель, К.Ясперс) та атеїстичний (Ж.-П.Сартр, А.Камю). Перший закликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, що зробить можливим досягнення нового, "трансцендентного" виміру буття. Самозаглиблення, як стверджують представники релігійного екзистенціалізму, є розширенням лише індивідуального "Я", тому що в цьому процесі підривається егоїстична замкнутість і відкриваються горизонти зв'язку зі своєю епохою і вічністю. Атеїстичний екзистенціалізм, на думку Ж.-П.Сартра, є значно послідовнішим. Він вчить, що навіть, коли Бога немає, то все ж є, принаймні, одне буття, в якому існування передує сутності, буття, яке існує до свого визначення за допомогою понять. Цим буттям є людина, людська реальність.
45)Проблеми соціалізації особи: сутність, форми, шляхи.
Соціалізація як явище суспільного життя — історично зумовлений процес розвитку особистості, притаманний певному суспільству, що забезпечує надання індивіду та засвоєння ним цінностей, норм, установок, зразків поведінки в процесі життєдіяльності. Його результатом є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні. Соціалізація може відбуватися в умовах як виховання, тобто цілеспрямованого формування особистості, так і стихійного впливу на особистість. Французький мислитель П'єр Тейяр де Шарден розглядає соціалізацію разом із персоналізацією. Він визначає персоналізацію як етап виникнення і вдосконалення особистості, яка вважає себе частиною організованого цілого, а соціалізацію — як сферу, в якій окремі свідомості і самостійності об'єднуються, підкреслюючи глибину та непередбачуваність свого "Еґо". На думку дослідника, людство віднайде шляхи своєї гуманізації завдяки новим формам контакту і співробітництва.